Перший ядерний вибух в Україні: чому операція «Факел» зазнала невдачі
Фото: uinp.gov.ua Підпишіться на нас в Google додати зараз
9 липня 1972 року на теренах України (тоді – Української РСР) був проведений промисловий підземний ядерний вибух. Це не були військові навчання чи тестування нової бомби. Радянська влада прагнула вирішити цілком практичне завдання: загасити гігантський газовий фонтан, який майже рік не вдавалося зупинити звичайними методами. Операція отримала кодову назву “Факел”. Стислий огляд – одного з експериментів радянської атомної програми.
Не могли впоратися з аварією
Все розпочалося влітку 1971 року на Хрестищенському газоконденсатному родовищі в Харківській області. Під час буріння стався потужний викид газу під тиском близько 400 атмосфер. За свідченнями очевидців та даними дослідників, бурова вежа була фактично зруйнована потоком газу, двоє інженерів тоді загинули.
Щоб уникнути ще більш масштабного вибуху, фахівці вирішили контрольовано підпалити газ, що виходив на поверхню, як це практикувалося в аналогічних ситуаціях в Узбекистані та Таджикистані. Інших способів вирішення цієї проблеми не існувало.
Над родовищем виник величезний вогняний стовп, видимий за десятки кілометрів. Його ревіння порівнювали зі звуком реактивного літака. Свердловина продовжувала безконтрольно виділяти газ майже цілий рік, а мешканці навколишніх сіл насолоджувалися постійними «білими ночами» за вікном та мали проблеми зі здоров’ям.
Підрахувавши збитки від цього вогняного гейзера, влада була шокована і вдалася до кардинальних заходів, закликавши на допомогу атомну енергію.
Стовп газу, що горить, планували загасити «по науці». Фото: ukurier.gov.ua
Як в Узбекистані
На той час у СРСР уже діяла програма так званих «мирних ядерних вибухів». Вона стартувала в середині 1960-х років як радянський аналог американської програми Plowshare (“Плуг”), яка дозволяла використовувати ядерні заряди для будівництва каналів, створення підземних сховищ, видобутку корисних копалин та ліквідації аварій.
За кілька років до подій на Харківщині подібна технологія вже була застосована на газовому родовищі Урта-Булак в Узбекистані. Там вибух підземного ядерного заряду зрушив підземні пласти, які успішно закупорили аварійну свердловину, що горіла майже три роки. Такий успіх переконав радянське керівництво в доцільності повторення експерименту в Україні.
Рішення про проведення операції ухвалювалося на найвищому рівні. Згідно з історичними документами, постанову підписали генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв та голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін.
Підготовка до операції «Факел» тривала до чотирьох місяців. Поруч з аварійною свердловиною пробурили спеціальну похилу шахту довжиною близько 2,4 кілометра. На глибині майже 2,5 кілометра розмістили ядерний заряд потужністю близько 3,8 кілотонни – приблизно в чотири рази меншою за бомбу, яка знищила Хіросіму. Територію навколо об’єкту було розділено на кілька зон, що охоронялися підрозділами КДБ та МВС з Москви.
Цікавою особливістю експерименту стало використання тварин як своєрідних біологічних індикаторів. На різних відстанях від майбутнього епіцентру розмістили вулики з бджолами, кіз, курей та іншу живність, щоб після вибуху оцінити наслідки впливу ударної хвилі та можливого радіоактивного забруднення.
День вибуху
Вранці 9 липня 1972 року мешканців найближчих сіл Первомайське (зараз – Мирне) та Хрестище тимчасово евакуювали. Їм не повідомили справжню причину подій, хоча все відбувалося за лічені кілометри від їхніх будинків. Їм просто наказали взяти все необхідне і якнайшвидше покинути домівки.
Рівно о 10-й годині ранку заряд був підірваний. Очевидці розповідали, що спочатку відчули сильний підземний поштовх. Потім на кілька секунд запанувала незвична тиша. Після цього в повітря здійнявся величезний стовп землі, води та породи, сформувавши хмару, що нагадувала ядерний гриб.
Перші секунди здавалося, що експеримент вдався: вогняний смолоскип зник, але вже за 20 секунд газ знову прорвався назовні. Операція «Факел» провалилася. За однією з версій, фахівці припустилися помилки в розрахунках, і заряд був закладений надто далеко від аварійної свердловини, тому ударна хвиля не змогла повністю стиснути обсадну колону і перекрити потік газу. Інша версія – заряд був занадто слабким, щоб зрушити породу і заткнути газову діру.
Через кілька годин після вибуху мешканців сіл повернули додому. При цьому ніхто не повідомив, що поряд відбувся підземний ядерний вибух – люди продовжували користуватися водою з криниць, працювати в полях і жити звичайним життям. Багато хто пізніше згадував, що в будинках вибило шибки, з’явилися тріщини в стінах, обвалилися старі сарайчики. Крім того, загинули бджоли, кози та кури, які «брали участь» в експерименті як індикатори забруднення повітря.
Чутки про застосування ядерного заряду, звичайно, ширилися, підживлюючись домислами, але реальні події стали відомі значно пізніше, після розпаду Радянського Союзу. Український інститут національної пам’яті наголосив, що радянська влада традиційно приховувала подібні проєкти від населення, розглядаючи питання безпеки виключно крізь призму державної таємниці.
Після вибуху в небо здійнявся величезний пласт землі, води та породи, але це не допомогло зупинити горючий газ. Фото: ukurier.gov.ua
Була радіація чи ні?
Саме це питання досі викликає найбільше дискусій. Після вибуху частина радіоактивних продуктів дійсно вийшла на поверхню разом з газом та породою. За початковим задумом цього не повинно було статися – радіація мала залишитися під землею. Але чому тоді загинули домашні тварини і чому в цьому районі ще довгі роки фіксувалося зростання кількості онкологічних захворювань у мешканців? Надійних відповідей досі немає.
При цьому більшість сучасних фахівців зазначають, що масштаб радіоактивного забруднення виявився значно меншим, ніж побоювалися місцеві жителі. Набагато більшої шкоди екології завдало тривале горіння газового фонтану, адже більше року в атмосферу безперервно викидалися продукти горіння газу, сажа та оксиди. Дослідники зазначають, що саме вони стали основною екологічною проблемою регіону, спричиняючи кислотні опади та забруднення повітря.
Газ вдалося зупинити зовсім іншим методом, більш традиційним. За кілька місяців навколо аварійної свердловини викопали величезний кар’єр. Потім фахівці дісталися пошкодженої ділянки і закачали туди під високим тиском цементний розчин. Влітку 1973 року, майже через два роки після початку аварії, газовий фонтан було остаточно ліквідовано.
Понад 100 атомних експериментів
«Факел» став першим, але не останнім промисловим ядерним вибухом на території України. 1979 року в місті Єнакієве Донецької області провели ще одну секретну операцію під назвою «Кліваж». Там підземний ядерний заряд використали для зниження небезпечної концентрації метану у вугільній шахті “Юнком”. Вибух розщепив породу та спричинив у ній безліч тріщин, які дозволили метану не накопичуватися під землею, а рухатися у бік поверхні, зменшуючи газонебезпеку шахти.
На відміну від операції під Харковом, цей експеримент офіційно вважався успішним, хоча його екологічні наслідки також залишаються нез’ясованими. Після вибуху під землею утворилося начинене радіоактивними ізотопами 100-тонне склоподібне тіло сферичної форми. Усередині воно порожнисте, а товщина стін сягає одного метра. Ось у цій 30-метровій порожнині зберігалися всі продукти радіоактивного розпаду.
До окупації Донецької області підземні води з виробок “Юнкому” відкачувалися, щоб радіація не потрапила до них, а також постійно вимірювався радіаційний фон. Все було гаразд. Що відбувається з об’єктом «Кліваж» зараз – невідомо. Однак є відомості, що склоподібне тіло може бути пошкоджене.
До речі, СРСР здійснив понад 120 так званих «мирних ядерних вибухів» для вирішення інженерних завдань – від створення підземних резервуарів до геологорозвідки. А ось США від програми Plowshare відмовилися через екологічні ризики. Втім, і в сучасному світі визнали, що негативні екологічні наслідки значно перевищують практичну користь від “мирного атома”.
Джерело: kp.ua