Скільки гравців має бути у футбольній команді – 11? Чому саме стільки, і чи могли б їх бути, наприклад, 7 чи 15? OBOZ.UA дослідив історію виникнення цієї цифри, яка, як виявилося, не має однозначної відповіді в офіційних документах.
На футбол вплинув крикет
Хоча сучасний футбол як офіційна гра налічує 154 роки, гра ногами з м’ячем існує значно довше. Протягом століть правила, а особливо кількість гравців, сильно варіювалися. До середини XIX століття команди могли налічувати як 15, так і 25 осіб. У 1863 році Футбольна асоціація Англії все ще допускала гру 15 на 15.
Вирішальний вплив на формування кількості гравців мав крикет – найпопулярніший вид спорту в тогочасній Англії. У крикеті грають саме 11 спортсменів у команді. Крім того, на вибір кількості гравців вплинули й побутові умови: у закритих школах, де часто грали у футбол, у кімнатах мешкало по десятеро учнів, яких наглядав один вихователь. Коли ці гуртожитки змагалися, природно формувалися команди з десяти хлопців та одного “наглядача”. Лише у 1897 році Міжнародна рада футбольних асоціацій (попередник ФІФА) остаточно встановила вимогу щодо 11 гравців для всіх офіційних турнірів.
На одну людину – 300 квадратних метрів поля
Крім історичного впливу, остаточне визначення кількості гравців було зумовлене практикою та тактикою. Початково гра могла проходити як із 5 гравцями на величезному полі, так і з 20 у команді. Гра балансувала між вільними зонами та хаотичним скупченням гравців. Зрештою, тактика та стратегія привели до оптимальної, на той час, кількості – 20 польових гравців та 2 воротарі на полі стандартного розміру.
Сучасне футбольне поле за вимогами ФІФА має розміри 105 на 68 метрів (7140 квадратних метрів). При 22 гравцях на полі, на кожного припадає близько 324 квадратних метрів. Однак, завдяки сучасним тактикам, високому пресингу та щільній обороні, активна ігрова зона часто звужується до квадрату приблизно 40 на 40 метрів, де зосереджується більшість гравців.
Проблема не в кількості. Проблема в командності
Великий склад команди не завжди гарантує результат. Як показав приклад “Манчестер Юнайтед”, навіть з численними новачками, команда може втратити здатність до перемог, якщо гравці не діють як єдине ціле. Екс-гравець АПЛ Скотт Мінто, аналізуючи гру “Манчестер Юнайтед” проти “Янг Бойз” у 2021 році, зазначив:
Це виглядало як одинадцять окремих гравців, а не як єдина команда. У цьому й полягала проблема. Основні гравці зіграли недостатньо добре. Коли в команду приходять молоді футболісти, саме від досвідчених очікуєш, що вони будуть підказувати їм і вести за собою під час гри. А тут складалося враження, ніби на полі самі лише юнаки.
Отже, вирішальним фактором є не стільки кількість гравців, скільки їхня здатність грати як злагоджена команда, навіть за умови меншої кількості футболістів на полі (наприклад, 8 на 8).
22 на полі були не тільки футболісти, а й номери
Перші півстоліття існування футболу з правилами ідентифікувати гравців було складно. Лише у 1928 році “Арсенал” запропонував наносити номери на спини гравців. Спочатку правила забороняли однакові номери в одній грі: господарі мали номери від 1 до 11, а гості – від 12 до 22.
У 1940 році ця заборона була знята, оскільки вважалося, що гравці й так відрізняються формою. Однак, гравцям основного складу все ще заборонялося обирати номери вище за 11, і кожна позиція мала свою нумерацію. Повна свобода у виборі номерів настала лише у 1993 році, коли дозволили закріплювати будь-який номер, за умови, що він не перевищує загальну кількість гравців у заявці команди. Сьогодні ж, з появою номерів на кшталт 99, правила дійшли до максимальної гнучкості. Хоча на великих турнірах, таких як Чемпіонат світу чи Євро, діють обмеження: заявка має номери від 1 до 26, а перший номер завжди закріплений за воротарем. У Ла Лізі, наприклад, заявка обмежується 25 гравцями з номерами 1-25.