Послаблення НАБУ та САП підриває антикорупційну систему України – українські новини

Коли держава втрачає гальма: чим небезпечне згортання антикорупційних органів

© Getty Images

Микола Мягков

Микола Мягков,

Серед загроз, з якими зіткнулася Україна під час повномасштабної війни, є не лише зовнішня агресія. Є й внутрішні виклики, що стосуються фундаментальних принципів державності. Одним з них є спроба послабити антикорупційну інфраструктуру країни. Це, по суті, скандальний закон про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, поспішно прийнятий та підписаний президентом, який ліквідує незалежність НАБУ та САП. Водночас проблема ще глибша, ніж здається на перший погляд.

Я кажу це не лише як юрист, а й як громадянин України: цей закон є прямою загрозою прозорості та підзвітності влади. І йдеться не лише про НАБУ та САП, які роками будують репутацію незалежних інституцій. Йдеться про більше – про механізми контролю за владою, зокрема над найвищими посадовцями держави.

Антикорупційна система створила фундаментальну можливість для проведення незалежних розслідувань діяльності топ-посадовців. І саме це робить її мішенню для тих, хто прагне уникнути відповідальності. Новий закон фактично позбавляє НАБУ та САП інструментів для ефективного розслідування, особливо коли йдеться про топ-посадовців – депутатів, міністрів і навіть Президента України.

Чому це конфлікт інтересів?

Закон, який послаблює повноваження незалежних антикорупційних органів, був прийнятий тими, хто сам підпадає під їхню юрисдикцію. Це очевидний конфлікт інтересів. Якщо після Революції Гідності парламент свідомо рухався до зміцнення інституційної спроможності антикорупційних органів, то зараз він намагається повернути ці зміни назад. Але державний контроль над чиновниками – це не варіант, а обов'язок, особливо під час війни, коли на кону стоїть довіра міжнародних партнерів (від яких ми багато в чому залежимо) та майбутнє країни.

Більше того, тепер не буде жодної процесуальної влади над Генеральним прокурором (особливо якщо він сам вчиняє корупційний злочин). Генеральний прокурор та особи, від яких він фактично та політично залежить, через нього матимуть вплив на долю будь-якої справи про корупційний злочин.

Отже, тепер Президент України, від якого залежить Генеральний прокурор, зможе безпосередньо впливати на розслідування корупційних злочинів, а САП та НАБУ не зможуть цьому перешкодити (бо вони позбавлені права «остання слова» у розслідуваннях).

Але це ще не все… Окрім того, що Генеральний прокурор тепер має повну повноту повноважень у кримінальному провадженні щодо САП та НАБУ, текст містить такі цинічні новели: змінено процедуру повідомлення про підозри топ-посадовцям. Тепер це може робити лише Генеральний прокурор (раніше це міг робити і керівник САП). Це, зокрема, стосується підозр щодо народних депутатів, кандидатів у президенти України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, будь-якого державного службовця, посада якого належить до категорії “А” (зазвичай це посади, повноваження яких поширюються на всю територію України). Тобто, без підпису Генерального прокурора, який контролюється владою, повідомити про підозри представникам влади буде неможливо. Наприклад, такі повідомлення про підозру, як щодо колишнього віце-прем'єр-міністра Олексія Чернишова чи народних депутатів, будуть дуже малоймовірними.

Крім того, тепер укладання угод щодо корупційних злочинів (зокрема, особливо тяжких) можуть затверджувати прокурори-керівники Генеральної прокуратури (раніше – лише прокурори-керівники САП). Тобто на практиці угоду щодо особливо тяжкого корупційного злочину може затвердити Генеральний прокурор «в обхід» керівника САП. Причому це стосується як справ, які ще не направлені до суду, так і тих, які вже розглядаються Верховним апеляційним судом з кримінальних справ.

Влада над бюджетами — без контролю?

Особливе занепокоєння викликає те, що йдеться не лише про політичну відповідальність, а й про контроль над державними коштами та власністю. У країні, що перебуває у стані війни, розподіл ресурсів має бути під особливим контролем. Якщо ми дозволимо обмежити незалежність антикорупційних органів, ми фактично залишимо бюджети — як державні, так і місцеві — без належного нагляду. Це відкриває шлях для безкарного зловживання державними коштами.

НАБУ та САП були створені саме як інструменти захисту від корупції на вищому рівні. А тепер влада намагається забрати у них процесуальні повноваження – ті самі повноваження, які дозволяють їм розслідувати будь-кого, включаючи найвищих посадовців. Якщо ми втратимо цей елемент, ми поставимо під загрозу фундамент прозорого управління.

Сигнал суспільству: ярлики замість довіри

Ще одним тривожним явищем є використання теми зв'язків з Російською Федерацією чи окупованими територіями як інструменту політичної боротьби. Це було продемонстровано не раз – згадаймо історію з призначенням директора Бюро з питань безпеки. Спроба звести політику безпеки до «чорної позначки» ставить під сумнів саму ідею реінтеграції окупованих територій. Якщо будь-яка людина, яка там залишається, автоматично вважається небезпечною, то навіщо оголошувати політику повернення людей і територій?

Така стигматизація шкідлива, оскільки вона дистанціює державу від її громадян і перетворює політику на інструмент покарання, а не захисту. У цьому контексті спроби впливати на незалежні антикорупційні органи під приводом «безпеки» набувають ще більш тривожного відтінку. Ми бачимо, як концепція «державної безпеки» використовується як привід для придушення інакомислення.

Узурпація неприпустима.

Згідно з Конституцією України, ніхто не може узурпувати державну владу. Це не просто декларація — це принцип, який має захищати суспільство від авторитаризму. Коли сама влада намагається обмежити контроль над собою, це є ознакою узурпації.

Обмеження повноважень НАБУ та САП означає, що громадяни втрачають механізми захисту своїх прав та ресурсів. І це відбувається в той час, коли держава як ніколи потребує довіри суспільства та міжнародної спільноти.

Ми маємо справу не просто з черговою законодавчою ініціативою. Ми маємо справу з потенційним руйнуванням антикорупційної архітектури, яка формувалася роками за підтримки українських та міжнародних експертів, правозахисників та громадянського суспільства. І найстрашніше те, що все це відбувається в той час, коли суспільство зосереджене на війні.

Громадяни України заплатили надто високу ціну за можливість жити в демократичній країні. За прозорість. За належні важелі контролю над владою. За право знати правду. Цей закон – спроба повернути нас у минуле, де влада була безкарною, а суспільство – безсилим. Ми не повинні допустити цього.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *