+35 °C без кондиціонерів та холодильників: як кияни в минулому рятувалися від спеки

Фото: postcards.kyiv.ua Підпишіться на нас в Google додати зараз

Україну охопила надзвичайна спека, коли термометри впевнено перетинають відмітку +35 °C. Ми нарікаємо на розпечений асфальт, рятуємося під кондиціонерами та безперервно шукаємо в холодильнику щось освіжаюче. Але як долали подібну аномальну спеку кияни минулих століть, коли про рятівну побутову техніку ще й не здогадувалися?

Про головні побутові секрети та винахідливість старого Києва в боротьбі з літньою спекою — у матеріалі Коротко про.

Льодовики замість холодильників

Холодильників у ті часи ще не існувало. Перший з них — справжня дивина і вершина технічного прогресу — був встановлений на Бессарабському ринку у 1912 році, та й то, скоріше, для демонстрації. Широке розповсюдження, доступне для всіх, вони здобули лише у 1950-х роках.

На межі XIX та XX століть людей виручали льодовники. Спеціальні льохи або підвальні приміщення, облаштовані фактично біля кожного будинку, функціонували за простим, але дієвим принципом. Взимку, коли Дніпро замерзав, спеціальні артілі та візники доставляли лід містом. У самому льодовнику його викладали щільними шарами, пересипаючи тирсою або прокладаючи соломою. Правильно сконструйоване приміщення зберігало холод до наступної зими.

У приватних оселях льодовник був індивідуальним, а в прибуткових будинках — спільним. Кожен мешканець мав власну зачинену шафку, де зберігали переважно м’ясо та молочні продукти. Великих запасів продуктів, що швидко псуються, влітку намагалися не робити, та й місце в льодовнику цінувалося надзвичайно.

У багатих маєтках лід іноді приносили просто до кімнат. Його ставили на піддони або у спеціальні вази, щоб хоч трохи знизити температуру. Щоправда, користі від цього було небагато, адже прохолода відчувалася лише поруч із самим льодом. Це робилося, скоріше, для самовтіхи та демонстрації статусу: мовляв, можу дозволити собі витрачати гроші на кригу без обмежень.

Лід для льодовників починали рубати, як тільки замерзав Дніпро. Фото: my-kiev.com

Архітектурний кондиціонер та побутова дисципліна

Задовго до появи сучасних технологій, Київ готувався до спеки на рівні міської архітектури. Високі стелі до чотирьох метрів, масивні цегляні стіни будівель та глибокі віконні прорізи забезпечували природну термоізоляцію. Такі споруди повільно нагрівалися, зберігаючи прохолоду довше. Цьому сприяла й усталена в суспільстві сувора побутова дисципліна.

З першими променями сонця вікна, що виходили на південь та захід, закривали дерев’яними віконницями або щільними завісами. Величезної популярності набули маркізи. Ці полотняні навіси над вікнами та балконами запобігали нагріванню скла та рам під прямими сонячними променями.

Ключовим секретом збереження прохолоди було правильне провітрювання (а більшість квартир проектувалися так, щоб вікна мали вихід на обидва боки). Вікна відчиняли лише пізно ввечері або на світанку. Для посилення ефекту перед відчиненими кватирками вішали вологі простирадла або поливали водою дерев’яні підлоги на балконах.

У спекотні дні кухні залишалися не задіяними, намагаючись не розпалювати печі для приготування їжі зайвий раз. Люди переходили на холодні страви. Дуже популярною була окрошка у різноманітних варіаціях, а королевою столу вважалася «ботвиння» (див. рецепт).

Маркізи скрізь, де можливо, і зачинені віконницями вікна – типова картина старого літнього Києва. Фото: vechirniy.kyiv.ua

Порятунок біля Дніпра: суворі купальні та перший пляж від німецьких військ

Хоч би як ретельно квартиру провітрювали, перебувати у чотирьох стінах увесь день було важко. У найспекотніші години кияни вирушали до Дніпра. Однак звичних нам піщаних пляжів з парасольками та шезлонгами тоді у Києві не існувало. Так само, як і купальних костюмів. Публічне перевдягання на піску вважалося непристойним.

Замість пляжів на Дніпрі облаштовували дерев’яні купальні. Це були плавучі настили на баржах з кабінами для перевдягання та огороджені “квадрати” прямо у річковій воді. Вони поділялися на чоловічі та жіночі, причому розташовувалися на значній відстані одна від одної. За спробу зазирнути “за огорожу” чоловікові загрожував штраф. Доступ до них був платним, тому звичайні мешканці та діти купалися на неофіційних пляжах.

Культура відкритого пляжного відпочинку на піску з’явилася у Києві несподівано та за драматичних обставин. У 1918 році місто зайняли німецькі війська. Солдати, які звикли до європейських звичаїв та організованого облаштування побуту, вимагали від командування створення першого пляжу. Це було реалізовано в районі Труханового острова. Так на Дніпрі виник перший справжній міський пляж, який згодом став знаменитим громадським місцем.

Влітку життя Києва зміщувалося до Дніпра. Фото: postcards.kyiv.ua

Графині з «сельтерською» та морозиво з дерев’яного відра

На вулицях порятунок від спеки пропонували буквально на кожному кроці. Пройти повз продавців напоїв було неможливо.

Головним хітом була «сельтерська» — тобто, звичайна газована вода. На перехрестях стояли дерев’яні кіоски та візки з важкими сифонами. За кілька копійок вам наливали склянку води, куди за бажанням додавали фруктовий сироп: малиновий, вишневий, суничний і навіть екзотичний апельсиновий. Звичні нам паперові чи пластикові стаканчики ще не винайшли, тому пили зі скляних. Продавці ополіскували їх з окремої посудини з водою.

Справжнім хітом було й морозиво, хоча його продаж виглядав зовсім не так, як сьогодні.

Вулицями ходили рознощики з дерев’яними діжками на головах або у візках. Усередині такої діжки стояв металевий циліндр з вершковою сумішшю, а весь простір навколо нього засипали льодом із великою сіллю (вона знижувала температуру танення льоду). Продавець спеціальною ложкою формував кульку або загортав порцію пломбіру між двома круглими вафлями. Популярними були вершкове, фісташкове, а також фруктове морозиво з київської вишні та суниці.

У вишуканих кондитерських, таких як знаменита «Семадені», подавали більш ексклюзивні десерти: крижані граніто, фруктові сорбети та заморожені парфе. Там же кияни замовляли айс-каву та холодний чай із лимоном.

Перший офіційний пляж на Трухановому острові був відкритий завдяки німецьким солдатам у 1918 році. Фото: my-kiev.com

Спека змінювала графік життя міста

У дні нестерпної денної спеки Київ змінював свій життєвий ритм. З дванадцятої до четвертої години дня вулиці помітно порожніли. Магазини закривали віконницями, державні установи оголошували довгу перерву, і навіть візники роз’їжджалися на денний відпочинок до стаєнь. Натомість із настанням сутінків місто знову оживало.

Головним центром вечірнього дозвілля ставали міські парки та сади.

Містяни стікалися до Купецького саду (нині Хрещатий парк), Царського саду (Міський сад) та на Володимирську гірку. Там запалювали перші електричні та газові ліхтарі, а серед алей розпочиналося своє вечірньо-нічне життя. У раковинах-естрадах виступали духові оркестри, у літніх театрах ставили легкі комедії та оперети, а на відкритих майданчиках демонстрували перше німе кіно. Прогулянки «людей подивитися і себе показати» тривали далеко за північ.

У ресторанах та кафе просто неба подавали холодні крюшони, лимонади та легкі вечері. Навіть звичайна чашка чаю на літній терасі з видом на нічний Дніпро сприймалася як справжнє полегшення після спекотного дня. Зустріти північ на терасі Купецького зібрання, слухаючи музику та спостерігаючи за вогнями пароплавів, що пливли Дніпром, було схоже на вершину щастя. І так, зараз залишається лише позаздрити нашим предкам, які мали таку можливість.

У спеку кияни проводили вечори у парках. Фото: postcards.kyiv.ua

На тему

Рецепт київської “ботвинні”

Пучок бурякового бадилля та щавлю дрібно наріжте й обдайте окропом на пару хвилин. У глибокій посудині розітріть із сіллю зелену цибулю, додайте нарізаний кріп та свіжі огірки. Змішайте зелень з охолодженим бадиллям і залийте півтора літрами холодного кислого квасу або сироватки. У простому варіанті в посудину додавали наламану шматочками солону дніпровську тарань чи ляща. У заможних киян “ботвиння” перетворювалося на розкішну страву: замість сушеної риби подавали відварену осетрину, судака та ракові шийки, а з окремої вази в суп додавали подрібнений лід. Дайте страві настоятися в прохолодному місці 20 хвилин і подавайте з відвареною картоплею в мундирі (яку варили тоді про запас один раз на тиждень).

До речі

Що в минулому радили лікарі

Рекомендації медиків на початку XX століття майже не відрізняються від сучасних. Лікарі вже тоді радили носити світлий і максимально легкий одяг, прикривати голову солом’яним капелюхом або панамою, уникати тривалого перебування на сонці та вживати більше рідини.

Від сонячного удару застерігали особливо: радили не виходити надовго з непокритою головою, не переїдати в спеку і не зловживати алкоголем. По суті, набір правил, який і сьогодні можна почути від будь-якого терапевта, вже тоді вважався азбукою поведінки за сильної спеки.

Джерело: kp.ua