Петро Калнишевський. Джерело: З відкритих джерел
Історія Петра Калнишевського: урок переговорів з росіянами
Доля Петра Калнишевського — це історичний урок для ведення переговорів із росіянами, які знову, як і завжди, загрожують Україні вогнем, балістикою та ракетами, вдаючи, що “визволяють” українців від “мазепинців-петлюрівців-бандерівців”.
31 жовтня Православна Церква України вшановує пам’ять святого праведного, багатостраждального останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського в день його кончини. Нагадаємо історію його життя та, що важливіше, актуальні нині уроки взаємин з московитами.
Російська імперія усіляко намагалася прихилити до себе мужнє та героїчне козацтво, особливо напередодні чергових російсько-турецьких воєн. Так, імператриця Катерина II у 1769 році писала кошовому отаману Петру Калнишевському:
“Ми почитаємо (запорожців)… а при першій нагоді Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому Низовому вчинимо”.
Завдяки успішним військовим діям запорожців у 1771 році було підкорено весь Крим. Протягом 1772-1773 років українські козаки переможно воювали на Дніпрі та Дунаї. Катерина II знову висловлювала похвалу Війську Запорозькому, а її фаворит Потьомкін навіть просив записати себе простим козаком до Кущевського куреня. Довірливі українці прийняли його до своїх лав, давши прізвисько Грицько Нечеса за пишний перуку, який він носив. Петро Калнишевський вважав Потьомкіна своїм надійним другом.
Однак, після важких і кровопролитних боїв Російська імперія підписала з Туреччиною Кучук-Кайнарджийський мир 1774 року. За його умовами, козаки втрачали частину своїх земель, які відходили Кримському ханству та Росії. А вже у 1775 році російська імператриця видала наказ зруйнувати Січ та ліквідувати Військо Запорозьке назавжди.
Для виконання наказу було зібрано понад 70 тисяч російських військ, а ще 20 тисяч вояків направлено на Лівобережні козацькі паланки. Перед українцями постало питання: як діяти в таких обставинах?
На Січі думки розділилися: більшість була за те, щоб захищати свою волю і Січ, а меншість на чолі з Калнишевським — за те, щоб домовлятися з росіянами. Аргументи меншості про те, що “у нас є батьки і діти, а москаль їх виріже”, а також промова архімандрита Володимира, який закликав не проливати “братської крові одновірців”, призвели до рішення не чинити спротиву. Калнишевський з хлібом-сіллю вийшов назустріч московському війську, яке ще недавно вважалося союзником.
Росіяни ж у відповідь зруйнували Січ, пограбували церковні святині, цінності та архіви. Кошового отамана Калнишевського у кайданах відправили до Москви. Частина козаків, яка відмовилася здатися, рушила на Дунай.
14 серпня 1775 року Катерина II видала Маніфест “Об истреблении Запорожской Сечи”, за яким навіть слово “запорозькі козаки” було заборонено вживати чи згадувати. Останнього кошового отамана Петра Калнишевського вислано до Соловецького монастиря, де в сирому та холодному льоху його протримали щонайменше 25 років. Після помилування у 1801 році він залишився на Соловках і, за версією істориків, прожив ще 3 роки, померши у віці 112 або 113 років.
Ось така повчальна історія співпраці, переговорів та домовленостей із “братніми одновірцями і хорошими московитами-росіянами”, яка постійно повторюється. Це вкотре доведено трагедією під Іловайськом у 2014 році.
Пам’ятаймо нашу історію!
Не повторюймо історичних помилок минулого!
Джерело: www.obozrevatel.com