Як вінницькі майстрині жіночий характер у вишиванці «закодували» Наша спадщина 16.05.2026 08:00 Укрінформ Дивовижна сорочка з Дашковець, що в Якушинецькій громаді, ввійшла до переліку обласних надбань нематеріальної культурної спадщини.
Вишиванка сьогодні вже не архаїчна річ чи щось священне, а жива традиція, обов’язковий атрибут на свята та події українців. Разом з тим, у кожному краї ці сорочки унікальні та оригінальні. Більше того, вишиті ексклюзиви є навіть у певних громадах і селах.
Укрінформ писав про клембівську квітку – особливу сорочку, яку майстрині творять лише в одному куточку світу. З’ясовується, це не єдине культурне явище: у Дашківцях Якушинецької громади Вінниччини існує звичай виготовлення жіночої крутяної сорочки.
Її вишивають одним з найдавніших декоративних швів, і місцеві умільці «вплели» в нього свої, подільські, творчі вподобання.
ДАВНІЙ ШОВ ТА ПОДІЛЬСЬКИЙ ДУХ
Завідувачка структурного відділу КЗ «Центр культури та дозвілля» Якушинецької сільради Вінницької області Дашковецького сільського клубу Надія Вісіцька говорить, що важко встановити, хто перший і коли почав вишивати дашковецьку крутяну сорочку. Однак, у збірці їхнього клубу є витвори, зроблені цією технікою ще на початку минулого століття.
Надія Вісіцька
– А є такі, що ще давніше вишивали, ще наші прапрапрапрабабусі! Наприклад, сорочка 1870 року. Це місцевий звичай так прикрашати, так у нас жінки собі вигадали. І чоловічих крутяних сорочок немає, тільки жіночі. Чоловічі у нас вишивали здебільшого квітковим малюнком або ж геометричним. А з отаким, з крутяним, лише під жіночий норов робилися, – усміхається Вісіцька.
Фото Надії Вісіцької
Розповідає, відмінністю цієї сорочки є те, що її вишивають тамбурним швом. Це один із найстаріших декоративних швів, що створює на лицьовій стороні виробу безперервний ряд петельок. Вони виходять одна з одної, нагадуючи ланцюг. Тамбурним швом прикрашають контури, візерунки та заповнюють поверхні.
У країнах Близького Сходу, Давній Греції та Римі цей шов був знаний ще до нашої ери. Ним вишивали килими та покривала на спеціальних рамках, схожих на великий барабан – тамбур. Звідси й взялась назва.
З плином часу майстерність тамбурної вишивки розповсюдилась в інших державах світу, зокрема в Україні. Найчастіше тамбурним швом вишивали рушники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині та Чернігівщині. А на Вінниччині – саме в Дашківцях – умільці використали його за основу, щоб створити свій оригінальний орнамент.
– У нас можна поглянути на п’ять сорочок, може здатися, що всі однаково вишиті. Але насправді візерунок ніколи не повторюється. Тому що кожна жінка створювала собі особистий узор. Одна в одної сорочки не «перешивали», кожна робила свої закручені візерунки. Через них сорочку й називають крутяною, – так це звучить на місцевому діалекті, – розповідає Вісіцька.
Пояснює, що всі контури робили чорним, а «серединки» закручених візерунків заповнювали нитками різних кольорів, зазвичай – червоними, синіми чи зеленими. Ці елементи майстрині «збирали» у різноманітні орнаменти, кому і як підказували смаки та здібності.
Однак, недостатньо було вишити сорочку, потрібно було ще правильно скласти деталі, зшити і знати, як її вдягати.
