Чотири роки війни для Донбасу: поки що ліпше, ніж в Сомалі, але з руїнами та відчаєм
Фото: ФБ Донецьк. Штрихи до портрета
Після чотирьох років повноцінної війни Росії в Україні навіть найпалкіші фанати «Києва за три доби», що опинилися в окупації, засумували. Усе склалося не так, як гадалося, і не таким чином, на подібне не сподівалися – це пояснення всеосяжного безладу й сумбуру, що панує нині на захоплених територіях України. Стисло про – про наслідки останніх чотирьох років в окупації на прикладі Донецька.
Усе виключно про війну
Ілюзій не лишилося майже ні в кого, окрім хіба що місцева пропаганда та «блогери» з надривом говорять про швидкі звитяги, перспективи та розквіт. Обіцяють щось неймовірне: зведення нових будівель та стадіонів, спорудження нового аеропорту в Донецьку, відновлення залізничного сполучення з «великою землею», розвиток туризму (!) та виробництв.
Усе це важко узгоджується з гаслом «Путін, введи війська!», яке пролунало ще далекого 2014-го з уст провокаторів і було підхоплене президентом України Януковичем. Історія не пам’ятає випадків, коли введення військ призводило б до миттєвого процвітання даної території, зазвичай все навпаки. Так сталося і з Донецьком, що занепадає з 2014 року, а з 2022-го цей процес набув надзвичайної швидкості.
Все в місті обертається навколо військових. Автомобілі з темними військовими номерами можуть їхати як завгодно і куди завгодно, нехтуючи ПДР та здоровим глуздом. Для осіб у камуфляжі закон не діє, і це не просто слова: чимала кількість аварій на шляхах – за участю «плямистих». Цінники на нерухомість і орендну плату за житло розраховані на щедрі військові виплати, а звичайним людям знайти щось по кишені майже неможливо. Але після від’їзду квартирантів у формі зазвичай необхідний капітальний ремонт помешкання, доведеного не зовсім адекватними мешканцями у формі до стану руїн.
До суду, звісно, ніхто не звертається – словом «дискредитація» з Кримінального кодексу зловживають наче вправні жонглери. Можуть і в кривому погляді на п’яного бойовика, що дрімає біля сміттєвого бака, «дискредитацію російської армії» розгледіти.
Солдати всюди і скрізь, всі поголовно герої та оборонці, тільки незрозуміло чого і від кого. Місцеві жителі воліють не уточнювати.
Пропагована ностальгія за СРСР набуває зараз абсурдних і сумних форм. Фото: ФБ Донецьк. Штрихи до портрета
А що ж чекали?
Якщо ще чотири роки тому за слово “війна” в Росії карали тюремним ув’язненням (“спеціальна військова операція” і ніяк інакше!), то нині його вимовляють і посадовці з телеекранів та інтернету. У Донецьку за «війну» поки що не саджають, але якщо треба – привід начебто вже є. Особливо якщо хтось зацікавиться кінцевою метою «СВО». Слова «демілітаризація» та «денацифікація», які у 2022-му і позначали вищезгадані цілі, давно забуті, концепція змінилася, але невідомо на що. Нібито треба «брати Київ», але одразу кажуть, що вистачить і «всієї колишньої Донецької області». Начебто «воюємо з НАТО», але водночас «НАТО не збирається втручатися»…
Поки НАТО розмірковує, за чотири роки «звільнені» Авдіївка, Мар’їнка, Соледар, Бахмут, Красногорівка так і не вийшли зі стадії руїн. Натомість російські паспорти видали всім, кого змогли відшукати у цих руїнах. Ані житла, ані компенсацій нікому не надали. Щонайбільше – вивезли у Донецьк і розселили у гуртожитках, та й то не всіх.
У Мар’їнці, наприклад, залишилася тільки одна мешканка, яку відправили до Донецька та запропонували самостійно оплачувати орендоване житло. Пішки дама повернулася до зруйнованого міста, де й мешкає сама у своєму напівзруйнованому будинку.
Відчуження узаконене
З житлом у Донецьку загалом усе добре, навіть чудово. Незважаючи на війну, обіцяють зводити нові будинки і вже навіть почали будувати 20-поверховий хмарочос у центрі. Місцеві жителі боязко запитують, власники нових квартир будуть бігати по воду до них у двори чи отримають особисті свердловини. Тому що вода в донецьких кранах зникла якраз у лютому 2022 року. А ціни на майбутні квартири вже названо – і це не донецькі, це московські ціни. Тим, хто втратив житло, напевно, це приємно чути, нехай навіть вони не можуть собі дозволити придбати навіть кімнату на «вторинці», а безкоштовно їм давати ніхто нічого не збирається.
Щодо старих квартир, особливо тих, чиї власники виїхали, то набирає обертів узаконене відчуження. Усе житло переводиться в російський реєстр, а те, що не буде туди занесено, буде визнано безгоспним і, скоріш за все, просто віддадуть «потрібним людям». Приїхати до Донецька законним власникам житла майже неможливо: з українським паспортом потрапити до РФ можна лише через аеропорт “Шереметьєво”, а там пропускають через фільтраційне сито, добре, якщо третину з тих, хто приїхав, пропустять. Довіреності на житло з України не приймаються, законні представники не визнаються. Тисячі порожніх донецьких квартир чекають на свою долю вже до осені, після завершення періоду реєстрації житла.
Злидні і розруху приховують під неймовірною кількістю яскравих ганчірок (вибачте, прапорів). Фото: ФБ Донецьк. Штрихи до портрета
Тільки й розмов, що про воду
Чотири роки окупанти запевняють, мовляв, як тільки «звільнимо» Слов’янськ – одразу буде вода. Мабуть, зруйнований канал Сіверський Донець – Донбас самовідновиться після цього за лічені години. Але останнім часом згадки про Слов’янськ затихли, зазвучали фрази «не дуже й потрібен», а погляди знову спрямовані у бік «великої Росії». Десь там здох на стадії проєкту водогін із річки Дон, на якому було розкрадено майже пів мільярда рублів і навіть когось посадили. Може, вдасться нові труби прокласти з Дону до Донецька?
Поки що води в донецьких будинках не стало більше. Хтось встановив собі накопичувальні баки, хтось бігає до підвалу з баклажками, а хтось – у двір, де встановлені спеціальні 5-кубові бочки для води. Іноді їх заповнюють (йдеться про технічну воду) водовози, що приїжджають. Іноді вони замерзають (зима все ж таки), і тоді всі залишаються без води до наступного потепління. Двадцять перше століття, чотири роки «визвольної спецоперації» – ось така перемога.
Тема води – найболючіша для окупованих міст Донецької області. У Луганську з цим проблем немає.
Нібито ремонт нібито міста
Мертва «Донбас Арена», порожні готелі, розбита об’їзна дорога навколо стадіону, облагороджені парки – пам’ятаєте, у 2012 році Донецьк приймав чемпіонат Європи і сяяв як новенька копійка? Тепер можна про це забути.
Дороги? Їх немає. Протягом останнього року перекладали асфальт на Київському проспекті, про що звітували майже щодня, і це навіть не найважливіша дорога для Донецька. Центральні дороги – вулиці Артема, Університетська, проспект Ілліча, бульвар Шевченка неабияк розбиті, на не менш важливому проспекті Дзержинського – латка на латці. Ямкові ремонти не врятували, сніг зійшов разом із асфальтом.
У сильний вітер містом літають зламані старі дерева, що підгнили, зазвичай це 50-60-річні тополі, що вимахали в 15-20 метрів у висоту. У сильний дощ підтоплює підвали та заливає горища не тільки у старих, а й у відносно нових будинках. У спеку відлітає електропроводка, у туман перестають працювати світлофори. Іноді збирається комбо з усіх цих “негараздів”, причому все частіше і частіше.
Чотири роки у Донецьку працювали «іноземні фахівці» із Середньої Азії – клали латки на дорогах, ремонтували бордюри та звели декілька будівель. Усі їхні старання не протрималися й року.
А ось міст через Кальміуське водосховище на проспекті Ілліча перебудовують, внаслідок чого щоденні та щовечірні затори на інших дорогах через об’їзд стали звичною реальністю. До речі, “блогери” пропонують бачити в автомобільних заторах позитив, мовляв, подивіться, скільки машин, як процвітає місто! Відповіді донеччан на ці заклики не дають змоги опублікувати моральність автора.
Пасажирського транспорту з 2014 року і так стало менше, а з 2022-го частина трамвайних маршрутів взагалі зникла як вид. Виїхати кудись після 19:00 у місті майже неможливо, транспорт завмирає. До послуг мешканців – таксі за «шалені гроші».
Ремонт та будівництво зупинилися на рівні обіцянок. Фото: ФБ Донецьк. Штрихи до портрета
А в Сомалі ще гірше!
З цінами вийшло якось не так. Якщо хтось мріяв, щоб усе було «як у Росії», то, в принципі, мрії здійснилися. Вартість комунальних послуг – як у Росії, щоправда, зарплати чомусь не підтягнулися. Підтягнулися цінники у магазинах – до московських цін, а то й вище. Але ці рекорди не тішать мешканців, чомусь вони невдоволені, пошепки лають торговців і владу.
Натомість у кафе та ресторанах гуляють щодня та щоночі, про комендантську годину вже ніхто не згадує. Мирні люди звикли не виходити надвір у темний час доби, а воякам, як було зазначено, закон не указ. Вони й гуляють: із веселощами, бійками, стріляниною та приїздами військової поліції.
Міста зразка-2013 більше немає і не буде. Чотири роки «невійни» і вісім років окупації перетворили його на щось дивне: на передмістя Воронежа або на аналог якого-небудь занедбаного містечка Кадикчана, але тільки не на сучасний мегаполіс. Скарги на те, що «обстріли не дають нам будувати і жити», вже не діють – іпотечні новобудови ось-ось з’являться, отже, для них «клімат» сприятливий. А те, що води немає – то це дрібниці. «Її взагалі небагато, але є, а от у Сомалі її немає зовсім, – цілком серйозно говорить одна місцева “блогерка”. – Тож у нас ще все гаразд!».
Порівняння із Сомалі – мабуть, найкраща «нагорода» для окупованого Донецька вже на п’ятому році повномасштабної війни. Так столицю Донбасу ще ніхто ніколи не знецінював.