Сьогодні кожен із нас шукає дієвий спосіб подолати стрес. Хтось в’яже, хтось малює, хтось вирощує квіти, а хтось – співає. Як саме це роблять мешканці Дніпра та чи потрібно для цього мати неабиякі вокальні дані, дізнавалася журналістка видання «Наше місто».
Лілія Кравчук досліджує силу голосу
Для дніпрянки Лілії Кравчук музика – це не лише професія, а й спосіб допомагати людям переживати складні емоційні стани. Багато років вона викладає вокал, працює з дітьми та дорослими, а близько трьох років тому почала проводити заняття з вокалотерапії. Цього року Лілія Кравчук закінчила університет за спеціальністю «Психологія» та захистила магістерську роботу на тему «Вокалотерапія в умовах війни».
Лілія Олексіївна близько 20 років працює у Дніпровській школі української культури та мистецтв ім. О. Гончара, де завідує відділом сольного співу. Водночас вона багато років виступає як професійна співачка та проводить приватні заняття. За словами викладачки, її інтерес до вокалотерапії виник не лише з теоретичних досліджень. Спочатку вона кілька років практикувала заняття з групами, спостерігала за змінами у своїх учнів, а вже потім систематизувала досвід у науковій роботі. Особливу увагу приділяла тому, як спів може впливати на людину в умовах постійного стресу через війну.
— Коли людина потрапляє у стрес, найперше ми говоримо їй: дихай, роби вдих і видих, а вокалотерапія якраз поєднує роботу з голосом, диханням і нервовою системою, — пояснює Лілія Кравчук. — Під час співу відбувається емоційне вивільнення, людина може безпечно проживати біль, страх, гнів чи сум. Ритмічне дихання під час співу допомагає зменшити тілесну напругу, а керування власним голосом повертає відчуття внутрішнього контролю. Коли людина починає співати, вона переключає увагу на себе, на звук, дихання і те, що відбувається з її тілом. Крім того, прийняття власного голосу може позитивно впливати на самооцінку та самосприйняття. А груповий спів дає ще й відчуття спільності, підтримки та того, що ти не залишаєшся зі своїми переживаннями наодинці. Тому вокалотерапія може бути одним із інструментів психологічної підтримки як для дітей, так і для дорослих.
На заняттях Лілія Олексіївна використовує різні вправи, які поєднують вокальні та психологічні практики. Для дітей підхід дещо відрізняється від занять із дорослими. Педагогиня намагається створити максимально безпечну та невимушену атмосферу. Зокрема, використовує ляльок, з якими діти співають під час занять. Особливо актуальним це стало під час повномасштабної війни, коли діти регулярно стикаються із сиренами, вибухами та необхідністю перебувати в укриттях. Водночас вокалотерапія, за її словами, не вимагає від людини професійного голосу. Тут не стоїть завдання обов’язково потрапити в ноту чи виконати складну композицію. Головним є сам процес — можливість звучати, дихати, проживати емоції та взаємодіяти з власним голосом.
— У мене була група жінок, які цілий рік ходили на вокалотерапію, і спочатку вони взагалі не потрапляли в ноти, а через рік уже співали разом зі мною на три голоси, — пригадує викладачка. — Я переконана, що тут не йдеться про те, чи має людина ідеальний слух або вокальні дані, бо це передусім про психологічну допомогу. Буває, що людина приходить із сильним внутрішнім напруженням, і вже з перших хвилин роботи через дихальні вправи, голос та спів вона починає розслаблятися. Я пропоную знайомі українські пісні, які люди пам’ятають і люблять, адже через знайомий репертуар легше включитися в процес. Це можуть бути «Червона рута», «Чом ти не прийшов», «Край, мій рідний край» та інші композиції. Найважливіше — щоб людина не боялася свого голосу і дозволила собі співати, навіть якщо спочатку їй здається, що нічого не виходить.
Окремий напрям роботи Лілії Кравчук — звичайні заняття з вокалу у школі мистецтв. Педагогиня наголошує: не варто очікувати, що кожна дитина одразу демонструватиме хороший результат. Комусь потрібно більше часу, комусь — більше практики та індивідуально підібраний репертуар. За її словами, серед її учнів були діти, які починали практично з нуля, але згодом ставали лауреатами конкурсів. Водночас сам талант не гарантує результату: важливими залишаються бажання займатися, регулярна робота та наполегливість.
Щодо вартості занять вокалом, то найдешевший варіант — державна дитяча музична школа. Там за місяць батьки платять 630 гривень, ця сума включає два заняття на тиждень. Якщо дорослі відвідують ті ж самі заняття в тій самій школі, це коштуватиме півтори тисячі гривень на місяць (одне заняття на тиждень). У приватних студіях ціни значно вищі. За словами Лілії Кравчук, у центрі Дніпра студії беруть 1110–1300 гривень за одне годинне заняття. Оскільки студія, з якою вона співпрацює, розташована на лівому березі, там ціни нижчі: 750 гривень за урок.
Олена Бєлухіна навчить співати будь-кого
Для дніпрянки Олени Бєлухіної музика давно стала не просто професією, а частиною родинного життя. Жінка викладає вокал у приватній творчій студії «Selena», де займаються і діти, і дорослі. Серед її учнів — люди, які приходять не лише розвивати голос, а й відпочити від щоденних турбот, наповнитися енергією та розкрити власний творчий потенціал. Музикою захоплюється і молодший син Олени — 12-річний Ростислав. Він уже шість років навчається вокалу у Дніпровській школі української культури та мистецтв ім. О. Гончара. Грає на фортепіано та гітарі, а нещодавно почав створювати власні музичні аранжування.
– У нашій студії, крім вокалу, можна опановувати гітару й ударні інструменти, — розповідає Олена. – Моє завдання — розкрити творчий потенціал будь-кого, незалежно від віку. До мене приходять і діти, і дорослі, причому багато людей — саме заради емоційного перезавантаження. Музика дуже надихає, це своєрідний генератор внутрішньої енергії та потенціалу, особливо в тих умовах, в яких ми сьогодні живемо. Я працюю з усіма, навіть якщо людина вважає, що в неї немає слуху чи вокальних даних. Люди, які спочатку могли заспівати буквально три ноти й ніколи не думали, що взагалі зможуть співати, з часом починають це робити. Насправді нас часто обманювали, коли казали, що ми не можемо співати: просто в нас немає певної навички, яку можна розвивати. Якщо з першого разу не вийшло, це не означає, що треба поставити на собі хрест — іноді потрібно спробувати ще багато разів. Найважливіше — бажання, віра в себе і готовність побачити не те, що не виходить, а те, що вже починає виходити.
Ростислав, син Олени, почав співати десь у чотири роки. Рідні одразу помітили, що в нього хороший слух. В музичну школу пішов паралельно з першим класом і вирішив займатися вокалом. Також Ростислав три роки займався фортепіано, а тепер самостійно продовжує грати для себе. Нещодавно він зацікавився гітарою, співає під її акомпанемент. Ще один його інтерес — створення музики в електронному форматі. Серед музичних уподобань хлопця — рок, сучасні композиції та патріотичні пісні. Також хлопець займається програмуванням, однак саме музика залишається його головним творчим захопленням. Цього року в нього відбулася мутація голосу, тому викладачі поки не дають йому великого вокального навантаження. Сам Ростислав поки не планує ставати професійним співаком, але вже замислюється над тим, щоб створювати власні треки та заробляти на музиці.
Євгенія Кисільова співає у волонтерському хорі
Для Євгенії Кисільової спів давно став не просто захопленням, а способом підтримувати інших і самій відновлюватися після емоційного навантаження, спричиненого війною. Дніпрянка викладає українську мову в ДНУ ім. О. Гончара, а у вільний час співає у Першому волонтерському хорі. Колектив виступає для військових, поранених захисників, школярів, студентів та містян, даруючи слухачам музику, тепло і надію.
Євгенія має музичний досвід ще з дитинства. Вона закінчила дитячу музичну школу №6 та свого часу була у хорі солісткою. До волонтерського хору її привела подруга Тетяна Бондар. Знайомство з колективом відбулося у 2019 році. Тоді волонтерів запросили виконати «Марш нової армії» під час фестивалю «Пісні, народжені в АТО». Євгенія спочатку прийшла як глядачка, а вже згодом долучилася до співаків. На наступному виступі волонтери виконували «Ой у лузі червона калина», розповідали слухачам історію пісні, а згодом вирішили продовжити спільні репетиції. Так поступово разова акція призвела до народження колективу — Першого волонтерського хору. Сьогодні це його офіційно затверджена назва, а до складу входять 13 людей. Водночас через роботу та інші обставини на виступах зазвичай збирається від п’яти до десяти учасників. Деякі чоловіки з хору нині перебувають на фронті.
Репетиції проходять двічі на тиждень — зазвичай у будній день та на вихідних. Виступів чимало: хор запрошують до шкіл, університетів, бібліотек, будинків культури та інших культурних просторів. Однак особливе місце у діяльності колективу, за словами Євгенії, займають шпиталі. Волонтери співають для поранених військових, іноді навіть безпосередньо у палатах. У таких випадках обирають камерний формат, щоб не втомлювати слухачів гучним виконанням. Головне завдання — підтримати захисників, подарувати їм хоча б кілька хвилин радості та відволікти від лікарняної буденності. Саме виступи для військових значною мірою вплинули й на репертуар хору. Якщо спочатку колектив більше співав патріотичних та маршових композицій, то з часом почав приділяти більше уваги ліричним і світлим пісням — про кохання, Україну, життя та надію.
— В якийсь момент ми зрозуміли, що хор — це дуже важливий спосіб реабілітації і для нас, його учасників, — зізнається Євгенія Кисільова. — Волонтери несуть на собі величезний тягар, їм важко фізично, психологічно і морально, тому ми намагаємося добирати світлий, радісний, але водночас патріотичний репертуар. Особливо перед військовими хочеться співати ліричні пісні — про кохання, Україну, щось ніжне і світле. Можливо, більш сильні та маршові композиції потрібні цивільній аудиторії, щоб люди розуміли, у якому стані перебуває країна і якою ціною нам щодня дається життя. Ми, можливо, не ідеально співаємо вокально, адже ми не професійні музиканти, а викладачі, лікарі, журналісти, менеджери, але робимо це дуже щиро. І, гадаю, саме ця щирість створює ту теплу атмосферу, яка дає людям надію.
Джерело новини: nashemisto.dp.ua