Найкраща юна атлетка України: Падіння – це складова спорту, але існує те, чого не варто боятися

Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

За підсумками 2025 спортивного сезону 16-річну скелелазку Рафаель Казбекову Національний Олімпійський комітет назвав «найкращою юною атлеткою України». У минулому році спортсменка здолала чимало вершин: це і «золото» першості світу серед молоді, і тріумф у Кубку Європи у віковій групі до 17 років у дисципліні «складність», і проходження траси рівнем 8с, що серед альпіністів є ознакою найвищого світового класу. Про психологію скелелазіння, дорогу до успіху та ставлення до перемог Рафі Казбекова поділилася в інтерв’ю Коротко про.

Не прагну нічого змінювати

– Рафі, вас визнано «найкращою юною атлеткою року» України. Що для вас являє собою це звершення?

– Для мене це велика честь і стимул рухатися далі. Це визнання моєї роботи та відповідальність належно представляти Україну й не зупинятися на досягнутому.

– Якщо підсумувати 2025 рік, то яким він був для вас? Чи все вийшло? Чи всіма виступами задоволені?

– Це був рік розвитку, випробувань і цінного досвіду. Не все вдавалося бездоганно, і не всіма виступами я можу бути цілком задоволена, але кожен старт дав мені уроки та зробив міцнішою. Найважливіше – я відчуваю поступ і розумію, над чим необхідно працювати надалі.

– Якби була нагода щось поліпшити або змінити, то що б це було?

– Я б ніколи не хотіла нічого змінювати, тому що кожен старт, яким би він не був, – це ще один етап на шляху до успіху.

– Які цілі ставите перед собою в новому році?

– Прагну вдосконалюватися з кожним стартом, тому що в цьому ніколи не буде межі для ідеалу. Також я братиму участь у дорослих змаганнях, отже там буде значно більше досвіду та повчань.

Кожен старт для дівчини – це новий виклик. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

Не хочу боятися, що не можу чогось зробити

– Який тип трас вам до вподоби більше, а який – менше? І чому?

– У боулдерингу (подолання цілі висотою у 4-5 метрів без запобіжного обладнання) мені більше до вподоби траси на вертикалі, тому що вони у мене дуже добре виходять.

– Які думки виникають у вас в голові в момент, коли організм сигналізує про те, що сил лізти далі вже не залишилося?

– Коли я лізу, я можу думати тільки про те, як хочу зробити наступний рух. Коли я думаю про щось інше, мені це дуже заважає – постійно має бути максимальна зосередженість.

– Які ваші емоції, коли при проходженні траси щось не вдалося?

– Якщо щось не виходить, я усвідомлюю, що щось невірно зробила. Після змагань я аналізую і відпрацьовую тільки ті уроки, які знадобляться для майбутніх стартів.

– Раніше ви нам говорили, що просто зірватися – не страшно. Страшно – не продемонструвати всього, що можеш. Можете детальніше пояснити?

– Для мене падіння – це частина спорту, цього неможливо уникнути. Значно страшніше піти зі старту з відчуттям, що ти не ризикнула, не повірила в себе і не показала все, на що здатна. Деякі атлети наполегливо тренуються, але не показують свій максимум тільки тому, що не можуть повірити в себе. І я не хочу боятися, що не здатна щось зробити.

– Глядачі бачать ваші виступи під час проходження трас, але чого вони не бачать? Що залишається за кадром і стоїть за цими яскравими перемогами?

– Величезна щоденна робота, яку глядачі не бачать: години тренувань, фізична втома, сумніви, біль, падіння і постійна робота над деталями. Є дні, коли нічого не вдається, але саме вони формують характер. Успіх на старті – це лише маленька частина великого шляху, який залишається за кадром.

– Нещодавно ви поділилися з підписниками тим, що пройшли свою першу трасу складністю 8с. Це свідчить про те, що ви спортсменка світового рівня. Що означає для вас це досягнення?

– Для мене 8c – це не просто складність, а підтвердження років роботи та віри в процес. Це знак, що я рухаюся правильним шляхом, і водночас стимул не зупинятися і ставити ще вищі цілі.

– Як довго готувалися до підкорення 8с? Скільки часу зайняло проходження траси?

– Безпосередньо цю трасу вдалося пройти з четвертої спроби, отже сам процес зайняв відносно небагато часу, але вимагав максимальної зосередженості та точності.

– Ви проходите траси в залі та на натуральному природному ландшафті. Де вам подобається працювати більше? І що спільного та відмінного у цих типах локацій?

– Мені до вподоби обидва формати, але вони дарують зовсім різні відчуття. У залі все більш контрольовано: чіткі рухи, структура, можливість цілеспрямовано працювати над формою та технікою. Це ідеальне місце для прогресу та підготовки до стартів. Природний рельєф – це про свободу, читання скелі та постійну адаптацію. Тут більше невизначеності, дрібних нюансів і роботи з головою. Спільне між ними – концентрація, техніка та боротьба до останнього руху.

– На вашу думку, скелелазіння в Україні як вид спорту достатньо розвинене? На якому рівні у нас цей вид спорту знаходиться, порівняно з іншими країнами?

– У нас є багато талановитих спортсменів, є зали, змагання. Але в порівнянні з деякими провідними країнами нам ще не вистачає інфраструктури, підтримки та доступу до високого рівня трас на скелях. Проте ми стрімко рухаємося вперед, і це надихає!

– Що потрібно для популяризації цього виду спорту в Україні?

– Необхідний комплексний підхід. По-перше, розвиток інфраструктури: більше сучасних залів, доступних секцій для дітей і підлітків, регулярні змагання в різних регіонах. Це дає можливість людям спробувати цей вид спорту і залишитися в ньому. По-друге, підтримка спортсменів і тренерів – фінансова, організаційна та інформаційна. Коли є приклади успішних українських атлетів на міжнародній арені, це надихає молодь. По-третє, медійність: активна присутність у соцмережах, трансляції змагань, історії спортсменів. Людям важливо бачити, що скелелазіння – це сучасно, цікаво та доступно.

Без повної концентрації на змагання краще не виходити. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова

Люблю щодня відчувати поступ

– Чи є у світі такі скелі, де ви ще не були, але мрієте опинитися?

– Осп у Словенії на “складність” та Magic Wood у Швейцарії на боулдеринг.

– Ви раніше говорили, що вмієте грати на піаніно. Де цьому навчилися? Які емоції та відчуття дарує вам це заняття?

– Я дуже люблю музику і закінчила музичну школу в Дніпрі після 8-го класу. Грати на піаніно – це як проходити трасу на змаганнях, тому що у мене має бути 100% концентрація. Ось чому музика допомагає мені в скелелазінні.

– Яка ви за вдачею?

– Я цілеспрямована, відповідальна, емоційно глибока та чутлива, амбітна, креативна.

– Скелелази – це перфекціоністи?

– Якщо ти перфекціоніст у спорті, тобі буде дуже складно, оскільки багато чого на змаганнях може піти не так, як ти планував, і це тебе зламає.

– Що вас мотивує?

– Моє власне прагнення ставати кращою, ніж я була вчора. Я люблю відчувати поступ – у тренуваннях, у техніці, у силі, у дисципліні. А ще я по-справжньому люблю цей спорт. Я отримую насолоду від самого процесу.

– Про що мрієте?

– Повністю реалізувати себе у спорті та виступити на Олімпійських іграх, продемонструвати свій справжній рівень. Також я хочу продовжувати розвиватися і надихати інших.