Тренування «Волинської валькірії»: як легкоатлетка Климець здобула «срібло» у важкій атлетиці
Фото: Sam Barnes/Sportsfile via Getty Images
Нещодавно в Луцьку відбувся Кубок України з важкої атлетики. І одну з нагород, а саме срібну медаль, на цих змаганнях виборола атлетка… Так, саме атлетка змогла, маючи вагу 74 кілограми, підняти штангу вагою 105 кілограмів. І це є метальниця молота, 31-річна Ірина Климець. Про її пристрасть до важкої атлетики, про метання молота, соціальні мережі та життя за межами спорту Ірина поділилася з репортером Коротко про.
“Прагну метати значно далі”
– Ірино, трохи дивно бачити вас у ролі важкоатлетки, проте, схоже, у вас це гарно виходить. Ви отримали «срібло» на Кубку України з важкої атлетики. Як вам це вдалося?
– Насправді, це не перші мої змагання з важкої атлетики, я вже виконала кваліфікацію майстра спорту. А чому дивно? Я практикуюсь у тому залі, де відбувається Кубок України. Це мій зал. З 2021 року я працюю з тренером, який навчає мене техніці виконання вправ.
– Які почуття та емоції ви відчували, коли зрозуміли, що срібна нагорода – ваша?
– Та ніяких особливих. Для мене було головне – продемонструвати результати, які я показую на тренуваннях. Я не прагнула до особистих рекордів. Метання молота – мій головний вид спорту, і ризикувати тим, що може трапитися, не дай боже, якась невелика травма чи ушкодження, я не стала.
– Зрозуміло, ви, хоч і легкоатлетка, але з силового виду спорту. Як часто тренуєтесь саме зі штангою?
– Я вже 15 років займаюся метанням молота, і протягом цих 15 років ми регулярно 3 рази на тиждень працюємо зі штангою, з вагою. Тому це дуже близький вид спорту для мене.
– До речі, нещодавно ви знову виграли й «золото» чемпіонату України у метанні молота. З 2016 року ви не поступаєтесь першим місцем нікому. Фактично, десятиліття ви домінуєте. Що для вас означає цей тріумф?
– Так, 14 лютого на базі в Кончі-Заспі у нас був чемпіонат України з легкої атлетики, де було й метання молота. З 2016 року я перемагаю. Хоча, як на мене, результати не дуже високі, я все ж таки прагну кидати значно далі. І виграти чемпіонат України – це просто позмагатися.
– У чому запорука вашого успіху і постійності у спортивній діяльності?
– Мій секрет – це любов. Любов до спорту, любов до метання молота, любов до піднімання штанги. Мені подобається спостерігати за прогресом. Мені подобається відчувати, що я в чомусь розвиваюся, що я в чомусь нова. Мені до вподоби труднощі у підготовці, переборювати їх, подобається бути на п’єдесталі. Подобається відчуття, коли ти, наприклад, підняла 105 кг і реалізувала те, чого ти справді хочеш. Це відчуття неповторне.
Переглянути цей допис в Instagram
У 5-му класі штовхнула ядро далі, ніж усі 11-класниці
– Яким було ваше дитинство?
– Я звичайна дівчина. Народилася в селі, недалеко від Луцька. Жила в селі до 7-го класу.
– Як ви потрапили у спорт? З чого для вас почалася легка атлетика?
– У 5-му класі я вперше спробувала штовхати ядро. Це трапилося випадково. Вчитель фізичної культури обирав команду серед учнів 11-го класу, щоб відвезти на змагання. І я тоді у 5-му класі штовхнула далі, ніж наші дівчата 11-класниці. Він мене взяв другим номером на змагання. І я тоді виграла свої перші змагання серед усіх шкіл. Два роки потім їздила. І на одних стартах я познайомилася з моїм тренером, Черкашиним Романом Євгеновичем. Спочатку це було штовхання ядра. Я вступила у 8-му класі до Волинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. А там вже поступово він мене перевів на метання молота, оскільки мої антропометричні дані не підходять для штовхання ядра.
На таку фігуру будь-який чоловік зверне увагу. Фото: інстаграм Ірини Климець
У метальників молота немає спеціального харчування
– Як з’явилося ваше прізвисько «Волинська валькірія» і чи воно вам подобається?
– Після моєї новорічної фотосесії у 2018 році. Я зробила фотосесію у довгій вечірній атласній сукні. І вперше тоді написали про мене у волинській газеті статтю, і там мене так назвали. І це вже досить звично, багато хто мене так називає. Загалом, я сприймаю це нормально.
– Одного разу ви опублікували пост, де показали багато шоколаду і поруч виставили фото з прекрасною фігурою. Як вам вдається бути в такій формі і водночас дозволяти собі чималу кількість солодощів?
– У метальників немає ніякого спеціального харчування. Я звикла правильно харчуватися, але я нічого собі не забороняю. Я дуже люблю солодке, це всі знають. І якщо мені хочеться, то не відмовляю собі в цьому. Я багато тренуюся. По 2 рази на день, зазвичай 4 дні на тиждень. І 2 дні по одному тренуванню. Для метання мені комфортно, у мене зручна вага.
– Взагалі, чи полюбляєте солодке, випічку, можливо, жирну їжу? Яка кухня вам до душі?
– Я дуже люблю випічку, і люблю її більше, ніж шоколад чи цукерки. Особливо люблю круасани. Слоеное тісто – це моя слабкість. І торти, особливо шоколадні. Жирну їжу я не люблю, не їм її. Вона погано перетравлюється, і я відчуваю важкість. Щодо кухні… Люблю пасти, абсолютно всі. Люблю голубці мамині. Дуже люблю яйця та сир.
– Загалом, у вас цікава манера ведення соціальних мереж: десь ви провокуєте читачів, десь дуже вдало жартуєте, і це виглядає чудово! Ви різна та яскрава. Що для вас означає ця частина вашого життя? Скільки часу приділяєте саме соціальним мережам?
– З’являється бажання щось виставити – я виставляю. Коли немає – не виставляю. Все ж таки особисте життя – це особисте. Воно не для публіки. А соцмережі – це більше місце, де можна розслабитися, іноді по приколу, щоб посміятися. У мене дуже різноманітне життя, я багато чим займаюся і не розповідаю про це ніде. Але якщо виставляю, то щось із йоги, пілатесу, важкої чи легкої атлетики, у сукні чи вишиванці, у сауні, з макіяжем… Наприклад, у мене є професія – перукар. І ще я працюю фітнес-тренером у спортивному залі. Я не розповідаю абсолютно про все. Тому й виходить так, що одна фотографія елегантна, а друга – прикольна, третя – щось провокує, а четверта взагалі спортивна.
– Здається, ви дуже любите фотографуватися. Чи є у вас бажання взяти участь у якійсь фотосесії?
– Ви просто прочитали мої думки. Минулого тижня я зробила фотосесію. Сьогодні отримала фотографії. Поділюся з підписниками. Вони будуть у неспортивному, трохи елегантному образі.
Ірина любить і вміє експериментувати з образами. Фото: інстаграм Ірини Климець
– Ви дуже приваблива дівчина. Чи багато до вас чоловічої уваги в житті?
– Увагу привертаю. Влітку, або коли в якихось обтягуючих штанах, то звертають увагу на мої ноги – у мене природно і генетично, як для дівчини, сформовані великі стегна. Зараз, коли я працюю тренером, це досить помітно. І тому звертають увагу на мій зовнішній вигляд, оскільки я така досить підкачана дівчина. Компліментів отримую досить багато.
– Ваше серце зараз вільне?
– Моє серце зараз вільне, так.
– Якою має бути ваша людина? Які в неї мають бути якості? І чи обов’язково це має бути людина зі спорту?
– Чи обов’язково це має бути людина зі спорту? Ні. В першу чергу, спорт – це моя професія, це моя робота. Так, я присвячую весь час спорту. Але якщо мені сподобається якась людина з абсолютно не пов’язаною зі спортом професією, то я тільки за. Чому б і ні? Головне, щоб це була чесна, добра людина, знала, чого хоче в житті. Мала ціль. І мала характер.
– На вашу думку, чи можливо бути однаково успішною і в спорті, і у відносинах?
– Для дівчини це набагато важче, ніж для чоловіка. Якщо це відносини, коли ви молоді, народили дитину і після цього повертаєтеся з декрету в спорт, то, звичайно, так. Якщо вже у такому віці, як я, то це дуже непросто. Але я вважаю, що можливо. Головне – це бажання обох, спільні інтереси та погляди на життя, здатність йти на компроміси та поєднати все.
– Про що мрієте?
– Я мрію бути щасливою.
Про свій успіх у важкій атлетиці Ірина відзвітувала на своїх сторінках у соцмережах. Фото: threads.com/@iraklymets