© Національна поліція України / facebook
Богдан Коваль
Тема так званих термінових обшуків в Україні давно вийшла за рамки суто юридичної дискусії. Йдеться про ситуації, коли слідчий або прокурор проникає до житла чи іншого володіння особи без ордера слідчого судді. Конституція дозволяє це лише у виняткових випадках: для порятунку життя та майна або при безпосередньому переслідуванні підозрюваного. На практиці ця процедура давно перестала бути винятком. В останні роки термінові обшуки стали повсякденною інструментальною практикою правоохоронців . Бізнес-спільнота та правозахисники неодноразово наголошували, що така тенденція не лише порушує баланс між інтересами слідства та правами громадян, а й створює значний простір для зловживань.
Від перших спроб до нового підходу
Вже були спроби обмежити цей інструмент. Скандальний Закон № 4555-IX , який обмежував незалежність Національного антикорупційного бюро та Спеціальної антикорупційної прокуратури, також містив зміни до Кримінально-процесуального кодексу України та передбачав, що невідкладні обшуки можуть проводитися лише у випадках, коли об'єктом посягання є життя, здоров'я або статева недоторканність. Однак закон мав суттєві недоліки в цій частині, і після громадського резонансу його положення про обмеження були скасовані – попередня редакція статті 233 КПК була повернута Законом № 4560-IX .
Зараз у Верховній Раді з'явився новий документ — законопроект № 13599 , який, на мою думку, є більш збалансованим і логічним, хоча й не позбавлений недоліків.
Що змінюється?
Законопроект пропонує чітко визначити перелік злочинів, у межах яких можливі термінові обшуки. Це тяжкі кримінальні злочини проти життя, здоров'я та статевої свободи: статті Кримінального кодексу України 115–118, 121, 127, 146, 147, 149, 152, 153, 155, 156-1, 258, 258-1, 259 (вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, терористичні акти тощо). Така логіка законодавця видається зрозумілою та послідовною, оскільки Конституція України прямо визначає загрозу життю та здоров'ю людини серед підстав для проникнення без ордера слідчого судді.
Варто зазначити, що повністю позбавити правоохоронців можливості проводити обшуки без ордера слідчого судді неможливо, оскільки такі повноваження надані їм статтею 30 Конституції України. Згідно з нею, «у невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в ньому огляду та обшуку».
Автори законопроекту також пропонують доповнити цей перелік статтями 368 та 369 Кримінального кодексу України (отримання неправомірної вигоди та надання неправомірної вигоди). Додавання корупційних злочинів видається виправданим: такі правопорушення часто фіксуються «на гарячому», і заздалегідь передбачити місце переказу коштів неможливо. У таких випадках швидкість дій є критично важливою.
Процесуальні гарантії
Важливо, що законопроект також містить низку процесуальних гарантій захисту прав людини:
1) змагальний характер сторін — клопотання про обшук буде розглянуто після його проведення за участю особи, яку обшукували, та її адвоката. Це дозволить слідчому судді вислухати обидві сторони та дасть змогу оперативно реагувати на зловживання;
2) право оскарження рішення слідчого судді про дозвіл на обшук — додатковий механізм стримування безпідставних рішень, що також однозначно зменшить кількість термінових обшуків та запобіжить їх подальшій безпідставній «легалізації» слідчими суддями;
3) оцінка доцільності вилучення майна – проект закону передбачає обов’язок слідчого судді, розглядаючи питання про терміновий обшук, окремо оцінювати доцільність вилучення кожного предмета. Це позитивна зміна, оскільки на практиці правоохоронці часто замість того, щоб «врятувати» майно, вилучають все, що потенційно може мати процесуальний чи доказовий інтерес. Якщо закон буде прийнято в запропонованій редакції, можна очікувати зменшення кількості як безпідставних обшуків, так і необґрунтованого вилучення майна.
Очікуваний ефект
Впровадження цих змін може зменшити кількість необґрунтованих обшуків та обмежити практику «легалізації» вже проведених слідчих дій через офіційне схвалення суду. Для бізнесу це означатиме менше необґрунтованого втручання в їхню діяльність, а для громадян — кращий захист приватного життя та власності.
Водночас, законопроект не вирішує одну суттєву проблему: він не містить вимоги до слідчого або прокурора на місці обшуку виносити постанову з конкретним переліком речових доказів або доказів , які планується « зберегти » . Згідно зі статтею 110 КПК, будь-яке процесуальне рішення оформлюється постановою, і ця норма могла б стати ефективним запобіжником від свавільних дій .
Така вимога дозволила б слідчому судді порівняти підстави, заявлені під час обшуку, з його фактичними результатами, а також захистила б учасників процесу від зловживань.
***
Законопроект № 13599 – це крок у правильному напрямку. Він демонструє розуміння законодавцем того, що інструмент термінових обшуків вимагає чітких меж та процесуальних гарантій. Однак для реального балансу між інтересами слідства та правами людини необхідно посилити вимоги щодо фіксації підстав та цілей обшуку без судового рішення.
Тільки тоді ми зможемо сказати, що цей інструмент повернеться до свого конституційного русла — виняток, а не повсякденна практика.