Видавець «Хмарочоса» Юлія Салій поспілкувалася з Андрієм Вишневським – видавцем та новим співвласником видавництва «Основи» – про український книжковий ринок та нове життя одного з найстаріших видавничих домів країни.
Новий етап для «Основ»
Два роки тому ви разом зі своїми колегами Світланою Матвієнко та Анастасією Бородіною придбали видавництво «Основи». Яких результатів вдалося досягти за цей час, чим ви найбільше пишаєтеся?
Андрій Вишневський: За цей час нам вдалося перезапустити видавництво «Основи», яке, попри свою багату історію, майже зупинило діяльність під час повномасштабного вторгнення. На середину 2024 року ми отримали збиткове підприємство, де, окрім директора, не було жодного штатного працівника, а у виробництві перебували лише одна-дві незавершені книжки. Вже на кінець 2025 року в команді працювало понад два десятки людей – половина штатні працівники, половина – постійні постачальники послуг. За рік і дев’ять місяців ми видали майже 30 книг, і стільки ж готуються до друку найближчим часом. Половина з них доступна для передзамовлення, а решта стане приємним сюрпризом для наших читачів.
Минулого року видавництво вийшло на шість мільйонів гривень чистого прибутку та сплатило понад мільйон гривень податків до бюджету.
За цей час ми придбали права на сотню іноземних книг. Деякі вже перекладені та готуються до друку до цьогорічного «Книжкового Арсеналу», інші – ще в процесі перекладу. Серед них – як художня література (сучасна та класика), так і якісний нонфікшн, включно з традиційними для «Основ» темами: філософія, політична філософія, історія та інші соціальні науки.
Одна з наших книг – інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ Джонатану Котту – отримала нагороду Best Book Design 2025 року в номінації «Текстова книга» на конкурсі від «Книжкового Арсеналу». Ця номінація особливо цінна для нас, адже «Основи» традиційно сильні в дизайні фотокниг та експериментальних видань. А тут ми здобули визнання за дизайн звичайної книги, призначеної насамперед для читання. В ній немає жодної ілюстрації чи фотографії, тож виключно завдяки художньому оформленню Олексія Сальникова, у співпраці з командою, ми досягли такого результату.
Друга нагорода – спеціальна відзнака від «Читомо» та Франкфуртського книжкового ярмарку, яка передбачає безкоштовний стенд на цьогорічній події. Це одна з найбільших міжнародних книжкових подій, що відбудеться у жовтні. На мою думку, у Франкфурт має сенс їхати, коли ти можеш запропонувати іноземним видавцям цікавих українських авторів, на яких є попит у світі. Ми жартуємо, що ця нагорода додала нам відповідальності й змушує рухатися швидше.
Загалом, ми придбали права на 96 іноземних видань. Деякі вже перекладені, інші готуються до друку на «Книжковий Арсенал», а ще частину тільки перекладають. Це художня література, класика, якісний нонфікшн, а також книги з політичної філософії, філософії, історії та інших соціальних наук, що є традиційними для «Основ».
Нові автори та актуальні теми
Чи можете назвати кілька іноземних авторів, зокрема сучасних, які незабаром з’являться у видавництві «Основи»?
Андрій Вишневський: У нас готується до видання книга Джеймі Саскінда, британського юриста та письменника, під назвою «Майбутнє політики: життя у світі, трансформованому технологіями». Це погляд правника на те, як технології змінили взаємодію громадян і політичного процесу. Книга була визнана «Книгою дня» The Guardian і увійшла до топ-десяти найкращих книг 2019 року за версією Лондонської школи економіки.
Також цікавими є дві книги про вплив технологій на капітал, працю та владу від шведсько-німецького економіста, доцента Оксфордського університету Карла Бенедикта Фрея: «Пастка технологій» та щойно опублікована «Як завершується прогрес».
Ще дві книги – «Ліберальний націоналізм» і «Навіщо нам націоналізм» – від ізраїльської політичної теоретикині та політикині Яель Тамір. Вона свого часу була віце-спікеркою Кнесету і міністеркою освіти Ізраїлю, а також навчалася в Оксфорді під керівництвом Ісаї Берліна. Перша книга – це монографія 1992 року, написана на основі її дисертації, а друга – пізніше переосмислення теорії ліберального націоналізму з сучасної практичної перспективи.
Вибір цих книг не випадковий. Всі п’ять є актуальними для сучасної України, яка переживає зовнішнє збройне вторгнення, кризу політичних інституцій, людського капіталу, бурхливий розвиток інформаційних технологій та високотехнологічного виробництва. Тому нам потрібні якісні джерела для осмислення та планування подальших дій. Так само, як і інші суспільства, ми перебуваємо під тиском технологій, які несуть як позитив, так і значні ризики для економіки, ментального здоров’я та демократії. Політична теорія ліберального, або громадського, націоналізму може бути корисною для українців у процесі формування політичного устрою та інституційної системи України після війни. Таким чином, «Основи» повертаються до своєї первинної місії: на початку 1990-х видавництво стало першим, хто переклав ключові тексти, необхідні для державотворення щойно здобутої незалежності України.
Аудиторія «Основ»: еволюція та спільні риси
Чи можете розповісти, хто зараз є аудиторією «Основ»? Як вона змінилася з моменту заснування видавництва?
Андрій Вишневський: Аудиторія, безумовно, змінилася, адже змінилося суспільство, його структура, досвід, смаки та рівень інтеграції в світові процеси. Хоча фундаментальні проблеми, які стояли тоді і стоять зараз перед українським соціумом, багато в чому схожі: ідентичність, постколоніальна трансформація, демократизація, побудова ефективних політичних інституцій. Ми – молода політична нація, яка перебуває у процесі формування власної ідентичності та пошуку релевантного інституційного устрою.
Наша аудиторія досить широка. Частина, мабуть, з точки зору професійного профілю, не надто змінилася з часів заснування «Основ»: це студенти та фахівці-гуманітарії, люди з академічної сфери, політики й управлінці. Окремою нішею є літературна та літературознавча спільнота, історично пов’язана з постаттю Соломії Павличко.
Інша частина аудиторії прийшла до нас після Революції Гідності, коли «Основи» змістили фокус на візуальні мистецтва, а в суспільстві зріс попит на нову естетику: архітектуру, фотографію, експерименти з ілюструванням класики. Тоді до нас «прийшли» творчі люди та всі, хто дотичний до індустрії візуальних мистецтв або просто плекає гарний смак.
Важливою складовою нашої аудиторії є бізнес, переважно малий та середній, оскільки ми спеціалізуємося на колекційних і подарункових виданнях. Ми приділяємо багато уваги дизайну та матеріалам, тому наші книги естетично привабливі. Бізнеси часто купують їх для подарунків клієнтам чи працівникам, і цей напрям активно розвивається.
За віком це переважно молодь: зумери (18-25 років) та трохи старші (26-35 років). Це ядро нашої аудиторії. Часто це ті самі люди, які ввечері можуть піти на рейв-тусовку, а потім хочуть читати «Логіко-філософський трактат» Вітґенштайна, «Повстання мас» Ортеги-і-Гассета чи «Письмо і відмінність» Дерріда. Вони також прагнуть насолоджуватися ілюстрованою «Подорожжю ученого Леонардо…» Йогансена та споглядати роботи Саші Маслова чи Поліни Полікарпової.
Тридцять років тому аудиторія «Основ» була значно вужчою – це було видавництво академічної та професійної літератури. Сьогодні аудиторія набагато ширша, завдяки освоєнню нових напрямів за останні десять-дванадцять років. Найцінніше для нас те, що читачі «Основ» – це не ті, хто тікає від реальності в книжки. Це люди, для яких книжки є джерелом та інструментом критичного переосмислення себе, середовища та дійсності.
Українці та читання: статистика та реалії
Чи справді українці читають менше порівняно з мешканцями країн Західної Європи, і як це відображається на даних вашого видавництва?
Андрій Вишневський: Це складне питання, на яке немає однозначної відповіді. Все відносно. За даними World Population Review, Україна посідає 43 місце у світі за кількістю прочитаних книг на рік (близько 5 книг, 117 годин на рік, або півгодини на день). Це втричі менше, ніж у США, Індії чи Великій Британії, але більше, ніж у Литві, Словенії, Естонії, Грузії, Молдові та Азербайджані.
Українці читають приблизно стільки ж, скільки данці, фіни, чехи, німці, японці. Отже, все відносно. Попит на книги, і на різні видання, існує, і роботи вистачає для всіх.
Видавничий бізнес в Україні: прибуток та культурна місія
Ви згадали США, де книговидавництво – великий бізнес. Чи можна сказати те саме про Україну? Чи можете прокоментувати фінансові показники «Основ»?
Андрій Вишневський: Якщо розглядати видавничий бізнес як суто комерційну діяльність, то я б не назвав його найбільш рентабельним. Я б ніколи не наважився створити видавництво з нуля сьогодні в Україні. На мою думку, це економічно невигідно і практично неможливо, якщо прагнути створити український аналог Oxford University Press, Phaidon чи Folio Society. Для цього немає ні ринку авторів, ні ринку професіоналів, ні ринку покупців. Хоча, в Україні доволі прибутковими є бізнес-моделі, орієнтовані на видання у максимально здешевленому форматі (низька якість матеріалів, невибагливий дизайн, невисокі вимоги до редактури) доступних для пересічного читача художніх і нехудожніх творів сучасних місцевих авторів та «нев’янучої» класики.
З іншого боку, «Основи» – це значно більше, ніж просто бізнес чи одне з видавництв. Це культурна інституція з унікальною історією, тісно пов’язаною з розвитком українського суспільства та держави в останні три десятиліття. Ця історія також пов’язана з видатними постатями Богдана Кравченка, який зробив видатний внесок у розвиток державного управління в Україні, та Соломії Павличко, іконою літературознавства, фемінізму та гуманітаристики. Сьогодні неможливо створити «Основи» заново, але їх потрібно зберегти та розвивати.
«Основи» зобов’язані бути прибутковим малим або середнім бізнесом, щоб продовжувати виконувати свою суспільну місію та задовольняти високі вимоги шанувальників. При цьому видавництво повинно мати змогу гідно оплачувати роботу команди, авторів, перекладачів, редакторів, друкарів, аби й надалі видавати насамперед ті книги, заради яких «Основи» створювалися.
Ми не можемо дозволити собі слідувати тенденціям українського книжкового ринку, що орієнтуються на масовий запит – переважно на легку розважальну та квазінавчальну літературу невисокої якості, яка допомагає людям легше переживати важкі часи. На такій літературі можна заробити значно більше і швидше. Проте, аби її видавати, не потрібно бути «Основами». А для того, щоб бути «Основами» стабільно й у довгостроковій перспективі, нам доводиться шукати та пропонувати українському читацтву, крім профільних видань, і більш популярний, легкий продукт, за рівень якого нам не соромно.
Найпопулярніші книги
«Основи» видають різнопланові книги, наприклад, мультидисциплінарне дослідження Богдана Кравченка та художню книгу Домонтовича «Доктор Серафікус». Чи є дані про три найпопулярніші книги за останні два роки?
Андрій Вишневський: Цікавий феномен: усі наші книжки продаються приблизно рівномірно і добре. Якихось мега-бестселерів з великим відривом поки що немає. Хіба що «Місто» Підмогильного з ілюстраціями Павлюка, яке ми додруковували вже кілька разів. Це одна з «титульних» книг «Основ», хоча за динамікою продажів її вже перевершують «Подорож ученого доктора Леонардо…» Йогансена, Ясунарі Кавабата, Сьюзен Зонтаґ і навіть наш знаменитий «Сновійко». Впевнений, що головні бестселери та лонгселери ще попереду – вони вже «варяться» у нашому видавничому котлі.
Часом трапляються приємні несподіванки. Наприклад, майже розпроданий наклад книги Богдана Кравченка «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття». Це серйозна наукова монографія, написана ще у 1985 році, до того ж з чудовим дизайном. Книга є історичним артефактом, і при цьому вона надзвичайно популярна. Переконаний, що додаткову роль у привабленні читачів зіграв дизайн: для складного академічного видання книга дуже зручно сверстана, табличний матеріал поданий у формі інфографіки.
Ви працювали заступником голови НАЗК і цікавилися державотворчими процесами в Україні. Який, на вашу думку, стан політичної думки в Україні зараз?
Андрій Вишневський: На жаль, я майже не бачу, не чую, не відчуваю політичної думки в Україні. Мабуть, нам треба більше читати, рефлексувати і перетворювати пасіонарні пориви нашого суспільства (які проявлялися в революціях, починаючи від Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності) на політичні інститути та механізми. Це дозволить перетворювати очікування суспільства на якісні державні політики. З цим у нас поки що велика проблема. Втім, я певен, що наша стратегічна культура змінюється. Практики горизонтальної взаємодії, мережування, соціальної солідарності, які стали видимі після реформи децентралізації та у перші місяці й роки повномасштабного вторгнення, можуть стати основою для формування нової політичної думки і практики.
Політичні партії vs. проекти: майбутнє української політики
Як ви думаєте, чому в нас наразі переважають політичні проєкти, а не політичні партії? І що потрібно для формування ідеології та політичних партій з тривалою історією?
Андрій Вишневський: Все дуже змінилося. Відповідь на питання, що означає сьогодні бути політичною партією, якою вона повинна бути – ідеологічно та організаційно – залишається відкритою. Чи повинна вона мати розгалужену офлайн-мережу, чи бути віртуальною партією, яка вміє добре комунікувати в соцмережах? Ієрархія чи ризома? Вразливість демократії, зокрема виборів, перед інформаційними технологіями – окреме, але пов’язане питання.
Вичерпних відповідей на ці питання немає не лише у мене, а й у фахівців. Питання відсутності справжніх політичних партій в Україні – це питання зрілості суспільства, політичної нації, готовності не лише обирати, а й бути обраним. Це двосторонній процес.
Це також питання відсутності справжньої національної політичної та адміністративної еліт на початку незалежності. Власне, це і є та проблема, вирішення якої було спрямоване, зокрема, на створення видавництва «Основи» та започаткування перших магістерських програм у Києво-Могилянській академії. Ті суспільства, що мають партії з 60-річною історією, мають і управлінські еліти з тяглістю у кілька сотень років. В українській історії ця тяглість багаторазово переривалася. Крім того, в 1990-х роках відбувся процес первісного накопичення капіталу людьми, які мали доступ до влади у перехідний період. Ці люди створили політичні проєкти. Але зараз навіть таких політичних проєктів майже немає. Політичні проєкти – це погано, а ще гірше, коли шоу-бізнес підміняє собою нормальний політичний процес для цілої країни.
Рекомендації від видавця
На завершення розмови, чи можете ви порадити нашим читачам дві книги, які, на вашу думку, варто прочитати зараз?
Андрій Вишневський: З тих, що вже доступні, порекомендую для передзамовлення з художньої літератури – класика британського модернізму Едвард Морґан Форстер. Ми вперше перекладаємо його українською мовою, плануємо видати всі шість його романів. Всі вони всесвітньо відомі та екранізовані. Я б радив почати з першого роману – «Кімната з видом».
З якісного нонфікшну порекомендував би Стівена Грінблата. Ми видамо три його книги. Перша – «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром», одне з найкращих досліджень про Шекспіра, викладене в доступній і захопливій формі.
Дізнатися більше на: hmarochos.kiev.ua