Каноїстка Ірина Федорів: Ми з Людмилою Лузан готові докласти максимум зусиль заради тріумфу

Фото: ФБ Iryna Fedoriv

20-річна веслувальниця на каное Ірина Федорів у парі з 28-річною Людмилою Лузан стали справжнім відкриттям сезону. Цьому дуету вдалося здобути «золото» світової першості на дистанціях 200 та 500 метрів у категорії каное-двійок. Більш досвідчена Людмила в цьому тандемі – безсумнівний та відомий лідер, але перемога була б нездійсненною без бездоганного взаєморозуміння обох спортсменок. Вислів, який полюбляє повторювати Трамп: «Щоб танцювати танго, потрібні двоє» – це саме про цей випадок.

Про взаємодію з Людмилою Лузан та ментальну складову веслування Ірина Федорів розповіла у розмові з Коротко про.

З Лузан відчули порозуміння на першому ж тренуванні

– У 2025 році ви разом з Людмилою Лузан вибороли «золото» чемпіонату світу на дистанції 200 м у каное-двійці. Згадуючи цей момент, які у вас емоції від цього звершення? Що воно для вас символізує?

– Величезна гордість і втіха, яку неможливо виразити словами, її можна лише відчути емоційно. Ми з Людмилою здобули не тільки дві золоті медалі, але й встановили світовий рекорд на 200 метрах, а також повернули першість на дистанції 500 метрів в олімпійській програмі, де Україна не мала золота з 2021 року. Для мене це підтвердження нашої спільної наполегливої праці та злагодженої командної взаємодії.

– Після цього “золота” багато хто заговорив про те, що у вашого дуету є великий потенціал для майбутніх турнірів на довгі роки. Як ви це сприймаєте?

– Я сприймаю це з холоднокровністю і без перебільшених сподівань. Це спорт, і завжди треба бути готовим до викликів. Ми просто робимо свою роботу, поступово тренуємося і намагаємося вдосконалюватися. Потенціал є, але його ще потрібно розвивати й розвивати, оскільки нашому екіпажу лише три місяці з моменту створення.

– Як розпочиналася ваша колаборація з Людмилою Лузан? Чи відразу ви відчули, що зіграєтеся і ваш тандем буде успішним?

– Для мене все почалося досить просто. Мої наставники Юрій Чебан та Микола Періг повідомили, що я буду пробувати двійку з Людмилою. Я готувалася лише до тренування: оцінити, як рухається човен і чи зможемо ми адаптуватися одна до одної, оскільки наші техніки досить різні. Але вже після першого заняття відчула, що мені комфортно і приємно веслувати з Людмилою. Я змогла відчути технічні рухи своєї партнерки та налаштуватися на якісну, спокійну працю.

– Яка Людмила як партнерка? Можете описати ваш тандем з психологічної точки зору?

– Людмила – дуже міцна і досвідчена спортсменка, яка пройшла через чимало змагань, триразова призерка Олімпійських ігор, у неї є чому повчитися. З нею працює Микола Іванович Мацапура – досвідчений і дуже життєрадісний тренер, з ним весело працювати.

– Чи змінило це партнерство вас якимось чином? Можливо, чогось навчилися у Людмили за цей період?

– Так, Людмила ділилася своїм досвідом під час спільної діяльності, і це допомогло досягти значного результату. Я відчула в собі позитивні зміни – наприклад, зрозуміла, що можу бути адаптивною і пристосовуватися до нової діяльності, не втрачаючи при цьому себе.

– У чому сила вашого дуету?

– У спільній командній праці, спрямованій на результат. Ми обидві з Івано-Франківська. Ми обидві готові докласти максимум зусиль заради тріумфу.

– Що, на вашу думку, найважче саме в каное-двійці? Глядачеві здається, що тут має бути повний «коннект» між атлетами і витончена синхронність рухів.

– Справді, може здаватися, що все просто і легко, але це не зовсім так. Ми веслуємо з одного боку, і хоча не скажу, що це дуже складно, це додає свої особливості: потрібно ідеально відчувати ритм, рівновагу човна та одна одну. Будь-яка деталь має значення, тому без постійної взаємодії та точних рухів тут ніяк.

– Вам особисто більше подобається виступати у двійці чи до вподоби каное-одиночка? І чому?

– Мені подобається і двійка, і одиночка. У двійці – це командна взаємодія та відповідальність одна за одну, в одиночці – повна відповідальність за себе. Звісно, хочеться перемагати і в одиночці, над чим я зараз і працюю, але всьому свій час.

20-річна Ірина у 2025 році стала Заслуженим майстром спорту України. Фото: ФБ Iryna Fedoriv

Гімнастика дала добрий ґрунт

– До веслування ви займалися спортивною гімнастикою. Чому свого часу обрали саме каное? І чи допомагає гімнастика вам зараз?

– Гімнастика дала дуже добрий ґрунт: координацію, гнучкість, силу волі, дисципліну. Але я була змушена перейти у веслування, тому що занадто висока для гімнастики та отримувала багато травм. Друг мого тренера запросив мене на веслування, і каное мене буквально «зачарувало». Багато навичок із гімнастики допомагають мені і зараз – особливо баланс, контроль тіла та здатність концентруватися.

– Чим вас привабив цей вид спорту?

– Мені сподобалося, що тут я можу досягти більших звершень, ніж у гімнастиці. Постійні подорожі та збори, можливість бути на воді, поєднання сили та техніки.

– В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що ви дуже емоційна людина. Як ви навчилися контролювати емоції у моменти виступів?

– Це прийшло з досвідом і роботою над собою. Допомагають дихальні вправи, вправи перед стартом, концентрація на завданні, а не на результаті. Я прийняла той факт, що емоції – це природно. Головне – навчитися направляти їх у правильне русло.

– Який момент у кар’єрі був для вас найбільш емоційним?

– Кожна моя міжнародна медаль.

– Що найскладніше у вашому виді спорту, з точки зору психології?

– Найважче – стабільність. Ти можеш бути у відмінній формі, але одна помилка – і результат уже інший. Ще складніші тренувальні періоди, коли немає швидкого прогресу, але треба працювати далі й довіряти процесу.

– Як ви справляєтеся з тиском відповідальності та очікувань?

– Передусім намагаюся не тиснути на саму себе. Тому що спорт – це не тільки про медалі, а й про шлях, який ми долаємо. А я хочу отримувати задоволення від того, що роблю, а не боятися зробити помилку.

– Що допомагає вам рухатися вперед у моменти, коли сил уже немає?

– Внутрішня впертість. Згадую моменти, заради чого я все починала, і що кожне важке тренування наближає мене до мрії. Дуже допомагає віра наставників і маленькі кроки вперед, навіть коли прогрес не видно відразу.

– Що більш корисно для розвитку спортсмена – перемоги чи поразки?

– І те, і інше. Перемоги дають віру в себе, поразки – уроки. Саме поразки найчастіше змушують аналізувати, змінюватися і ставати сильнішою. Але важливо правильно їх сприймати – не як кінець, а як етап шляху.

Ірина не лише видатна спортсменка, а й справжня красуня. Фото: ФБ Iryna Fedoriv