Уряд розглядає можливість запровадження схеми, за якою підприємства-платники ПДВ зможуть страхувати власні виробничі чи складські активи від знищення внаслідок обстрілів. Для цього їм доведеться сплатити 2% від вартості цих активів. Цей механізм передбачає залучення страхових компаній та створення спеціального фонду. Україна планує внести до нього близько 1 мільярда доларів, ще 1 мільярд очікується від міжнародних партнерів.
Як одне з джерел для української частини фінансування розглядається запровадження додаткового 1% ПДВ. Це означає підвищення ставки цього податку до 21% для всіх платників, а не лише для тих, хто страхуватиме свої активи.
Автор статті вважає, що говорити про добровільне страхування під час війни недоречно, адже страхові випадки часто можна передбачити як у регіональному, так і в галузевому вимірі. Це нагадує страхування перед пожежею, коли інші не поспішають страхуватися, що є “поганою грою в поганий час”.
Якщо ж додатковий 1% ПДВ запроваджується виключно для того, щоб державі було легше компенсувати збитки постраждалим, то для держави це буде “краплею в морі”, але для платників податків – реальним додатковим навантаженням під час війни.
Автор також висловлює сумніви щодо тимчасового характеру такого додаткового податку. Платники податків пам’ятають, як “тимчасовий” військовий збір, який мали скасувати після війни, залишився, так само як і “пенсійні” податки за часів Кучми, що протрималися довго, а потім трансформувалися під інші назви.
Крім того, слід враховувати “тотальну й незмінну корумпованість” відшкодування ПДВ. Саме через це, на думку автора, говорять про податок з виробників, хоча ПДВ є непрямим податком, тобто сплачується споживачами. Підвищення ПДВ призведе до додаткового зростання цін, що стане ще однією проблемою для покупців українських товарів.
У статті також згадується інша інфляційна “цікавинка”: можливість “друку грошей”, про яку розповів Міністр фінансів. Він припустив, що це може призвести до девальвації гривні, інфляції та інших негативних наслідків. Автор зазначає, що офіційні інфляційні очікування самі по собі провокують інфляцію.
Особливу увагу приділено тому, як “дешеві гроші” працюють під час війни. Якщо у мирний час емісія грошей може стимулювати інвестиції, то під час війни цього не відбувається, і подібні дії приносять лише шкоду.