Естет, шанувальник однієї жінки та збирач нагород: яким поза футбольним полем був Мірча Луческу
Фото: Хакан Акгюн/Anadolu via Getty Images
Чудо не трапилося. Найкращі румунські лікарі до останнього намагалися запобігти зупинці серця 80-річного Мірчі Луческу. У вівторок, 7 травня, Містера не стало. Він відчув нездужання ще 29 квітня, прямо на тренувальному полі бази румунської збірної, яку він очолював. Далі була зупинка серця в автомобілі швидкої допомоги, декілька термінових реанімаційних дій та штучна кома, з якої він так і не вийшов. За самопочуттям тренера спостерігали не лише в Румунії, а й у всьому футбольному світі, особливо в Україні. Містер вже давно вважався своїм, близьким, легендарним. Яким він був, чим запам’ятався, чого досяг і дещо про те, яким ми його не знали, – у статті Коротко про.
Від обурення донецьких вболівальників до Кубка УЄФА
Керував донецьким “Шахтарем” румунський спеціаліст 12 років. Абсолютний рекорд для “гірників”. З 34 інших тренерів ніхто навіть близько не наблизився до позначки в 10 років. І за здобутими титулами йому немає рівних: 22 трофеї. Найважливіший – останній в історії Кубок УЄФА у 2009 році. Також було 8 чемпіонських титулів і 6 Кубків України.
Насправді українська кар’єра румунського наставника в «Шахтарі» могла початися раніше. У січні 2002 року спортивних журналістів запросили на пресконференцію, де всі очікували на представлення нового головного тренера. Інтрига полягала в тому, що ніхто не знав, хто ця людина. І багато хто здивувався, коли Рінат Ахметов представив італійця Невіо Скалу, адже в місті був помічений більш модний і перспективний на той момент Мірча Луческу. З’ясувалося, що перемовини тоді велися, але згоди не досягли.
Ахметов досяг своєї мети у 2004 році. І протягом усієї роботи Містера в команді довіряв йому цілковито. Навіть коли у 2008 році в грі був значний спад і вболівальники вивісили плакат з написом румунською: «Мірча, в Італії твій дім вже згорів би. Не зловживайте українською гостинністю», Ахметов не вагався. Підтвердженням вірно зробленої ставки став виграш «Шахтарем» Кубка УЄФА у 2009 році. Здавалося, відносини тренера і президента не просто професійні, а скоріше – дружні. Що є рідкістю у великому футболі. Співпраця клубу і тренера завершилася у 2016 році, але були можливості…
Київське відродження Містера
У 2020 році, за словами Луческу, «гірники» відхилили його пропозицію повернутися і очолити клуб абсолютно безкоштовно. Чому? Невідомо, і в Ахметова це не коментували. А Луческу все ж таки повернувся в Україну, але до табору запеклих суперників донеччан – «динамівців». Вболівальники «біло-синіх» зустріли його протестами і плакатами «Lucescu Go Home», а сам Мірча у перші дні навіть повідомив про можливу відставку. Але Ігор Суркіс, як колись Ахметов, проявив велику стійкість. Він переконав румуна залишитися, і цей крок виявився миттєво виправданим.
У перший же сезон «ветеран» створив диво: «Динамо», яке декілька років переживало кризу, здобуло всі внутрішні трофеї – чемпіонат, Кубок і Суперкубок України. Луческу став єдиним тренером, який виграв «золотий дубль» з обома грандами. Він вивів команду до групового етапу Ліги чемпіонів, заробивши для клубу десятки мільйонів євро.
Відносини з братами Суркісами були не менш довірливими, ніж з Ахметовим, але складалися в екстремальних умовах. Коли почалася повномасштабна війна, Луческу перетворився з просто тренера на головного дипломата клубу. У свої 77–78 років він проводив тижні в автобусних переїздах між Києвом, Польщею та Бухарестом, організовуючи благодійні матчі «За мир». Завершення київської історії відбулося у листопаді 2023 року після поразки від того ж «Шахтаря». Мірча пішов гідно – оголосив про це просто на пресконференції зі сльозами на очах, зазначивши, що «залишає частину своєї душі в Україні».
Ахметов зробив ставку на Луческу у 2004 році. Фото: ФК “Шахтар”
Поліглот із секретом
Мірча був поліглотом. Він вільно розмовляв 7 мовами (румунська, англійська, португальська, іспанська, італійська, французька, російська). Але на початку української кар’єри на пресконференціях він все одно надавав перевагу послугам перекладачів. Почувши питання, він отримував додаткові кілька секунд на «роздуми», поки помічник перекладав. Невелика хитрість.
Однак не обходилося без курйозів. Іноді перекладачів брали «ззовні», і вони не завжди правильно передавали зміст. Луческу зазвичай терпів і відповідав по-своєму. Але, траплялося, міг розгніватися і журналістам дорікнути «тлумачу» за спотворений зміст питання.
Джентльмен, якого вважали сексистом
У 2016 році Луческу звинуватили у сексизмі. Після матчу «Шахтар» – «Зоря» (до речі, програного «гірниками») він подарував арбітру прем’єр-ліги Катерині Монзуль, яка дебютувала як головний арбітр поєдинку, букет білих троянд. І тут почалося… У чому тільки не звинувачувала преса Містера: від імовірного вияву ґендерної нерівності до абсурду – спроби «задобрити суддю на майбутнє».
Пікантності ситуації додавало й те, що тренер славився своєю постійною критикою суддів, їм діставалося майже після кожного матчу. А тут такий несподіваний поворот… Критика Луческу не збентежила, він і надалі регулярно обдаровував жінок-суддів букетами. Як вони на це реагували? Спілкуватися з пресою арбітрам заборонено за контрактом, але, судячи із задоволеного виразу обличчя тієї ж Монзуль, їй така увага була приємна.
З дружиною Неллі Мірча прожили разом 59 років. Фото: Прес-лужба ФК «Шахтар»
Колекціонер сенсів
Мірча Луческу завжди відрізнявся від типового футбольного тренера. Він міг годинами перебувати в антикварних магазинах чи аукціонах. Його пристрасть – румунський та європейський живопис. У футбольних колах подейкували про вартість його приватної колекції: у нього вдома в Бухаресті зібрано понад 300 полотен. Його гордість – картини румунських класиків Миколи Григореску, Штефана Лук’яна та Миколи Тониці, чиї роботи вважаються національним надбанням. Окрім румунів, у колекції Містера почесне місце займають етюди французьких імпресіоністів та рідкісні італійські майстри XVII–XVIII століть.
У Донецьку він дивував співробітників клубу тим, що міг підтримати змістовну розмову про архітектуру чи історію релігії. А переїхавши до Києва, Луческу став частим гостем столичних художніх галерей. Одного разу його помітили на одній з виставок – тренер зосереджено розглядав картини, повністю відволікаючись від майбутнього матчу в Лізі чемпіонів. Для нього мистецтво було єдиним способом перезавантажити мозок після великого тиску трибун.
Окрім живопису, Луческу був прихильником мемуаристики. У його дорожній сумці завжди була книга, і це ніколи не був легкий детектив. Біографії великих політиків, праці з філософії та історії… Він вважав, що тренер повинен постійно інтелектуально розвиватися і не стояти на місці. “Якщо ти читаєш тільки спортивні газети, ти ніколи не збудуєш команду-чемпіона”, – любив повторювати Мірча.
Головний трофей
Зі своєю майбутньою дружиною Неллі він познайомився ще студентом в університетській їдальні в Бухаресті. Це було кохання з першого погляду, яке переросло в союз тривалістю 59 років. У футбольному світі, де розлучення і скандали – звичайне явище, подружжя Луческу завжди залишалося прикладом старої аристократичної витримки. Неллі не просто супроводжувала чоловіка у всіх його закордонних поїздках – від Італії до Туреччини, вона була його головним порадником і єдиною людиною, чию думку Мірча ставив (за його словами) вище своєї власної.
Коли у 2004 році постало питання про переїзд до Донецька, саме згода Неллі стала вирішальною. Вона облаштовувала побут в Україні, вчила мову і створювала ту атмосферу домашнього затишку, яка була так необхідна імпульсивному Містеру. У Києві їх часто бачили, як вони гуляли удвох під руку. Сім’я для Луческу завжди була закритою темою. Свого сина Развана він виховав у такій же системі цінностей – той пішов по стопах батька і став успішним тренером, виграв Лігу чемпіонів Азії. Але головною берегинею сімейного вогнища завжди залишалася Неллі. Мірча неодноразово зізнавався, що без її терпіння і мудрості він би ніколи не досягнув таких висот. “Вона – мій єдиний справжній трофей”, – про цю сторону життя тренера знали не всі.
Містер, який вмів прощатися
У дебютному сезоні у «Шахтарі» Луческу керував грою «гірників» разом з Віктором Прокопенком, спортивним директором «Шахтаря». До речі, теж унікальний випадок: попередника не звільнили, а дали спокійно передати команду наступнику. Співпраця була плідною, але на цьому не закінчилася, вона тривала і після того, як Віктор Євгенович зайнявся своїми прямими обов’язками. Коли ж 2007 року Прокопенка не стало, Мірча запровадив у «Шахтарі» традицію: у кожний приїзд команди до Одеси вона відвідувала могилу тренера.
Згадати, покласти квіти… Щороку букет від Луческу привозили сюди на річницю смерті Прокопенка. Це ніколи не було піаром для Містера. Так він бачив світ, так визначав пріоритети. Та й на прощальній пресконференції з «Динамо», де Луческу оголосив про свою відставку, останні його слова були присвячені відомому спортивному журналісту Артему Франкову, який помер напередодні. Сьогодні, хоч як це і сумно, настав час згадувати самого Містера.
З Віктором Прокопенком Луческу провів перші місяці на тренерській лаві «Шахтаря». Фото: ФК “Шахтар”