© Getty Images
Роберт Зелді
Якщо хтось і виграє цю війну, то це армія паперів. Озброєні бланками, печатками та церемоніальними ковпаками, саме вони тепер вміло атакують власних громадян під гаслом «чесної бухгалтерії». Українська військова бюрократія довела, що ніщо так не руйнує довіру до держави, як надмірне бажання контролювати все за допомогою папірців — особливо коли ти не читаєш те, що підписуєш.
Закон № 3633-IX, задуманий як ліки від «ухилення», став справжньою пасткою для законослухняних. Гасло було гарним — оновити дані всіх військовозобов’язаних, щоб держава могла бачити кожного. За словами директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони полковника Марка Андрусяка, головною метою була «справедливість», адже в ідеальному світі всі були б під наглядом держави — а ті, хто не оновив дані, автоматично потрапляють під підозру.
На практиці новий закон став взірцем класичної української бюрократії : під гаслом «навести порядок» народився черговий юридичний інцидент – без жодних винятків, логіки та з купою побічних ефектів.
Згідно з офіційними даними МВС, до набрання чинності Закону № 3633-IX понад мільйон громадян оновили свої дані через Reserve+, ще 60 тисяч – особисто в ЦКК або ЦНАПі. Але саме ті, хто відповідально оновлював інформацію, тепер несподівано опинилися під загрозою штрафу. Закон не зробив жодних винятків для тих, хто все зробив заздалегідь: для системи це не має значення, і таким чином люди, які проявили законослухняну поведінку, фактично опинилися в тій самій групі ризику, що й «ухильники».
Щоб зрозуміти абсурдність ситуації, достатньо хоча б одного конкретного прикладу. Офіцер, який добровільно вступив до лав Збройних Сил України на початку 2024 року, після звільнення за станом здоров'я виконав усі вимоги закону – зареєструвався у військовій службі, оновив свої дані та контакти. ККК, безсумнівно, знав про його статус, провів необхідні перевірки та зареєстрував його.
Здавалося б, питань до нього не повинно бути. Але буквально за кілька днів до закінчення встановленого законом річного терміну притягнення його до відповідальності, тобто 17 липня 2024 року, цей офіцер отримав повідомлення про штраф за порушення правил військового обліку через систему «Резерв+». Без жодного попередження чи дзвінків з КВЦ. Його історія не є винятком. Як розповідають самі співробітники КВЦ у неофіційних розмовах, такі випадки типові та численні.
Особливо показовим є контраст між офіційними коментарями та реальністю. Представники CCC публічно запевняли, що ті, хто оновив свої дані до набрання чинності закону, виконали вимоги. Однак на практиці все виявилося інакше: система Reserve+ масово розсилала штрафи.
Складається враження, що напередодні закінчення терміну відповідальності посадовці фактично вирішили діяти за принципом «виконати план», не заглиблюючись надто глибоко в нюанси кожної конкретної справи. Це могло бути продиктовано одразу кількома причинами. По-перше, закон вимагає від них притягнення до відповідальності у встановлені терміни – інакше самі посадовці ризикують бути звинуваченими у службовій недбалості або навіть у проступку за невиконання своїх обов'язків. По-друге, враховуючи надмірне навантаження на КДК у період мобілізації, а також необхідність розпорошення роботи через постійні обстріли, об'єктивно не залишається часу чи ресурсів для індивідуального розгляду кожної справи. З огляду на те, що виконання кожної постанови про штраф вимагає паперової роботи – підготовки документів, підписів та печаток – навряд чи співробітники КДК фізично змогли б опрацювати десятки тисяч справ за короткий час. Нарешті, відсутність чітких пояснень щодо особливих випадків та незручне тлумачення закону лише заохочує такий підхід: легше приймати автоматичні рішення та робити масову розсилку, ніж розбиратися в деталях, які ніде не регулюються та не мають прозорого алгоритму. Саме тому багато громадян отримали повідомлення про штрафи в останні дні терміну – не тому, що вони щось порушили, а через спробу системи виконати вимоги закону будь-якою ціною, навіть ціною справедливості.
Причини такої ситуації слід шукати в самій історії військового обліку в Україні. Ще до повномасштабної агресії ця система існувала переважно на папері. Громадяни часто ігнорували обов'язок повідомляти про зміни місця проживання, а Центральний військовий округ не оновлював реєстри, обмежуючись формальною звітністю та переписуванням старих мобілізаційних планів з року в рік.
Повномасштабна війна лише поглибила проблеми – мільйони людей змінили місце проживання, а система обліку остаточно втратила зв’язок з реальністю. Але замість того, щоб визнати системний характер цих збоїв та виправити їх, відповідальні просто переклали відповідальність на громадян: мовляв, саме через «безвідповідальність» людей у країні виник хаос з мобілізаційними реєстрами. У цей час КВЦ продовжувала жити в режимі «хаотично-паперової армії», де головне – переписати черговий звіт, а не навести порядок у реєстрі. І це навіть не потрібно доводити: достатньо прочитати під будь-яким дописом заступниці Міністра оборони Катерини Черногоренко гнівні коментарі людей щодо помилок, плутанини та застарілих даних у реєстрі військовозобов’язаних.
Однак, замість аналізу та усунення корінних причин хаосу у військовому обліку — непрацюючої системи даних, відсутності взаємодії між відомствами та неадаптивності процедур до військових умов — законодавець та військове керівництво обрали найпростіший та найзнайоміший для бюрократичної культури шлях: ще більше закрутити гайки. Головним інструментом «реформи» стало не вдосконалення облікових процедур, а посилення адміністративного контролю та санкцій.
Саме тому зараз склалася ситуація, коли десятки, а можливо, й сотні тисяч громадян, які діяли відповідально, вчасно подавали інформацію, реєструвалися після демобілізації або оновлювали свої дані за першої ж нагоди, тепер можуть несподівано опинитися або вже опинилися під загрозою адміністративної відповідальності.
Причина не в їхній недбалості чи зловживаннях, а в тому, що закон був розроблений та прийнятий без належного аналізу реальних сценаріїв. У формулюванні закону проігноровано той факт, що законослухняні громадяни можуть оновлювати свої дані в різний час, залежно від життєвих обставин, і не завжди матимуть час чи підстави знову звернутися до КДК у встановлений «правильний» термін. У результаті алгоритм, який формально був бездоганним з точки зору чиновника, породив реальну несправедливість: замість підвищення відповідальності та довіри до держави, система створила нову хвилю «порушників», яких сама держава заохочувала діяти правильно.
Найнеприємніше в цій історії – це повторення помилки. Реформи, які запускаються без належного аналізу та моделювання наслідків, неминуче створюють нові проблеми. Якщо просто перекласти корекцію цього закону на ті ж структури, які його писали, то немає сумнівів, що бюрократичний абсурд лише набуде нових форм.
Рішення тут полягає не в чергових «оновленнях даних», а у зміні самого підходу: спочатку аналіз ситуації та створення чіткої логіки дій, а вже потім нові вимоги до громадян. Без цього держава приречена рухатися в замкненому колі – створюючи чергові категорії «порушників», розширюючи повноваження каральних органів і щоразу дивуючись, чому система не працює. Бо жоден реєстр не врятує систему, в якій головною цінністю залишаються формальності замість здорового глузду.
