Зворотний бік туристичної Бакоти: що приховують 38 метрів дністровської води

Фото: karpatium.com.ua

Бакота б’є рекорди популярності серед українських мандрівників. Сюди прямують заради інстаграмних локацій, дайвінгу, водних подорожей та дельтапланерних польотів. Але чи знаєте ви, що ховається під 38 метрами дністровських вод? Журналістка Коротко про занурилася в історію цього дивовижного місця — від давнього скельного монастиря XI століття до трагедії сотень родин, чиї оселі були затоплені заради спорудження ГЕС.

Українська Атлантида

Українською Атлантидою називають місцевість, де колись село Бакоту та майже три десятки інших сіл на Хмельниччині затопили у 1981 році.

Нині Бакотська затока є частиною Національного природного парку «Подільські Товтри» та входить до переліку Семи природних чудес України. Місце, оповите водами Дністра, яке для одних стало трагедією, для багатьох інших нині є обов’язковим пунктом літніх відвідувань.

– Побувавши тут одного разу, виникає бажання повертатися знову й знову, – зізнаються туристи.

І є заради чого: унікальні краєвиди, безмежний водний обрій Дністра, величні скелі…

Також зацікавленням для туристів користується стародавній печерний монастир, вирубаний у вапнякових скелях ще в XI столітті. Розповідають, що заснував його святий Антоній, який також заклав фундамент Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

Колись Бакота була містом. Чернечі келії тут знаходилися у скельних заглибленнях. Частина з них сьогодні відкрита для відвідувачів.

Скельний монастир зберігся дотепер. Фото: karpatium.com.ua

Активний відпочинок на воді та суші

Неподалік скель розташовані кілька джерел, які вважаються цілющими. Над монастирем знаходиться оглядовий майданчик «Біла гора». Також незабутній вид на Дністер відкривається зі скелі химерної форми, яка отримала назви «Курятник» та «Кам’яна голова».

Окрім милування пейзажами, є можливості для активного проведення часу як на воді, так і на суші. Туристам пропонують джип-тури, прокат квадроциклів, серфінг, катери, катамарани, яхти, дайвінг, польоти на дельтапланах. Можна обрати пішохідні або велосипедні екскурсії. З поселенням проблем не виникає: функціонує багато готелів, баз відпочинку, котеджів та іншого житла для мандрівників. Також можна приїхати з наметом. Серед кулінарних родзинок варто відзначити місцеві вина, крафтові сири та мед.

Скеля “Курятник”. Фото: Ігор Меліка

Особлива дата для місцевих

Те, що одним нині надає можливість відпочити у справді унікальному місці — Бакотській затоці, іншим докорінно зруйнувало життя. Переселенці досі зберігають спогади про сільські вулиці Бакоти, де вони бігали ще дітьми, а тепер ці місця приховані водами Дністра. Місцеві пам’ятають рідну школу, згадують грушу, яку потай зривали у сусідів, запах квітучих вишень та свій батьківський дім, над яким тепер можна лише пропливти.

Автор книг та гід Тарас Горбняк особисто пережив затоплення Бакоти. Кадри з фільму

Журналістка Коротко про поспілкувалася з одним із колишніх мешканців. Інженер-механік, а нині дослідник, автор книг та гід Тарас Горбняк разом зі своїми односельцями щороку наприкінці літа повертаються до Бакоти — на свято Маковія 1 серпня.

– Для нас, мешканців Бакоти, це особлива дата, – згадує Тарас Горбняк у розмові з Коротко про. – Цього дня 1893 року освятили церкву, яку виявили після розкопок у Бакоті.

Це місце було унікальним задовго до того, як потрапило до списку Семи чудес України та стало окрасою краю. Розташоване на пагорбі, воно надавало чимало переваг місцевим жителям.

– 500 гектарів землі завдяки похилому схилу завжди освітлені сонцем, – ділиться Тарас Горбняк. – Сотні років тому бакотяни, маючи сільські наділи, обробляли гірські схили та закладали виноградники і городи. Вважається, що клімат у Ялті (Крим) та Бакоті ідентичний. Тут родючі ґрунти. Це, а також інші фактори, спонукали людей оселятися в Бакоті ще багато століть тому.

Бакота у складі Національного природного парку “Подільські Товтри” входить до списку Семи чудес України. Фото: karpatium.com.ua

Ніхто не вірив, що Дністер затопить пагорб із селом

У давні часи це був важливий торговий порт. Вода та наявність риби також відігравали свою роль. До речі, з давньослов’янської мови її назва перекладається як «бажане місце». Серед переваг було й те, що місце було захищене від затоплення водами Дністра, яке регулярно траплялося з навколишніми селами. Однак ця впевненість виявилася марною.

Коли з’явилися попередження від влади щодо будівництва ГЕС та подальшого затоплення 29 сіл, бакотяни не надто повірили.

На момент затоплення Тарас Горбняк був студентом. Повернутися до батьківського будинку після навчання він уже не зміг — його накрили води Дністра. Батьки переїхали до сусіднього села.

– Пагорб, на якому стояла Бакота, був досить високим — 15-20 метрів. Якщо якась повінь затоплювала сусідні села, то з Бакоти можна було бачити поля, приховані під водою, повалені дерева, – згадує наш співрозмовник. – Але жоден будинок ніколи, скільки я пам’ятаю, мої діди, бабусі та батьки, не був затоплений.

Висота пагорба становила 15-20 метрів над рівнем землі. Однак вода піднялася на 38 метрів.

Попередження про майбутнє затоплення (у 1981 році) місцевих сіл у зв’язку з будівництвом гідроелектростанції спочатку лунали не надто голосно. За спогадами Тараса Горбняка, перші чутки почали поширюватися наприкінці 1950-х.

– Багато молоді планувала будувати оселі. Влада радила: «Поки не будуйтеся. Не поспішайте». Але ті, хто мав великі родини, почали це робити масово, – пригадує наш гід. – Мало хто слухав, думали: «Затопить город, ну й що, а будинок у мене надійний». Коли навесні 1973 року повідомили про необхідність переселення та про те, що шляху назад немає, для людей це стало справжнім шоком. На переселення дали вісім років.

Місто, а потім – село із давньою історією припинило своє існування понад 50 років тому у зв’язку з будівництвом ГЕС. Фото: karpatium.com.ua

Розкопували та переносили цвинтарі

– Люди залишали свої села, свої оселі. Держава виділяла кошти на придбання житла — від Чукотки до Калінінграда — або на будівництво нового, – продовжує наш гід. – Однак, виділяючи кошти, держава знімала з себе зобов’язання, яке лягало на плечі людей: доки родина сама не зруйнує своє помешкання, не знищить усе своє майно, яке не може забрати з собою, вона не отримає 15% компенсації.

Вирубуванням дерев та виконанням деяких інших робіт допомагали ув’язнені з Херсона. Окрім цих завдань, вони займалися перенесенням кладовищ. Останки перепоховали. Це стосувалося як тих, хто помер місяць тому, три роки тому, так і тих, хто помер 50-70 та 200 років тому. У тих, хто не мав родичів, останки перепоховали у спільних могилах з написом «невідомі мешканці Бакоти».

Незважаючи на те, що після затоплення села мешканці Бакоти розсіялися не лише по Україні, а й сусідніми країнами, щороку на Маковія вони збираються разом: пропливають та спускають квіти й вінки на воду над місцем, де колись виросли і яке досі притягує їх спогадами.

– Ми настільки приросли до цього місця пуповиною, що насправді не можемо не зустрічатися тут, – зізнається Тарас Горбняк. – З 29 затоплених сіл, які давно знято з обліку, лише мешканці Бакоти, далеко не найбільшого з сіл, що зникли під водами Дністра, зустрічаються, мають фільми та пісні про себе, своє село, свою долю.

Поселення, що проіснувало століття, припинило своє існування з початком будівництва гідроелектростанції у 1979-1981 роках. Втім, це стало лише початком його нового життя — як унікального та популярного туристичного об’єкта.

На замітку

Де: 55 км від Кам’янця-Подільського Хмельницької області, поруч із селищем Стара Ушиця.

Як дістатися: автомобілем до села Колодіївка або Стара Ушиця. Автобусом чи поїздом до Кам’янця-Подільського, звідти — таксі або місцевий трансфер.

Джерело: kp.ua