Богдан Колмаков: Паркур — скоріше культура, ніж спорт, але на Олімпіаду потрапити мрію
Фото: PHILIP FONG/AFP via Getty Images
Колись паркур здавався просто небезпечним захопленням хуліганистих підлітків. Стрибки зі стін, трюки на гаражах, розбиті коліна й дике бажання знайти пригоди там, де звичайні люди бачать лише сірий бетон. Сьогодні ця вулична романтика виросла у потужну світову індустрію з тренерами, жорсткими графіками та секундомірами, але в її основі, як і раніше, залишається вміння володіти своїм тілом і перемагати страх.
Днями у французькому Монпельє на престижному фестивалі екстремального спорту FISE пройшов перший етап Кубка світу з паркуру. 28-річний українець Богдан Колмаков довів, що наші паркуристи не пасуть задніх у світі, завоювавши срібну медаль у дисципліні «швидкість». Наш спортсмен поступився лідеру буквально миттю – менше, ніж секундою!
Про змагання, олімпійське майбутнє паркуру та його розвиток в Україні Богдан Колмаков розповів журналісту Коротко про.
Паркур в Україні знову починає набирати обертів
– Богдане, нещодавно завершився перший етап Кубка світу з паркуру у Франції. Як для вас пройшов цей турнір? Задоволені своїм виступом?
– Для мене Кубок світу пройшов чудово. Але я не дуже задоволений собою, допустив 5 помилок у фінальному рані.
– Як вам організація турніру? Що цікавого побачили? Все ж таки для Франції паркур – особливий вид спорту.
– Організація турніру з кожним роком стає все кращою. FISE (Міжнародний фестиваль екстремальних видів спорту) проводиться вже 29 років. Паркур додали до інших видів десь із 2018 року. Це мій 5-й турнір поспіль у Монпельє, і лише вдруге я побував на морі, яке знаходиться всього за 10 кілометрів від центру. Тому що завжди бракувало часу відвідати його.
– Як і де готувалися до цих змагань?
– Готувався я з січня в Києві, досить щільно і старанно.
– Паркур – це не лише вид спорту, це й культурне явище?
– Паркур — це радше культурне явище, ніж спорт. Але за останні 3–4 роки напрямок дещо змінився в бік спорту. В атлетів починають з’являтися тренери, плани підготовок, процес стає професійним.
– У якому стані український паркур перебуває сьогодні? Яким був вплив війни на нього?
– Зараз паркур в Україні починає набирати обертів, особливо серед дітей. Можливо, ви знали, що на Кубках світу проводяться змагання з двох дисциплін. Це спідран (подолання перешкод якнайшвидше на час) і фристайл (набір акробатичних трюків, пов’язаних між собою переходами через конструкції в логічному порядку без втрати темпу). Більшість дітей займається саме спідраном — це зрозуміліша дисципліна, але складніша фізично, і конкуренція, звісно, вища. Щодо війни, звісно, на початку багато хто виїхав за кордон, так і не повернувшись. Але залишилися діти, прийшли нові. Тому потроху підростає покоління.
Богдан (другий ліворуч) серед найкращих паркурників світу. Фото: ФБ Богдан Колмаков
У паркуру є олімпійський потенціал
– Що привело вас у паркур? Чим захопив цей вид спорту?
– Дике бажання пошуку пригод, лазити десь, вигадувати собі якісь челенджі. Проходити якісь місії, так скажімо. Захопило мене саме те, як можна володіти своїм тілом у просторі і як справлятися зі страхами.
– Як проходили ваші перші тренування?
– У колі друзів дитинства, пробували стрибати в пісок, перевертаючись через голову якимись своїми рухами.
– Хто надихав вас займатися паркуром у дитинстві?
– В паркурі на той час мене надихало двоє людей — це Іван Савчук та Ерік Мухаметшин. Я постійно слухав треки з їхніх відео та якісь фрази.
– Як виглядають ваші тренування зараз?
– Вони кардинально відрізняються від того, що було раніше. З’явилися план тренування, графіки, коли й яке навантаження давати, процес відновлення.
– Що можете порадити хлопцям і дівчатам, які зараз дивляться ваші виступи і так само черпають натхнення? Які поради можете дати?
– Моя порада молодому поколінню — це завжди слухати своє серце, чого воно хоче. Якщо в тебе є дике бажання щось робити, незважаючи ні на що, то це правильний вибір, і всьому свій час. Ти обов’язково отримаєш те, на що заслуговуєш своїми стараннями.
– Паркур не лише красивий, а й, на жаль, травматичний вид спорту. Багато доводилося падати? І як потім долали страх падіння?
– Звичайно, паркур травматичний. Багато видів спорту травматичні, але якщо підходити до цього з головою та обдумано, ризик можна звести до мінімуму. За весь час у мене був тільки один перелом руки, і то це випадково — ходив по мокрій трубі й упав на руку. Самому аж смішно говорити, що так можна зламати її. Страх, звісно, є, але це проходить на рівні впевненості та контролю. З часом умієш з ним знаходити спільну мову та дружити, так би мовити.
– Паркур багато в чому базується на філософії подолання страху. Які страхи саме вам вдалося подолати, займаючись цим видом спорту?
– Щодо філософії страху. Напевно, більш упевненим у собі став, займаючись паркуром. Швидше справляюся з труднощами.
– Що відчуваєте перед виходом на старт?
– Ти приводиш свою голову в порядок, що ти тут і зараз, усе складне позаду. Тут уже ти показуєш свій результат наполегливих тренувань.
– Однією з найвищих точок вашої кар’єри є перемога на чемпіонаті світу. Як вона вас змінила?
– Я зрозумів, що мої старання дали свої плоди, а думки матеріалізувалися. Я хотів цього, я отримав. Але ще одна головна медаль залишилася — це золото Олімпіади. Сподіваюся, що це станеться у 2032 році, коли паркур може стати олімпійським видом.
– Як переживали моменти, коли щось не виходило? Це складно?
– Складно. Найскладніші моменти — це коли ти морально не готовий прийняти реальність життя в скрутні сімейні часи, і тебе це може вибити, яким би ти сильним фізично не був.
– За останні роки ми бачили справжню еволюцію паркуру — від вуличного виду спорту до переростання у професійний спорт. Чи не псує цей професіоналізм його базове походження? Спорт рухається у правильному напрямку?
– Я вважаю, що є олімпійський потенціал у цьому, чому ні? Ви б бачили, як і скільки готуються атлети зараз на змагання. Це навіть без тренерів. Мені дуже шкода, що люди це сприймають як щось дике. Зате у нас керлінг і їзда на санях — це олімпійський вид. Я нічого проти не маю, але це смішно. Завжди будуть люди, які займатимуться паркуром на вулиці. Професійний спорт і урбан один одному не заважають. Це як футбол — є дворовий для задоволення і є професійний. Я вважаю, що рух — це вже правильно, до чогось ми прийдемо обов’язково рано чи пізно.
У мене немає мрії, я реаліст
– У соцмережах дуже багато паркур-контенту. Як ви ставитеся до цих відео?
– Звичайно, я ставлюся добре, коли бачу, як хтось зробив щось неймовірне, з якогось парапету на парапет трюк, якого ніколи ніхто не робив. Або нестандартні варіації на точність у складних умовах.
– Який ви поза спортом?
– Вільний час проводжу з друзями, люблю ходити по цікавих місцях, багато слухаю музики.
– Що є головним джерелом натхнення для вас сьогодні?
– Коли робиш те, що тобі подобається, незважаючи ні на що.
– Про що мрієте?
– У мене немає мрії, я більше реаліст. Треба всі свої бажання виконувати самому.
Переглянути цей допис в Instagram