Олександр Куриленко, 2026-08-28 12:57
Поширити:
Наступна зима не буде легшою за минулу, зазначив прем’єр-міністр Сергій Корецький. Якщо бути відвертим, ми це розуміємо й самі. Минулого року Росія завдавала ударів передусім по системах електро- та теплопостачання у Києві та інших великих містах, і немає підстав припускати, що цього року ситуація зміниться. Однак, існують цьогорічні особливості. Чому атаки на ТЕЦ і ТЕС можуть стати найбільшою небезпекою взимку, які регіони можуть потрапити під приціл ворога та як почувається наш енергетичний тил, розглядаємо у цьому матеріалі.
Що по запасах?
На другу половину серпня поточного року в українських підземних сховищах акумульовано понад 14 мільярдів кубометрів газу. Одним із факторів, що сприяють швидкому темпу накопичення, є зниження споживання промисловістю після російських ударів та ускладнень експортної логістики. Отже, газ закачується швидко, значною мірою завдяки власному видобутку. Для порівняння: торік сезон закачування завершився в листопаді на позначці 13,2 млрд кубів.
Проте, обсяг газу у сховищах ще не є гарантією його наявності в помешканнях чи на підприємствах. Сам газ знаходиться в пластах сховища на глибині понад кілометр. Знищити його ракетами практично неможливо, хоча інформаційні вкиди про таку можливість час від часу з’являються. Вразливою є саме наземна інфраструктура зберігання: компресорні станції, установки підготовки газу, об’єкти видобутку. По них час від часу відбуваються атаки.
Удари по видобутку також тривають вже давно. У середині серпня лише за тиждень Росія 13 разів атакувала об’єкти Нафтогазу, а одну з цілей атакувала кілька разів. Роботу частини об’єктів призупинено. Від початку цього року таких атак було 293, їхня інтенсивність невпинно зростає. На руку росіянам також грає той факт, що основні українські родовища розташовані близько до кордону — на Полтавщині та Харківщині.
Російські удари по українському газовидобутку. Дані з російських телеграм-каналів. На кожен зазначений випадок є відео, тобто ворог знає про ці влучання
Логіка ворога зрозуміла: якщо не вдається зупинити наш видобуток, то принаймні сповільнити його темпи. Тоді Україна буде змушена купувати більше імпортного газу, витрачаючи кошти міжнародних партнерів. З цією ж метою Україна завдає ударів по російській нафтопереробці, аби змусити агресора купувати нафтопродукти за кордоном і зменшити його витрати на війну. Крім того, дефіцит пального створює тиск з боку громадян РФ на Кремль, який прагне максимально віддалити їх від усвідомлення війни.
Україні цього року не вдасться уникнути імпорту газу, але йдеться про 4–6 мільярдів кубів на рік. Технічно це цілком можливо. Інфраструктура для постачання з Європи існує, навіть із запасом потужності. Питання полягає лише у фінансуванні, а це сотні мільйонів доларів. Для розуміння масштабу: за рік Україна споживає понад 20 мільярдів кубометрів. Москва прагнутиме постійно збільшувати частку імпорту в нашому балансі.
Чому тепло найважливіше
Від наявності газу залежить більшість джерел виробництва тепла в нашій країні. Газ і тепло — це фактично синоніми для багатьох міст. І тут є позитивна новина. Повністю зруйнувати газотранспортну систему надзвичайно складно. Сергій Макогон, який у 2019–2022 роках очолював державне підприємство «Оператор газотранспортної системи України», пояснює це так:
«Газотранспортна мережа є розгалуженою, має альтернативні маршрути та резервні елементи. У нас функціонує понад десяток сховищ газу в різних частинах країни. До великих міст, включно з Києвом, газ надходить з різних напрямків. Тому удари, найімовірніше, будуть спрямовані по підприємствах, які його споживають, таких як ТЕЦ і ТЕС».
Ще одна важлива деталь. Постачання газу практично не залежить від електроенергії: тиск у трубах створюють газотурбінні установки, що працюють на самому газі. Навіть коли в містах немає світла, газ зазвичай буде доступний. Водночас міські котельні та ТЕЦ потребують електроенергії для роботи насосів та іншого електричного обладнання.
На цьому оптимістичні новини закінчуються. Адже різні сфери енергетики пов’язані між собою непомітними нитками — через поведінку людей та взаємозамінність ресурсів.
Від прийнятного до найгіршого
Коли настає похолодання, люди вмикають електричні обігрівачі ще до початку опалювального сезону. А з початком використання центрального опалення навантаження на електромережі зменшується. У морози воно знову зростає. А коли через обстріли зникає тепло, люди вдаються до використання газу та електрики. Газова система це витримує. Електромережі не завжди, особливо у старих будинках.
Екс-очільниця Міністерства енергетики України Ольга Буславець наводить такі дані: зростання морозу на один градус призводить до збільшення споживання електроенергії на 150–250 МВт. В умовах дефіциту тепла або у разі аварій на ТЕЦ приріст може сягати 300 МВт на один градус. Падіння температури з −2 °С до −10 °С означає додаткові 1,2–2 ГВт. Тому втрата ТЕЦ, яка виробляє як тепло, так і електрику, є подвійним ударом.
Водночас, кістяк електрогенерації залишається. Володимир Омельченко з Центру Разумкова називає це базовим енергетичним щитом: дев’ять атомних енергоблоків сумарною потужністю близько 8 ГВт, плюс 2,5 ГВт імпортної енергії, ще приблизно 1,5 ГВт розподіленої генерації (здебільшого газопоршневі установки, розосереджені по всій країні) та стільки ж сонячної, вітрової та гідроенергії. Разом — 13,5 ГВт.
«Це щит, який ворог не зміг подолати протягом чотирьох з половиною років», — зазначає експерт.
Минулого року у вечірні пікові години холодних днів споживання сягало 18 ГВт. Цього року експерт прогнозує 16 ГВт. За його оцінкою, навіть якщо будуть знищені всі ТЕС і ТЕЦ, у пікові години ми залишимося без світла на 4–6 годин. Це значна проблема, але не катастрофа.
А от втрата великої ТЕЦ становить найгірший сценарій для тієї частини міста, яка залежить від неї в плані опалення. Центральне опалення для сотень тисяч мешканців неможливо швидко замінити альтернативою (до того ж, тепломережі потребують постійної циркуляції взимку, інакше труби можуть замерзнути). Електрику можна перенаправити з іншого регіону, а тепло — ні. Воно виробляється та споживається на місці. Саме тому тепло від ТЕЦ — це найскладніша проблема, яку слід вирішувати першочергово.
Що відомо і чого не відомо
Восени росіяни продовжать ракетні атаки за допомогою дронів та балістики. На мою думку, вони знову активізують пуски крилатих ракет, цілячи по території від Дніпра до західного кордону — саме там розташовані важливі для країни ТЕС. Поточна відносна пауза в подібних ударах не повинна вводити нас в оману.
І головне тут — не електроенергія. Поки функціонують АЕС, Україну ніхто не позбавить основного джерела генерації. Росія знову завдаватиме ударів по підстанціях, через які АЕС віддають електроенергію в мережу. Але з цим Україна вже навчилася справлятися. Перед масованою атакою блоки заздалегідь знижують потужність, а за кілька годин після неї знову її підвищують. Це дозволяє уникати аварійних зупинок через неможливість видати необхідну потужність. Якби блок зупинявся аварійно, тобто самостійно, час на відновлення був би значно довшим. До того ж, енергетики навчилися подавати струм в обхід пошкоджених вузлів і тримати резервне обладнання. Тому тривалих періодів, коли АЕС взагалі не були б в мережі, я не очікую. А от з теплом так не вийде, і саме це є головним питанням цієї зими.
Логічно було б забезпечувати цілодобове електропостачання районів, які залишилися без тепла. Проблема полягає в тому, що обладнання будинків зазвичай не витримує такого навантаження. Минулорічний досвід Києва це підтвердив: обладнання будинків виходить з ладу, а кількість мікроаварій стає справжнім кошмаром для ремонтних бригад.
Підсумок такий. Ми не знаємо, наскільки холодною буде зима і як ефективно спрацює наша протиповітряна оборона. Відомо, що Росія завдаватиме ударів по енергетичній інфраструктурі та мережах. Я б вибрав базовий сценарій: нові масовані атаки на ключові ТЕЦ і ТЕС по всій країні.
Також відомо головне: тепло є пріоритетом. Райони, які найбільше залежать від великих ТЕЦ, слід убезпечити резервними потужностями або надати їм «безлімітний» доступ до електроенергії (поки відсутнє центральне теплопостачання). Але й тут не все так просто, навіть за наявності електроенергії. Йдеться про обмеження потужності розподільних трансформаторів. Найслабшою ланкою тепер є не великі автотрансформатори «Укренерго», а стара сіра «будка» без вікон у дворі. Це і є розподільний трансформатор: сюди надходить висока напруга, звідси кабелі розходяться по будинках.
Потужності цього трансформатора вистачає для забезпечення світлом, роботи холодильників та чайників — приблизно так і розраховували під час будівництва: встановлювали трансформатори, монтували вхідні кабелі та проводку в квартирах. Опалення електрикою в більшості випадків не було передбачене, а тип нинішньої війни взагалі неможливо було уявити.
Тому питання не в тому, є електрика чи ні. Якщо обігрівач увімкнуть хоча б у половині квартир, навантаження зросте в рази. Далі або спрацює захист, і квартал автоматично відключиться, або щось вийде з ладу. А це вже означатиме не години, а дні чи тижні відновлення.
Я не надаватиму порад, кому що робити і куди їхати. Не буду розповідати казок про те, що розподілена генерація врятує всіх. Вона потрібна, але насправді енергетика тримається на великих атомних станціях та власному газовидобутку.
Ми також усвідомлюємо, що росіяни вигадають щось нове у своїх атаках — так було щороку. Але позаду вже п’ятий рік війни. Досвід мав би накопичитися на всіх рівнях. В енергетиків, які навчилися відновлювати обладнання за дні, а не місяці. У комунальників, які знають слабкі місця своїх мереж. У мешканців будинків та ОСББ, які розуміють, що робити, коли зникає світло чи тепло.
Поширити:
Джерело: kp.ua