Олена Кущенко, Сергій Шевчук, 2026-08-27 12:12
Поширити:
«На амбулаторне лікування хронічних недуг особового складу витрачається приблизно в 2,5–3 рази більше коштів, ніж на відновлення після поранень» — таку інформацію представили представники одного з військових корпусів під час закритого засідання за участю керівника Департаменту охорони здоров’я Міноборони. Мобілізовані, які мають хвороби чи залежності, часто не можуть виконувати свої обов’язки і навіть пройти базову загальновійськову підготовку (БЗВП), попри те, що були зараховані до війська як «придатні». Що відбувається з такими бійцями в армії?
Або живі, або мертві
На одному з поліетиленових файлів чорним маркером написано «Дурка Луцьк». Так 52-річний Віталій із Чернівецької області підписав документи з психіатричної лікарні, де він двічі проходив стаціонарне лікування під час БЗВП. А ще є файли з написами «Травматологія Умань», «Жашків», «Дніпро». За пів року, яке Віталій провів у війську, він п’ять разів отримував стаціонарну медичну допомогу.
Документи бійця з психіатричної лікарні. Фото авторки
Віталій проживає в невеликому населеному пункті. Строкову службу не проходив. Зазначає, що має радянський військовий квиток, де вказано його непридатність. Водночас має досвід вживання наркотиків та був засуджений за їх розповсюдження.
Одного дня восени 2025 року до Віталія прибув наряд поліції. Йому повідомили, що необхідно виїхати до районного центру, пройти військово-лікарську комісію, після чого він зможе повернутися додому. ВЛК він дійсно пройшов швидко.
У Віталія, за його словами, є проблеми з психікою, грижі в хребті, астма, панкреатит та порушення зору — «зіниця зламалася», пояснює він.
Віталій на порозі свого будинку в селі, де перебуває після втечі з армії. Фото авторки
Крім того, у 2018 році він зламав ключицю та ребра, коли намагався дістатись до горища за тютюном. До лікарні він не звертався, кістки зрослися неправильно. Він показує рентгенівський знімок, який підтверджує це порушення. Через це йому складно піднімати важкі предмети.
Віталій показує свій рентгенівський знімок зі зламаною ключицею. Фото авторки
«Там амбал такий двометровий каже мені: “Пісюн тримати можеш, значить воїн”», — згадує Віталій проходження ВЛК.
Чоловіка було відправлено до Львова, а потім на полігон у Волинську область. Він стверджує, що весь час ходив за медиками, намагаючись довести, що він хворий і психічно нестійкий.
— А чому не лікувався? — питали його.
— Бо мене ніхто не турбував. Я собі вийшов із тюрми і жив спокійно в селі.
— У нас хворих немає. Є або живі, або мертві. У мертвих нічого не болить, а живі під час війни — це не актуально, — чув він у відповідь.
За його словами, виконувати фізичні вправи він не міг. Поки інші робили три присідання, він робив одне. Стріляти пробував п’ять разів або більше — не вийшло. Він не міг навіть бронежилет носити.
«Я зробив три кроки, і мене почало трясти, далі йти не міг», — згадує Віталій.
Він каже, що під час підготовки з ним були бійці з астмою, шизофренією та епілепсією.
За лаштунками мобілізаційного плану
Волонтерка, керівниця проєкту мобільної евакуації поранених благодійного фонду «КОЛО» Ірина Солошенко зазначає, що лікарі скаржаться на якість мобілізованих — вона стає дедалі нижчою. Часто буває так, що саме на ВЛК людина вперше взагалі контактує з лікарем. Це відбувається не через хороший стан свого здоров’я, а тому, що людина ніколи не дбала про нього. Буває, у мобілізованих виявляють онкологічні захворювання, про які вони й не знали.
Лікарка, співзасновниця та виконавча директорка благодійного фонду «Здорові рішення» Вікторія Тимошевська наголошує, що досить часто чоловіки нехтують своїм здоров’ям і вже у віці 40–45 років мають хронічні хвороби, постійні болі тощо. І якщо в людини, наприклад, початкова стадія гіпертонії, то за діагнозом вона придатна для служби, а от за функціональними можливостями — не дуже.
Скільки в ЗСУ тих, хто не може пройти БЗВП і потрапляє до стаціонару лікарні, дізнатися не вдалося. Генштаб і медичні сили на наш запит послалися на службову інформацію з обмеженим доступом.
За словами керівника Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони Дмитра Самофалова, говорити про те, що відсоток хворих мобілізованих збільшується чи зменшується, не можна.
«Попри те, що ворог намагається навіювати нам “гребуть усіх підряд”, існує чітко визначений мобілізаційний план, який встановлює, скільки і який підрозділ потребує людей, на які посади. Відповідно, кількість тих, хто має захворювання, що не дозволяють проходити службу на бойових посадах, чітко регламентована цим запитом», — пояснює посадовець.
Внутрішній конфлікт військової медицини
Формально хронічні хвороби не є перешкодою для проходження служби в армії. Таких осіб направляють у військові частини забезпечення: логістичні, транспортні, ремонтні, медичні, охорони, територіальні центри комплектування тощо. Але проблема полягає в тому, що якщо в цивільному житті люди навчилися співіснувати зі своїми недугами, то через фізичні навантаження, брак належної гігієни та доступу до звичних медикаментів хронічні хвороби загострюються.
Найчастіше зустрічаються серцево-судинні, ендокринні, гастроентерологічні, респіраторні, неврологічні, онкологічні, психічні, інфекційні захворювання. Досить часто загострюються дерматологічні проблеми, наприклад, псоріаз.
«Хронічно хвора людина може бути обмежено придатною за однієї головної умови — безперервність терапії захворювання, можливість звертатися за медичною допомогою для коригування лікування відповідно до стану здоров’я. Але забезпечити безперервність лікування — це окреме завдання», — зазначає лікарка Вікторія Тимошевська.
Проблематичним є, наприклад, забезпечення необхідними медикаментами. Якщо людина самостійно не подбала про запас ліків, які вона постійно прийматиме під час БЗВП, їй буде складно продовжити терапію. І навіть якщо необхідні ліки є, для їх зберігання іноді потрібні специфічні умови, наприклад, холодильник. У навчальних центрах такі умови — рідкість. Якщо людина вживала одні ліки, а в армії їй запропонують аналог, це не означає, що він їй підійде і вона почуватиметься так само, як раніше.
Крім того, медична система навчальних центрів не пристосована для лікування хронічних захворювань. Часто вона навіть не спроможна вчасно поставити діагноз.
Військова медична служба розрахована на здорових військовослужбовців
«На БЗВП зазвичай працюють фельдшери. Вони не завжди можуть вчасно і правильно діагностувати захворювання чи надати допомогу. І це не тому, що вони погані, а тому, що це не передбачено системою, — пояснює Вікторія Тимошевська. — Військова медична служба розрахована на здорових військовослужбовців; передбачається, що для проходження служби відбирають найкращих. В іншому випадку військова медицина має врятувати життя пораненому бійцю. Про контроль над хронічними захворюваннями мобілізованих тут мова не йде».
Різні підрозділи мають різний рівень медичного забезпечення та культуру взаємодії з особовим складом. Вікторія розповідає, що є кричущі випадки, коли відмовляли в госпіталізації тим, кому вона була необхідна.
Відмовляти в госпіталізації можуть як через нездатність діагностувати хворобу, так і через побоювання, що військовий симулює та бажає «відкосити».
Якщо ж стаціонарного лікування не вдається уникнути, мобілізовані можуть проходити його як у військових шпиталях, так і в цивільних лікарнях.
Військовослужбовець не може обирати, куди його госпіталізують; все залежить від усталених логістичних маршрутів. Дмитро Самофалов із Міноборони пояснює, що для кожної території визначені лікарні та маршрути пацієнтів, які значною мірою варіюються залежно від наявності спеціалізованих медичних закладів, шпиталів та завантаженості цивільних медзакладів. Військовослужбовець із «звичайними» захворюваннями найчастіше лікується саме в цивільній лікарні.
Від лікарні до лікарні
Наш співрозмовник Віталій через деякий час після перебування на БЗВП, за його словами, почав відчувати певні психічні проблеми. Він просив про прийом у психіатра, але не міг до нього потрапити. А потім підхопив пневмонію. Його госпіталізували з температурою 40°C. Після лікування його відправили до психіатричного відділення — «на дурку», як він це називає. В аналізах знайшли наркотичні речовини, хоча сам чоловік заперечує їх вживання.
«Я прийшов чистим. А в мене такий букет знайшли. Я кажу, що від такого (від наркотиків. — Ред.) мав би як молодий сайгак стрибати, а я ледве ноги волочу», — розповідає Віталій.
«…не пам’ятаю нічого. Я розчехлився, а вже зв’язаний»
Його відправили до наркології, перевірили ще раз, наркотиків в організмі не виявили. Повернули назад до психіатрії. Там відмовилися його приймати. Чоловік поїхав назад на полігон, де з ним стався ще один інцидент.
«Я не розумію і не пам’ятаю нічого. Я розчехлився, а вже зв’язаний. А що я робив? Я не пам’ятаю», — розповідає про свій шлях до другої «дурки».
Поки він лікувався, змінився його ротний командир. Той зателефонував до лікарні і запитав: «Де Віталій? Його вже подали на самовільне залишення частини». Віталій надіслав ротному виписку з лікарні. Його відновили на службі. А згодом відправили під Покровськ Донецької області.
Наш співрозмовник каже, що служив на Донбасі півтора місяця. Аж поки не потрапив до шпиталю в Дніпрі з баротравмою вуха, болем у зламаній раніше ключиці та загостренням панкреатиту.
У шпиталі він якось вийшов покурити й розговорився з хлопцями, які мали поранення, ампутації.
«Вони мене питають: “Дєд, а тебе де поранило?”. Я кажу: “Бля, хлопчики, мене в дитинстві, мабуть, поранило в голову, і куля, напевно, там застрягла. Я тут твої старечі болячки лікую”», — згадує чоловік.
З Дніпра Віталій поїхав до Умані. З Умані — до Жашкова. Потім знову в Умань. Тримати пацієнта довше ніж 7–10 днів у стаціонарі не можуть, за цей час гострий стан зазвичай стабілізується. Зламану ключицю, звісно ж, не зростили, тому переводили з одного медичного закладу до іншого. У документах значилося «легкий та середній стан». Повертатися на службу чоловік не поспішав.
«Пацани одразу сказали командиру, що зі мною не підуть, бо ніхто мене носити не буде», — пояснює він.
«Пацани сказали командиру, що зі мною не підуть»
Арифметика «больнічки»
Лікування військовослужбовців оплачується по-різному. Військово-медичні заклади отримують кошти з бюджету Міноборони, пояснює Наталія Рябцева, співзасновниця Українського центру охорони здоров’я, радниця міністра охорони здоров’я (2017–2019), заступниця голови Національної служби здоров’я України (НСЗУ) у 2019–2020 роках. По суті, це кошторисне фінансування — за заздалегідь визначеним бюджетом медичного закладу. Це схоже на систему, яка існувала в цивільній медицині до початку реформи.
Якщо військовий лікується в цивільній лікарні, вартість медичної допомоги покриває НСЗУ в межах Програми медичних гарантій (ПМГ) відповідно до виду допомоги, яку він отримує. Це стосується державних і комунальних лікарень, а також приватних закладів, які мають відповідний договір із НСЗУ. Водночас Міноборони додатково оплачує покращене харчування для військових.
Вартість лікування конкретного пацієнта може відрізнятися залежно від особливостей перебігу хвороби, технологій, які використовує заклад, організації внутрішніх процесів тощо. Вона може бути як меншою, так і більшою за встановлений тариф, або ж дорівнювати йому. Менша кількість пацієнтів у закладі зазвичай означає вищі витрати на лікування кожного з них.
Скільки коштує лікування одного військового в стаціонарі, підрахувати точно дуже складно. Наталія Рябцева каже, що для цього потрібна аналітична група та доступ до даних НСЗУ чи медичного закладу.
Однак, якщо орієнтуватися на тарифи цивільних некомерційних медичних закладів, які є у відкритих джерелах, наприклад тут або тут, додати тарифи на найпростіші аналізи та процедури, то можна зробити дуже приблизні розрахунки. Але слід розуміти, що пунктів витрат, які ми наводимо нижче, може бути сотні.
За словами Віталія, він три місяці служив, три місяці лікувався. Отже, 90 днів він перебував у стаціонарі. Припустимо, по дев’ять днів у кожному медичному закладі.
Ми спробували підрахувати приблизну вартість перебування в лікарні протягом дев’яти днів, обравши кілька послуг, які могли бути затребувані, судячи з розповідей і документів, які мав Віталій.
Один ліжко-день у стаціонарі (без медикаментів) — 500 грн (загалом 4500 грн).
Дієтичне харчування протягом дня — 113 грн (загалом 1017 грн).
Огляд лікарем-психіатром — 115 грн.
Щоденний огляд лікарем-хірургом — 50 грн (загалом 450 грн).
Тестування сечі на наркотичні та психотропні речовини — 285 грн.
Забір та загальний аналіз крові — 290 грн.
Рентген грудної клітки — 353 грн.
Рентгенографія ключиці — 212 грн.
Клізма очищувальна — 117 грн.
Оформлення довідки про психіатричний огляд на предмет вживання психоактивних речовин — 74 грн.
Загалом приблизно 7487 грн за дев’ять днів (реальна сума може бути іншою, ми подаємо орієнтовні цифри, оскільки бракує всіх даних для точного розрахунку).
Відповідно, за 90 днів це може становити щонайменше 74 870 грн за розцінками НСЗУ.
Якщо говорити про державні кошти, варто також згадати, що військовослужбовець, який перебуває на лікуванні, отримує від Міноборони грошове забезпечення — заробітну плату. Також на нього виділяється військове речове забезпечення (одяг) і десь зберігається його зброя.
СЗЧ
Побувавши в різних лікарнях, Віталій поїхав додому у відпустку. Він каже, що в селі його хтось побив, почала гнити щелепа. Довго лікувався, назад до частини вже не повернувся — став тим, кого називають СЗЧ (або «сезач»). Постійно замикає хату, бо «не знає, як поведеться, якщо приїдуть його забирати», не виключає проявів агресії чи навіть скоєння злочину.
«Я не проти воювати. Але не можу. Я там не потрібен. Доживаю тут собі. Лікування — це передусім спокій. Тут я можу себе контролювати», — каже він.
Медична система, яка допускає мобілізацію хворих, а потім не знає, що з ними робити, потребує змін, вважають наші експерти. Але на це потрібні час та політична воля.
Дорослі рішення
Лікарка Ірина Солошенко має значний досвід роботи, пов’язаний зі зміною усталених правил. Вона організовувала вагони-шпиталі для евакуації важкопоранених, займається будівництвом окремого приймального відділення для хірургії Київського військового госпіталю.
Рішення в тому, щоб здорові люди не ховалися від служби
«Це вже буде четвертий міністр, з яким я веду цей проєкт. Зі зміною керівництва ми втрачаємо темп. Бо кожен проводить аудит, перевіряє документи, і ми змушені доводити доцільність будівництва», — ділиться лікарка, додаючи, що зміни в роботі медичної системи можливі за умови стабільності.
Ірина Солошенко вбачає рішення також у тому, щоб здорові люди не ухилялися від служби, не купували собі фальшиві довідки чи бронювання. А ті, хто справді хворий, мали б завчасно пройти обстеження, належним чином оформити документи.
Нині середній вік військових — 47 років, каже Ірина, їм потрібна заміна.
Ті, хто пішов добровольцем, уже не можуть тримати все на собі
«У кожного може знайтися причина, чому він не може воювати. Але варто пам’ятати, що іншої України в нас немає. І немає передумов для того, щоб війна закінчилася швидко. Ті, хто пішов добровольцем, уже не можуть тримати все на собі. Це як у школі: спочатку викликають тих, хто тягне руку, а коли охочі закінчилися, то викличуть усіх. Наш вихід — дорослі рішення. Інакше ми просто зникнемо», — каже вона.
Поширити:
Джерело: kp.ua