Вимушений переселенець із курочками, котрий замінив старенький «Жигуль» на пікап: Тепер катаюсь із села в райцентр, як вельможа

Фото: Суспільне

Зрештою, дістався до кінцевого пункту. Майже сімдесятирічний Микола Матвієнко, уникаючи обстрілів, подолав 700 кілометрів на старенькій машині з Чернігівщини до Кіровоградщини. І все це разом із курями та собакою. Про те, як чоловік дає раду на новому місці, читайте в матеріалі Коротко про.

Двічі переміщена особа

Оповідка про цього чоловіка швидко поширилась у мережах. А його старі сині «жигулі», геть заповнені речами, викликали зворушення у тих, кого Микола Матвієнко зустрічав дорогою.

Подорож виявилася непростою та довготривалою: біля 700 кілометрів із села Камінь Новгород-Сіверської територіальної громади Чернігівської області до селища Грушка, що на Кіровоградщині. Тут переселенець разом зі своїми 18 курми, півнем і собакою Жулькою розташувався у хатині родичів.

– Хата стояла без нікого тривалий час, але я приїхав, натопив, прибрав, – ділиться Коротко про Микола Матвієнко. – Харчі є: взяв з собою десь три десятки слоїків тушкованого м’яса, грибів, городини. Навіть два мішки картоплі для садіння (усміхається. – Авт.). Так, планую обробляти землю, але поки що руки не доходять. Ще привіз холодильник, пралку. Тут, у Грушці, затишно, бо тихо, і дрони над головою не кружляють.

Старенька «ластівка» вже стоїть у дворі, потребує ремонту. Фото: suspilne.media

Чоловік був єдиним жителем села Камінь Чернігівської області. Місцеві жителі давно поїхали, тому що село під безперервними обстрілами. Та й неушкоджених будинків вже не залишилось.

– Я вже двічі переміщена особа, – розповідає Микола. – Після завершення школи переїхав у Донецьк, пізніше в Харцизьк. Мешкав там до 2019 року. Тоді повернувся в рідне село Камінь, аби доглядати за хворою мамою. Мої всі відійшли у вічність: мати, батько, дружина. Залишився я. І ось ще й господарство є.

Про те, щоб залишити у селі під обстрілами курей чи собаку, запевняє, навіть не думав. До речі, півторарічного собаку Жулю йому ще цуценятком подарувала односельчанка Катерина, яка зараз боронить Україну на передовій.

Трохи довелося повозитися із півнем, котрий ніяк не бажав їхати, тікав із машини. Курей із півнем власник перевозив у клітці, адже пернаті намагалися літати по закутках салону автівки.

– У птахів і Жульки після такої тривалої дороги був переляк, але тепер вже все гаразд, – каже чоловік. – Кури навіть почали нести яйця, а це вказує, що переляк минув. Жулька теж призвичаюється до нового тихого місця.

Колеса машини аж вгиналися під вагою речей. Фото: ФБ Olena Lytvynova

Стара машина потребує лагодження

А ось його стара автівка таку тривалу подорож не витримала. Матвієнко якраз проїздив Київ, коли раптово перестали вмикатися коробка швидкостей. Тоді чоловік заїхав у якийсь провулок, де його помітили поліцейські. Вони й допомогли: відвезли машину з водієм і пернатими та гавкаючим пасажирами на станцію технічного обслуговування.

Там «жигулі» підремонтували, і Микола доїхав до села Грушка на Кіровоградщині, хоча спочатку не збирався тут затримуватися, планував їхати далі на південь. Але пригадав про далеких родичів у цьому мальовничому селі.

– Дістався, і на тому добре, – сміється. – Хоча гадав, що дорогою десь зупинюся назавжди. Зараз моя стара «ластівка» стоїть у дворі, вимагає ремонту, тому що з вихлопною трубою негаразди, з коробкою передач. Але я цю справу поки що відклав, тому що маю ще поїхати у відділ соціального забезпечення, стати на облік, трохи з документами клопітно.

Проте без транспорту чоловік не залишився. Днями Миколі Матвієнку подарували нову машину від Монобанку. Це Peugeot Landtrek у комплектації «ЛЮТИЙ» вартістю приблизно 1 300 000 гривень. Отже, є на чому їздити.

– Це велика підтримка для мене, – радіє пенсіонер. – Тепер катаюсь із села в райцентр і назад, як вельможа.

Тим часом про переселенця знають усі жителі не тільки села Грушка, а й громади. Місцеві селяни часто навідуються до Матвієнка, пропонують харчі та підтримку.

– Дуже гарні тут люди, прийняли мене, – розповідає Микола. – Вже познайомився з багатьма. Приходили до мене і з сільської ради, обіцяли підтримку, якщо чогось потребуватиму. «Мій» будинок за 50 метрів від сільської ради, тому там швидко дізналися про мене (усміхається. – Авт.). Дуже вдячний цим людям. Тепер головне – потрохи займатися господарством. Дуже хочу засіяти невеликий город біля будинку.

Плани на майбутнє у чоловіка є. А мріє дожити до закінчення війни в Україні. Тому що дуже хоче відвідати вже мирний Харцизьк і рідне село Камінь.

Головний пасажир – собака Жулька. Фото: ФБ Olena Lytvynova

 

 

 

 

 

Джерело: kp.ua