“`html
- Дмитро Філіпенко
Позаштатний дописувач Delo.ua
Олег Рубан
В сучасній практиці зубного лікування звичні способи екстракції зубів часто представляються ризикованими. Наприклад, коли зубний елемент розташований надто глибоко або має нестандартну структуру коренів. У стоматологічному відділі ДНУ «ЦІТОЗ» ДУС, де працював оперуючий лікар Олег Рубан, подібні випадки відбувалися досить часто. Це зумовило потребу в запланованому підході до діагностики і підбору методик, які мінімізують ускладнення. Щоб уникнути травмувань і небажаних наслідків, медики почали застосовувати атравматичні способи.
Нетравматична хірургія – норма фахівця
Протягом останніх двох десятків років спосіб видалення проблемних зубів суттєво змінився. Міжнародні дослідження показують, що традиційні методики супроводжуються досить високим рівнем проблем: запалення та болісні відчуття після звичайних екстракцій зустрічаються у 30-35% випадків, а тимчасові розлади чутливості – приблизно у 8% пацієнтів. Систематична робота з клієнтами групи високої небезпеки призвела до переоцінки стандартних хірургічних дій.
«Після переходу на нетравматичні техніки я помітив поліпшення і виразну клінічну тенденцію: скорочення ускладнень і швидке відновлення. Нетравматична хірургія – це про точний прогноз, ретельність і уважність», – зауважує Олег Рубан, знавець Центру інноваційних технологій охорони здоров’я у сфері клінічної хірургії в стоматології.
За словами хірурга, при такому підході зменшуються запальні прояви, набряклості та неврологічні розлади. З його слів, чимало лікарів продовжують використовувати травматичні техніки не через принципову розбіжність, а через недостатню підготовку та відсутність умінь роботи з конусно-променевою комп’ютерною томографією (КПКТ). Він наголошує, що сучасна хірургія потребує 3D-бачення та аналізу анатомічної будови до втручання.
Непрості клінічні випадки в практиці
Приклад непростої хірургії в досвіді Рубана – частково затриманий нижній зуб мудрості, який був нахилений майже під 45°, мав непросту гачкоподібну форму коренів і перебував дуже близько до нерва. Це одна з ситуацій, коли велика частина клінік воліла б скерувати пацієнта до лікарні.
Хірург же розпочав з аналізу КПКТ: дослідив розташування коренів, товщину кісткових стінок і вірогідні шляхи вилучення. Операцію провели дуже акуратно – сформували клапоть зі збереженням тканин, зуб роз’єднали на декілька частин і поступово вилучили, без зайвого тиску. Результати операції були максимально позитивними: не було пошкоджених нервів і альвеоліту, набряк був мінімальним, і пацієнт повернувся до звичної діяльності вже через добу. Повне одужання настало за три тижні, а час операції склав лише 22 хвилини.
Інший показовий випадок з практики – пластика м’яких тканин при рецесії на іклі. Тут було необхідно не тільки ліквідувати проблему, але й зберегти природний вигляд, враховуючи тонкий біотип пацієнтки. Лікар застосував прогресивний спосіб з пересадкою невеликої ділянки тканини. Результат – 100% закриття рецесії, приріст ясен на 3 мм і стабільність результату через пів року.
Оригінальна методика: системний підхід до зниження проблем
Запровадження норм хірургічного лікування дає змогу знизити частоту післяопераційних ускладнень у середньому на 20-35%. Значущий саме системний підхід, а не окремі технічні прийоми. Так, на базі відділення Рубан розробив власну систему ведення хворих.
«Моя система оцінює ризики і прораховує алгоритми протизапальної підготовки. Робота будується навколо правил бережного вилучення, методів взаємодії з тривожними клієнтами та схем післяопераційного спостереження. Ця методика стала робочим стандартом відділення і розійшлася серед колег», – каже спеціаліст.
Рубан навчав інтернів на базі відділення. На внутрішніх семінарах у ЦІТОЗ хірург розбирав з ними реальні КПКТ та типові помилки лікарів без 3D-бачення. Він демонстрував «небезпечні ділянки», які непомітні на панорамі, показував, як читати складні топограми, і розповідав про способи прогнозування ускладнень. Інтерни, які навчалися під його наглядом, згодом відзначали, що саме навичка аналізу КПКТ дозволила їм впевнено працювати з клієнтами високої небезпеки. Разом зі своїми учнями хірург запропонував першу в Україні функціональну модель профілактики недуг ротової порожнини.
У сукупності цей досвід доводить, що атравматична хірургія – це ціла система роботи, що базується на точній діагностиці та уважному ставленні до деталей. Практика Олега Рубана демонструє, як послідовний підхід може змінювати загальні уявлення про якість хірургічної допомоги. Такі способи дають змогу безпечно виконувати складні втручання та зменшувати кількість ускладнень і повторних звернень. Очевидно, що атравматична хірургія стала важливим напрямком у розвитку зубного лікування.
“`