Осереддя бьордвотчингу в Яготині: як заміський будинок поблизу озера змінив долю інженера-системотехніка
Фото: instagram.com/supiilake
Коли Євген Довгалюк підшуковував собі заміський будинок на OLX, він не уявляв, як оселя на узбережжі озера трансформує його буття. Нині він зрідка покидає дім без бінокля, а його мобільний телефон заповнений знімками птахів. Євген настільки захопився бьордвотчингом, що трансформував свій заміський будинок в Центр вивчення та збереження природи, а ще обладнав там хостел для інших дослідників.
Про те, як зацікавленість до природи переросла у великий проєкт з науковою та просвітницькою метою, Євген поділився з Коротко про.
Побачив сотню лебедів-кликунів – і захопило
– Євгене, ви навмисно придбали будиночок, щоб вести спостереження за птахами?
– Мені завжди було до вподоби проводити час біля річки. І коли я переїхав до Києва, то і там прагнув оселитися недалеко від Дніпра, регулярно навідувався до води. А ще в мене була дитяча мрія – придбати оселю біля озера. Нарешті, за 10 років у Києві я зібрав коштів і почав шукати в мережі оголошення в межах бюджету, бажано з асфальтованою дорогою та будинком, придатним для проживання без негайного ремонту.
І неподалік Яготина мені пощастило відшукати бажане. Тут є комплекс із трьох штучних водойм. Я придбав оселю на узбережжі однієї з них. А потім почався карантин. Ми переїхали в цей будинок, провели інтернет, я працював дистанційно. В якийсь момент почав зауважувати: вікна виходять прямо на озеро, ділянка на височині. І відкривається чудовий краєвид. Була весна 2020-го – березень-квітень, початок карантину і саме період міграції птахів.
І ось я бачу, як на озеро приземляється близько сотні великих пернатих – лебедів-кликунів. Раніше ніколи не бачив стільки птахів одночасно. Мене це зацікавило: чому їх тут так багато? Отже, є причина – кормова база, умови, які їх приваблюють. Це стало відправною точкою до вивчення птахів.
Саме завдяки лебедям-шипунам у Євгена виникла ідея створити центр. Фото: instagram.com/supiilake
– І як розвивалося ваше захоплення?
– Згодом почав фотографувати. Потім я почав розшукувати: чи є програми, котрі допомагають у подібних спостереженнях? З’ясувалося, що існує ціла культура спостереження за птахами. В Україні вона розвинена недостатньо, а за кордоном існує вже тривалий час. Є навіть окремий напрямок туризму (і як бюджетного, так і досить дорогого) – люди подорожують до інших країн, щоб побачити конкретні види птахів.
Це спонукало мене спробувати брати участь у змаганні Big Day – “Великий день”: в один і той же день по всій планеті люди виходять з біноклями та фотокамерами і фіксують всіх птахів, яких побачили протягом доби. Зазвичай це друга субота травня та жовтня – періоди пікових міграцій.
Так склалося, що чотири роки поспіль наша команда перемагала в Україні – ми фіксували найбільшу кількість видів. І все це відбувалося тут, у районі Яготина та річки Супій.
Спостереження за птахами переросло у справу життя. Фото: instagram.com/supiilake
– Яких птахів ви бачите найчастіше?
– У нашій місцевості проходить Чорноморсько-середземноморський міграційний шлях птахів. Саме тому вони пролітають цією територією: дехто зупиняється перепочити, дехто гніздиться. Деякі види можливо побачити лише кілька тижнів на рік.
За цей час ми зареєстрували тут 196 видів птахів, в той час як в Україні зафіксовано близько 420 видів. Тобто майже половину всіх видів птахів можливо побачити в одному місці – близько 100 кілометрів від Києва.
Для мене це стало дуже важливим відкриттям. За п’ять років спостережень ми видали книги, багато про це розповідали, вивчили різноманітні програми.
Наразі я вважаю, що Яготин цілком може розвивати туризм – як місцевий, так і міжнародний – на основі бьордвотчингу. Тут є все необхідне: невелика міська інфраструктура (кафе, крамниці) і велика кількість дикої природи, людина ще не витіснила її. Можливо спостерігати за природою прямо в межах міста. Зручна логістика: автобуси, електропоїзди з Києва, дорога займає півтори-дві години. Можливо навіть приїхати із велосипедом.
Переглянути цей допис до Instagram
Здобув другу освіту, щоб спостереження мали наукову вагу
– Ваша спеціальність якось пов’язана із природою, з птахами?
– Моя перша спеціальність – інженер-системотехнік. Закінчив я її вже близько 20 років тому. А нещодавно я все ж таки здобув профільну освіту – закінчив магістратуру з екології в КНУ імені Шевченка. Я вже розумів, що мені це дійсно до вподоби і що це надасть додаткових можливостей для розвитку моєї діяльності.
Наприклад, зараз ми намагаємося створити водно-болотне угіддя міжнародного значення, спираючись на наші спостереження за біорізноманіттям.
Але для цього я маю бути не просто “людиною з вулиці”, а фахівцем з профільною освітою, щоб мої спостереження мали наукову цінність. Наразі я вже офіційно магістр екології, хоча це сталося зовсім нещодавно – вже після того, як я зрозумів, наскільки мені це цікаво.
За 5 років спостережень Євген та його команда випустили кілька книг та фотоальбомів про різноманітність природи. Фото: instagram.com/supiilake
– Як виглядає звичайний день бьордвотчера?
– Оскільки вся ця діяльність базується на задоволенні, я намагаюся дотримуватися принципу: робити більше того, що дарує радість, і менше того, що її не дарує.
Фактично кожен ранок розпочинається з аналізу біорізноманіття. У нас є соціальні мережі, де я вже майже п’ять років щоранку публікую фотознімки макросвіту. Сформувалася авдиторія, яка чекає на ці публікації: дехто віднаходить у них натхнення, дехто – матеріал для роздумів.
Ці фотокартки я використовую як наукові спостереження в застосунку iNaturalist. Там будь-який науковець може побачити, в якій точці світу і в який день було зафіксовано той чи інший вид. Це важливо не тільки для розуміння того, які види тут мешкають, але й для аналізу – коли вони з’являються та зникають, як відбуваються міграції.
Макрозйомка – ще одне велике захоплення Євгена. Фото: instagram.com/supiilake
– Ви спостерігаєте за птахами тільки у своїй місцевості?
– Не тільки, наприклад, цієї зими ми присвятили створенню десяти фотоальбомів про національні парки Карпатського регіону. Це був наш перший великий проєкт у партнерстві з Франкфуртським зоологічним товариством, яке має представництво в Україні (вони займаються Карпатами та Поліссям).
Ми пройшли весь шлях з нуля: експедиції до національних парків, зйомка, збирання матеріалів, верстка, пошук підрядників для друку – у результаті видали десять якісних фотоальбомів про Карпати. Ця зима, по суті, пройшла в рутинній роботі над книгами. Працювали і над власними виданнями центру: макрофотоальбоми, матеріали про археологічні знахідки, туристичні локації тощо.
А ось весна, літо та осінь – активний сезон. Минулого року було багато відвідувачів. Ми співпрацюємо з відділом освіти та культури Яготинської громади: до нас приїжджають діти на уроки географії. Ми проводимо заняття прямо на вулиці – на лавках зі спилів під яблунею, обговорюємо географічні особливості регіону.
До нас також приїжджають студенти університетів. Є національна скаутська організація “Пласт”, яка стала нашим постійним партнером. Їхні групи часто залишаються з ночівлею в наметах. Ми разом вивчаємо птахів, розбираємо види гнізд, слухаємо та аналізуємо їх спів.
Це окрема та дуже важлива складова нашої діяльності – співпраця зі скаутами. Весь літній сезон проходить активно: життя біля озера, виїзди на байдарках.
Скаути – часті гості Євгена Довгалюка. Фото: instagram.com/supiilake
Національних парків в Україні багато – але знають про них мало
– Ви не тільки популяризуєте бьордвотчинг та любов до природи загалом серед молоді, до вас і дорослі люди їздять.
– В Україні відпочинок на природі найчастіше асоціюється із багаттям, шашликами, але практично відсутня наукова складова. А у світі є поняття citizen science – “громадянська наука”, коли люди без профільної освіти цікавляться природою глибше, ніж просто відпочинком.
Існує велика категорія людей-дослідників, котрим це справді цікаво. Я не винайшов нічого нового – просто вивчав, як це працює в інших країнах, шукав інформацію англійською мовою, намагався зрозуміти, чому людям це цікаво та як знайти свою авдиторію.
З погляду маркетингу, мені треба було визначити, хто ці люди. І з’ясувалося, що це саме ті, хто залучений до “громадянської науки”: не професійні орнітологи з дипломами, а люди, яким цікаво підняти голову до неба і зрозуміти, що це за птах, поспостерігати за його поведінкою, забарвленням, навіть зібрати пір’я. Таких людей насправді багато – просто їх потрібно об’єднати навколо спільної ідеї. І можна сказати, що це нам вдалося.
Минулого року кількість запитів на відвідування була значно більшою, ніж ми могли задовольнити. Тому що насправді це мій будинок з ділянкою близько 50 соток. Є невеликий будинок для волонтерів, де можливо розмістити до восьми осіб на ніч. Хоча найбільша група, яку ми приймали, – 35 дітей-скаутів.
Інколи доводиться відмовляти: графік стає надто щільним, а мені важливо зберігати ресурс та якісно взаємодіяти з людьми.
Жити біля озера завжди було мрією Євгена. А потім мрія переросла на щось більше. Фото: instagram.com/supiilake
– Але ж ми маємо багато національних парків, як так вийшло, що їдуть саме до вас?
– У нас більше року працює проєкт “Супій – національні парки”. В якийсь момент ми зрозуміли, що серед нашої авдиторії є і науковці. І при цьому природоохоронна наука в Україні відчуває величезний дефіцит маркетингу.
У державних природоохоронних установах немає навіть такої посади, як маркетолог, і в найближчі 5-10 років це навряд чи зміниться – система надто інертна.
Ми побачили ситуацію так: є велика країна, понад 50 природоохоронних територій, але люди майже нічого про них не знають. Ми аналізували пошукові запити і з’ясували, що, наприклад, ніхто не шукає Національний парк “Подільські Товтри”, хоча він за площею більший за Люксембург. Натомість багато хто знає, наприклад, Бакоту – але це лише одна точка всередині цього парку. Або люди не знають Черемоський національний парк.
Експедиція до Національного парку «Черемоський». Фото: instagram.com/supiilake
Тому ми запустили маркетинговий продукт: команда вирушає в експедиції національними парками, ми описуємо, як вони виглядають, що там можливо побачити, де зупинитися.
Більшість людей вважають, що національний парк чи заповідник – це місце, куди не можна їздити, оскільки воно існує виключно для природи. Але насправді в національних парках є команди, котрі займаються рекреацією: там туристичні маршрути, локації для відвідування. Просто вони цим займаються з точки зору просування – і фактично нуль маркетингу. І ми якраз допомагаємо їм у цьому.
За останні п’ять з гаком років ми провели вже десять експедицій, зараз триває одинадцята. Я думаю, що навіть невеликою командою ми зможемо вплинути на розвиток внутрішнього туризму на природоохоронних територіях. Це, своєю чергою, допоможе залучати більше фінансування для їхнього розвитку.
Окрім того, це дасть можливість більшій кількості людей говорити про цінність дикої природи та поступово зміщувати формат відпочинку у бік більш екологічного – з повагою та розумінням природних процесів. Це, мабуть, найбільш амбітний план.
Переглянути цей допис до Instagram
– Якщо зазирнути на 5–10 років уперед – яким ви бачите свій проєкт?
– Щодо безпосередньо території центру “Супій”, зараз ми зводимо три будівлі.
Перша – бібліотека. Вона має переїхати з будинку волонтерів до окремого приміщення, яке ми називаємо “Супій. Лекторій”. Там буде можливість приймати школярів та студентів. Зараз я можу робити це лише влітку і тільки за гарної погоди, тому що заняття проходять на вулиці, на лавках.
А новий формат дасть змогу приймати гостей цілий рік – і взимку, і восени проводити лекції про спостереження за птахами, ділитися нашим досвідом. Це буде одночасно бібліотека та простір для зустрічей.
Окрім того, це буде своєрідна мистецька резиденція, де творчі люди зможуть, надихаючись природою, створювати проєкти. Такі проєкти теж допомагають розвитку природоохоронних територій, їх популяризації та формуванню цінностей, де людина – не центр світу, а лише один із видів в екосистемі. А сама природа – надзвичайно важлива.
У планах – збудувати вежу для бердвотчингу на березі Супоя, ближче до води. Фото: instagram.com/supiilake
Другий об’єкт – це майстерня. Мені особисто дуже подобається працювати з деревом – це давнє захоплення. Раніше я виготовляв різні вироби і зараз вирішив створити для цього окремий простір. Завдяки проєкту “Супій – національні парки” ми маємо доступ до провідних науковців, і ми знаємо, як правильно мають виглядати будиночки для комах, прихистки для кажанів, шпаківні. Ми плануємо виготовляти їх тут, а потім розміщувати у потрібних місцях, щоб підтримувати та збільшувати популяції птахів там, де вони потерпають через людську діяльність.
Третій об’єкт – це спостережна вишка для птахів на березі річки, ближче до води. Вона дозволить вести спостереження етично: птахи не бачитимуть нас, а ми перебуватимемо в закритому дерев’яному укритті з невеликим вікном і спостерігатимемо через біноклі чи камери. Це надасть можливість якісніше фіксувати поведінку птахів, не порушуючи їх спокій.
Це основні плани на найближчі п’ять років щодо розвитку інфраструктури центру.
Прогулянки на байдарках – один із способів поспостерігати за птахами в їхньому природному середовищі. Фото: instagram.com/supiilake
– Гадаєте, матиме попит?
– Загалом я бачу, що запит на подібний формат відпочинку дуже великий. Спочатку я не створював цей проєкт як туристичний, але інтерес виявився значним. Наразі ми ведемо перемовини з місцевою громадою – керівництво Яготина нас підтримує, як і відділ культури та туризму Київської області.
Гадаю, згодом з’явиться окрема локація, орієнтована саме на прийом туристів та надання послуг: спостереження за птахами, прогулянки на байдарках серед плавучих островів та подібні активності.
По суті, ми рухаємося у бік того, що зараз називають соціальним підприємництвом: зароблятимемо завдяки екологічному туризму та спрямовуватимемо ці кошти на розвиток досліджень дикої природи.
Переглянути цей допис до Instagram
Джерело: kp.ua