7 континентів, 7 марафонів, 7 днів: як українець Максим Кривенко промчав світом

Фото: інстаграм Максим Кривенко

Максим Кривенко увійшов до анналів всесвітнього спорту, успішно звершивши унікальний челендж – World Marathon Challenge. Всього за тиждень атлет пробіг 7 стандартних марафонів на 7 різних землях. Про те, як організована логістика цього екстремального заходу і що довелося пережити першому українцю в «Клубі 7 континентів» – читайте у статті Коротко про.

“Зможу, але не хочу бігти понад 42 кілометри”

– Максиме, як вам прийшла думка здійснити 7 марафонів на 7 землях за 7 днів у проєкті World Marathon Challenge?

– Схожих незвичайних стартів у світі безліч, але вони переважно ультрамарафонські. Я марафонець-любитель. І 42 кілометри – це моя улюблена дистанція. Я жодного разу не планував і не планую долати більше. Я зможу, але не хочу виходити на «сотки» (100-кілометрові забіги), на 24-годинні старти чи довше. 42 км – це моя дистанція. Це перше. І друге, як на мене, старт «7 марафонів на 7 землях за 7 днів» хоч і ризикований, але цим і надихає. Побувати навіть на всіх 7 землях у форматі регулярних рейсів – важко, а з огляду на Антарктиду – нереально. Тому мені хотілося це втілити і стати першим українцем, який це зробить. Власне, так і народилася ідея. Далі – подав заявку, її прийняли.

Насправді у нас багато марафонців, які зробили б це краще за мене. Просто так сталося, що я здійснив це першим. Кожен, хто там був, крім мене, – якась відома постать. Там були чемпіони, професійні ультрамарафонці, особа з Португалії, яка здолала 850 марафонів. А я там був просто звичайним марафонцем.

– Як за 7 днів виходить відвідати 7 земель?

– Усе розплановано по хвилинах. Місце збору учасників було в Кейптауні, в Південній Африці. Звідти на перший старт в Антарктиду летіли вантажним військовим літаком, тому що там немає можливості приземлятися цивільним авіалайнерам. Звідти ми повернулися в Кейптаун, де одразу був другий старт. А далі ми одним літаком, більш-менш комфортним, літали в інші куточки світу. Розклад був таким: приземлялися в аеропорту, добиралися до місця старту, трохи готувалися, стартували, чекали на останнього учасника. Я фінішував далеко не останнім. Був деякий час озирнутися довкола. Потім вирушали в аеропорт і по суті жили між забігами в літаку. Їли, спали, чистили зуби, вирішували побутові питання. Як космонавти: 7 днів на висоті 10 тисяч метрів. Під кінець з Маямі вже роз’їжджалися хто куди. Більшість учасників – американці, їм було легше. Я підрахував: близько 90 годин я провів на висоті.

– Ви пробігли по 42 км 195 м в Антарктиді, Африці (Кейптаун), Австралії (Перт), Азії (Дубай), Європі (Мадрид), Південній Америці (Форталеза) та Північній Америці (Маямі). Де було найважче?

– У цього старту три труднощі. Не можу сказати, що я був до цього цілком готовий, але усвідомлював, що ці складності будуть. Перше – це відновлення. У літаку в польоті ти не можеш нормально відновитися. Після звичайного марафону на це потрібно 3–4 тижні. А тут – менше 12–15 годин у літаку. До цього я був готовий. Але я не був готовий до того, що буквально за день до першого старту занедужав. І в Антарктиді я біг із температурою. Там не так холодно, але був дуже, дуже сильний вітер. Він забирав безліч сил, коли доводилося бігти проти нього. В Антарктиді я взагалі не розумів, як почуватимуся далі, адже попереду було ще 6 марафонів.

Третій марафон (в Австралії) був найскладнішим. Зазвичай змагання проходять за температури не вище 24 градусів. А тут ми вийшли з літака – і було аж 42 градуси. Це пік літа в Австралії, була не просто спека, а пекло. І ми все одно побігли. Було дуже важко на другій половині дистанції. Перегрів і значна втрата рідини роблять жахливі речі. Але я добіг.

Ну і на останньому марафоні в Маямі я відчував, що нервова система вже дуже виснажена. І голова, і руки вже не працюють. Я не міг змусити себе вдягнути номер і кросівки. Усвідомлював, що це потрібно зробити, але не міг. Вийшов на старт, коли вже розпочався останній відлік. Гадаю, 8-й марафон я б точно не витримав.

– Яка земля запам’яталася найбільше?

– Найбільше мене вразив Кейптаун. Це дивовижне місто. Воно круте, класне, туди хочеться повернутися. Це свого роду південноафриканська Лозанна чи Цюрих. Ще вразила Форталеза в Бразилії своєю “біговою” культурою. О 5-й ранку ми стартували, і в цей час на вулиці було повно бігунів. Не думав, що Бразилія така «бігова». Австралія – дійсно зелена земля з унікальною природою, бачив там багато незвичайних птахів. Кенгуру ось не бачив, повз не пробігали.

В Австралії спортсмени вийшли на старт за температури +42 градуси. Фото: інстаграм Максим Кривенко

Справжній марафон починається після 30–35 кілометрів

– Як часто на дистанції з’являлася думка «я більше не можу»?

– На кожному старті з’являється критичний момент, але саме таких думок у мене немає. З’являються саркастичні думки стосовно себе: «Ось воно, настав час показати, що ти можеш». Я так кепкую з себе. Критичної слабкості на дистанції в мене не було.

– Що ви робите, коли тіло вже знесилене, а ще бігти й бігти? Як змушуєте себе рухатися далі?

– Гадаю, кожен марафонець почувається по-різному. Я трохи кепкую з себе. Це момент істини, коли ти втрачаєш відчуття минулого чи майбутнього. Це саме «мить». І саме в моменті ти розумієш, що тут сам собі можеш щось довести, поговорити і дати оцінку. Це дуже цінні моменти. І в такі хвилини я кажу собі: «покажи, на що ти здатен». Справжній марафон і починається після 30–35 кілометрів, це і є найцінніше.

– Що означає для вас це звершення? Адже у світі не так багато атлетів, здатних на подібне.

– Я не називаю це «звершенням». Для мене це процес: тренування та участь. Навіть коли прибігаєш з особистим рекордом – це процес. Марафонський біг сильно впливає на сприйняття світу і себе в ньому. Але сам собі я медалі не вішаю. Хіба що за внутрішню силу, коли не здаюся в критичні моменти. Хтось казав, що коли ти на межі – ти показав лише 40% своїх можливостей. І це правда. Коли здається, що ти на межі, ти можеш набагато більше. Я проходив це не раз.

Бігти марафон – це насолода!

– Як відновлювалися після завершення челенджу?

– За два тижні після цього я провів лише 2–3 пробіжки. Бігти не хотілося. Саме нервова система дала збій. Було погіршення емоційного стану, почувався погано саме ментально, не фізично.

– А як готувалися до рекорду?

– Восени я активно стартував, був у формі. Я аматор, але займаюся з тренером. Ми підкоригували підготовку: якщо зазвичай у суботу пробігаєш «тривалу» на 30–35 км, то перед рекордом я бігав три дні поспіль – п’ятницю, суботу та неділю по 30–35 км. Саме біг на втомлених ногах допоміг підготуватися фізично. Порівняно з іншими учасниками я був у непоганому стані.

– Чому взагалі вирішили за це взятися? Звідки поштовх?

– Усі, хто бігає марафони, роблять це, тому що їм це до вподоби. Ніхто не змушує. Є стереотип, що марафонці – це дуже дисципліновані та вольові люди. Але це не так. Бігуни роблять це із задоволенням. Це робить життя емоційно насиченим та врівноваженим. Тому для тренувань мені поштовх не потрібен. Ідея цього старту – вона приємно хвилююча. Звичайний марафон – це важко, а 7 марафонів – ще важче. Це відчуття, що у твоєму житті буде щось важке, але незвичайне. Ти сам цього прагнеш.

В Антарктиді було не дуже холодно, але заважав бігти зустрічний вітер. Фото: інстаграм Максим Кривенко

Уроки фізкультури зробили мене щасливою людиною

– Чим займаєтеся поза спортом?

– Мені пощастило: я працюю у тому ж середовищі, де бігаю. Я засновник компанії Newrun, яка проводить марафони та напівмарафони по всій країні («Нова Пошта марафони», МХП-марафони та ін.). Це можливість бути в колі тисяч щасливих людей. Крім того, я є радником міністра молоді та спорту та створив ГО «Здорова Україна», яка об’єднує фахівців із дитячого спорту. Наша мета – запровадити нову модель фізичного виховання у школах. Провівши все життя у спорті, я знаю його зсередини – від освіти до олімпійського рівня. Хочу змінити шкільні уроки фізкультури, тому що це база для масового та професійного спорту. Саме уроки фізкультури свого часу зробили мене щасливою людиною.

– Що порадите новачкам?

– Головна порада – починати першу пробіжку з тренером. Багато хто думає, що наставник потрібен лише профі. Насправді новачки припускаються безлічі помилок у темпі та дистанції, через що отримують негативні враження і думають, що біг – це не для них. З професіоналом усе буде інакше. Я бачив багато прикладів, коли людина сьогодні ледь пробігає 2 км, а через 6 місяців упевнено долає 42-кілометровий марафон.

 – Про що мрієте?

– Ті, хто був у марафонському середовищі, знають, що це дуже позитивні, відкриті та добрі люди. Я мрію, щоб більшість українців були такими ж стосовно себе та оточуючих. Аматорський спорт може в цьому допомогти. Мрію, щоб Україна була наповнена саме такими людьми.

Довідка Коротко про

World Marathon Challenge — міжнародний марафонський проєкт, у якому учасники пробігають 7 стандартних марафонів (42,195 км кожен) на 7 різних землях всього за 7 днів. Це одне з найекстремальніших випробувань у світі марафонів: бігунам доводиться поєднувати фізичне навантаження, перельоти через часові пояси, зміну кліматичних умов та мінімальний час на відновлення.