Не тільки “шолом пам’яті”: Владислав Гераскевич та його батько Михайло відкрили Україну для скелетону
Фото: ФРЕНК ФАЙФ/AFP через Getty Images
Український атлет-скелетоніст Владислав Гераскевич, хоч і не зумів через несправедливу дискваліфікацію виступити на олімпійському старті та вибороти медаль, все ж давно став переможцем у значно важливіших змаганнях. Передусім, із долею, що приготувала йому інші обдарування та звершення. По-друге, зі своїми побоюваннями, які він зміг перебороти, спустившись сотні разів крижаною трасою на санях. І по-третє, Владислав Гераскевич став тим, хто не піддався вимогам цілком зганьблених функціонерів МОК. Коротко про – про дорогу до верхівки не тільки слави, а й честі.
Була батьківська мрія, а стала – синова
27-річний Владислав Гераскевич – уродженець Києва. У дитячі роки був діяльним і випробовував себе в різних видах спорту: танці, бокс, самбо, силові види спорту. За фізичними характеристиками, кремезний хлопець-атлет більше пасував саме для єдиноборств, а не для скелетону. Але доля, як мовиться, вчинила інакше.
Санчата в житті Владислава з’явилися, як і в кожної іншої дитини, в дитинстві – хто не катався на них з обледенілої гірки, заплющуючи очі від приємного жаху від неймовірної швидкості? Дехто виріс і забув, а Гераскевич-молодший зробив це «своїм» видом спорту.
Однак, ні, на початку був його батько, Михайло Гераскевич, котрий у юності займався бобслеєм і марив про Олімпіаду.
– Батько мав свою історію в бобслеї, коли в 1998 році він у складі команди завоював олімпійську ліцензію в четвірці, але через брак коштів держави в Нагано вирушила лише двійка. Батькові місця не вистачило, – згадував згодом його син в інтерв’ю ЗМІ.
Саме його прагнення зробило із сина справжнього звитяжця. Нехай і не в бобслеї, а в скелетоні – «родича» цього виду спорту. Щоправда, коли Владислав уперше почув про скелетон, він навіть не збагнув, що це таке. Батько пояснив та продемонстрував – це було в Латвії.
– Перший спуск у 2014 році був невдалим. Було лячно, незрозуміло, тіло не підкорялося. Але відчуття швидкості захопило. Мені було дуже боязко. Але, на щастя, я себе пересилив, – ділився згодом хлопець. Саме тоді почалася історія, яка змінила не тільки його буття, а й спортивне життя України.
Владислав завжди і за першої нагоди нагадує світові про війну в Україні. Фото: ФБ Vladyslav Heraskevych
Український скелетон – родинний проєкт Гераскевичів
Скелетон – це ковзання обличчям донизу та головою вперед крижаною трасою завдовжки понад кілометр на спеціальних санях-рамі. У найвищі моменти швидкість руху саней зі спортсменом сягає понад 140 км/год, а на поворотах скелетоніст відчуває перевантаження, порівнянні з космічними, коли вага тіла відчувається в шість разів інтенсивніше за звичайну. Непідготовлена людина може тимчасово втратити зір чи навіть свідомість.
В Україні немає і ніколи не було повноцінної крижаної траси для бобслею чи скелетону. Ані природної, ані штучної. Це означає, що кожен спортсмен, який наважився займатися цим видом спорту, на початку опиняється в умовах майже неможливих.
Основною базою для тренувань для Владислава стала та сама траса в латвійській Сігулді. Саме там він вперше спустився льодовим жолобом і саме там почав тренування під орудою одного з найкращих фахівців світу зі скелетону Дайніса Дукурса.
Однак тренування за кордоном – недешеве задоволення. Перельоти, проживання, оренда льоду, догляд за санями – для країн із потужними спортивними програмами це окремий рядок бюджету. Що казати про Україну, в якій професійний скелетон зародився лише близько 10 років тому? І в Україні скелетон – це родинний проєкт Михайла та Владислава Гераскевичів.
Сльози Михайла Гераскевича, коли він дізнався про дискваліфікацію сина, більш ніж виправдані. Фото: Getty Images
На змагання за власний кошт
На початку шляху Владислав разом із батьком їздили на змагання в Європі на своєму старому авто, змінюючи один одного за кермом, щоб заощаджувати на готелях. У Канаду та США розшукували найдешевші авіаквитки, жили в найдоступніших апартаментах, їжу готували самі.
Михайло Гераскевич завжди був для сина-спортсмена не тільки батьком та тренером, а й масажистом, дієтологом, техніком.
– Підготовка саней-скелетон до змагань – це окрема копітка праця. Загострення лише одних полозів триває близько п’яти годин, залежно від того, наскільки вони пошкоджені на попередніх змаганнях. Кожна подряпина на ковзані – це втрачені соті секунди, а найменша похибка на пів секунди може коштувати десяти позицій. Ковзання триває менше хвилини, але кожна сота має значення, – розповідав Михайло Гераскевич. Батько-тренер шліфував метал власноруч, як ювелір.
Доводилося бути й лікарем для сина. Кожна помилка Владислава призводить до дотику з бортом та відбійниками, а для широкоплечого спортсмена це автоматично викликає синці та садна. Але син витримує все. Екіпірування захищає, але не цілком, скелетон – це травмонебезпечний та складний вид спорту.
Перше фінансування від Міністерства молоді та спорту України скелетон почав отримувати лише у 2016 році після успішного виступу на юнацьких Олімпійських іграх. Через два роки грошей стало трохи більше, адже після участі у першому сезоні Кубку світу 2017/2018 українські скелетоністи вибороли олімпійську ліцензію – і це вже була вагома заявка.
У 2022 році на етапі Кубку світу в США Гераскевичі вибороли перші для країни медалі в скелетоні. Фото: ФБ Vladyslav Heraskevych
Рампа для розгону своїми руками
Але український скелетон не з’явився внаслідок держпрограми і досі не має масштабного фінансування чи своєї крижаної арени. Михайло Гераскевич вирішив збудувати хоча б базову інфраструктуру, оскільки повноцінна крижана траса – це складний і дуже дорогий об’єкт із системою охолодження, металевою конструкцією та кілометровим жолобом. Але можна відпрацьовувати хоча б стартовий розгін на нескладній і недорогій “базі”!
Усередині одного з київських стадіонів за ініціативи Гераскевича-старшого було споруджено імпровізовану стартову рампу – розгінну естакаду: металева похила конструкція з покриттям, якою спортсмен пробігає перші метри, прискорюючи сани. У скелетоні старт – це ключовий елемент, адже іноді саме перші 20–30 метрів визначають остаточну позицію у протоколі.
Якщо немає повноцінного льодового треку, то хоча б така рампа – вже успіх. Причому успіх не держави та не олімпійського відомства, а однієї сім’ї.
Під час повномасштабної війни тренування на цій базі також стали символом нової дійсності. Юний спортсмен-скелетоніст Ярослав Лавренюк згадував, як його заняття перервали звуки повітряної тривоги. Замість продовження розгону довелося спускатися в бомбосховище. Ось такий він, сучасний український скелетон: стартова рампа всередині стадіону та сирени над головою. І після цього МОК ще чимось незадоволений.
Владислав Гераскевич нагадав світові, що війна у нас триває з 2014 року. Фото: ФБ Владислава Гераскевича
Більше, ніж спорт
Як уже зазначалося, 2016 року Владислав виступив на зимових юнацьких ОІ, посівши восьме місце. Через два роки він кваліфікувався на зимові Олімпійські ігри-2018, де був першим українським скелетоністом в історії Олімпіад. У Пхенчхані 19-річний дебютант фінішував 12-м. Для країни без траси це було більше, ніж результат.
– Напевно, на 70% це робота мого батька, – казав тоді спортсмен.
На зимових Олімпійських іграх 2022 року Владислав Гераскевич посів 18-е місце, але потрапив у світові новини преси не тільки через результат. Після одного із заїздів він підняв плакат No War in Ukraine. Це був його особистий жест, що облетів світові ЗМІ і який був підтриманий багатьма, навіть МОК не надто сварився.
У 2024 році на чемпіонаті світу у Вінтерберзі Влад посів 10-е місце. Це був найкращий результат країни в історії світових першостей. У сезоні Кубку світу 2024/2025 він став сьомим у загальному заліку та чотири рази входив у десятку найкращих.
І ось – Олімпіада-2026 в Італії, де міжнародне олімпійське відомство зганьбилося зі своєю реакцією на шолом українського скелетоніста, який зробив для популяризації гасла «О спорт, ти мир!» більше, ніж усі чиновники МОК разом узяті.
Історія Владислава та Михайла Гераскевичів – це не просто біографія спортсмена. Це приклад того, як створюється ціла дисципліна без інфраструктури та бюджету. Можна сказати, що український скелетон справді розпочався із цієї сім’ї. І сльози Михайла Гераскевича, коли він дізнався про дискваліфікацію сина, більш ніж зрозумілі.