Переможець першого сезону “Х-Фактора” Олексій Кузнєцов — про життя у США, бокс, оперу та виховання сина
Фото: instagram.com/p/CXiy8OYI0NA Підпишіться на нас у Google Додаток зараз
Минуло понад десять років відтоді, як Олексій Кузнєцов здобув перемогу в першому сезоні «Х-Фактора». Замість кар’єри телезірки в Україні він обрав інший шлях — переїзд до США та опанування оперного мистецтва.
В інтерв’ю Коротко про Кузнєцов розповів, як поєднує кар’єру оперного співака і тренера з боксу, та чи планує повертатися на українську сцену. А також про переїзд до Америки, навчання у Нью-Йорку, виклики батьківства та волонтерство під час війни.
“Слава не робить людину щасливою”
– Ви стали першою зіркою шоу «Х-Фактора», коли здобули перемогу у 2010 році в першому сезоні. Чому на піку популярності вирішили переїхати до США?
– Після перемоги в «Х-Факторі» моє життя кардинально змінилося. З’явилася популярність, концерти, телеефіри, впізнаваність. Для 19-річного хлопця з міста Макіївка на Донеччині це було щось неймовірне. Проте з часом я усвідомив, що слава сама по собі не приносить щастя.
Ще до участі у шоу я навчався академічному вокалу і розмірковував про оперну сцену. Мене завжди захоплювала музика Верді, Чайковського, Пуччіні. У певний момент я відчув, що хочу не просто бути популярним артистом, а стати справжнім професіоналом світового рівня. Для цього потрібно було знайти найкращих наставників, адже я вважаю, що для досягнення успіху на світовій арені слід навчатися у найвидатніших.
Саме тому, коли я отримав запрошення зі Сполучених Штатів, ми з моєю дружиною Катериною ухвалили непросте рішення залишити зону комфорту, фактично відмовитися від усього, що вже було досягнуто в Україні, і переїхати до Нью-Йорка. Починати довелося практично з нуля. Без зв’язків, без гарантій успіху, але з величезною вірою у власну мрію.
– Які уроки засвоїли з досвіду участі в талант-шоу?
– Найголовніше — талант відкриває двері, але залишатися впевнено всередині допомагає лише наполеглива праця.
Шоу подарувало мені неймовірний старт, але також навчило не залежати від зовнішнього схвалення. Коли потрапляєш на телебачення, здається, що весь світ тебе обожнює. Однак дуже швидко усвідомлюєш, що справжня цінність митця визначається не кількістю лайків чи рейтингами, а його професіоналізмом та здатністю до розвитку. Потрібно рухатися вперед, творити нове та не боятися пробувати незвідане. Експериментувати. Це надзвичайно важливо.
Крім того, я навчився витримувати тиск, працювати під прицілом камер і не боятися великих сцен. Це досвід, який неможливо придбати за гроші чи засвоїти з підручника. Це інший рівень. Інша ліга. Це треба пережити.
У фіналі “Х-Фактору” Олексій заспівав у дуеті зі знаменитим італійським тенором Алессандро Сафіною. Фото: instagram.com/alexeikuznietsov
– Озираючись назад, що б ви порадили 19-річному Олексію?
– Я б сказав: «Не поспішай. Менше говори, більше слухай. Слухай уважно. Твоя перемога — це лише початок шляху».
У 19 років здається, що все має статися негайно. Але справжня кар’єра будується десятиліттями. Я б порадив собі менше перейматися помилками, більше довіряти процесу та не боятися змінювати напрямок, якщо серце підказує інший шлях. І ще — цінувати час із близькими. Адже кар’єра важлива, але сім’я залишається назавжди. І це найголовніше і найцінніше!
– Сьогодні ви є і оперним співаком, і викладачем вокалу, і тренером з боксу. Як вдається поєднувати такі різні професії?
– Для багатьох це звучить незвично, але для мене між цими сферами набагато більше спільного, ніж здається.
І опера, і бокс потребують дисципліни, контролю над тілом, концентрації та вміння працювати під тиском. Коли я виходжу на ринг або на сцену, принципи однакові — бути готовим, контролювати емоції та показати максимум своїх можливостей.
Викладання також стало важливою частиною мого життя. Мені подобається допомагати людям розкривати свій потенціал — чи то через музику, чи через спорт. А ще, коли ти живеш в одному з найдорожчих міст світу, потрібно багато працювати, якщо прагнеш добре жити в цій чи іншій країні.
Переглянути цей допис в Instagram
– Розкажіть про свій сольний проєкт.
– Після багатьох років у класичній музиці, яку я люблю і продовжую працювати в цій нелегкій формі творчої діяльності, я відчув бажання знову повернутися до авторської творчості.
Мій новий проєкт — це історія про людину, яка пройшла через славу, переїзд в іншу країну, професійні трансформації, війну (дай Боже нам усім якнайшвидшої перемоги), батьківство, втрату близьких. Це вже не музика 19-річного хлопця з телевізійного шоу. Це щось інше. Це варто послухати.
Нещодавно я презентував свій перший англомовний сингл Butterflies. Ця пісня про надію, внутрішні зміни та віру в себе, навіть коли життя змушує починати все знову.
Українські пісні також вже готові та чекають свого часу. Тому, маленький спойлер: вже дуже скоро. Це буде вражаюче!
Фізична форма є важливим елементом моєї вокальної кар’єри
– Чим відрізняється американський шоу-бізнес від українського?
– Америка — це країна можливостей, але тут ніхто нічого не дарує. У США не має значення, ким ти був раніше. Можна бути переможцем великого шоу у своїй країні, але тут все одно доведеться доводити свою цінність знову.
Водночас тут глибоко поважають професіоналізм. Якщо ти справді кваліфікований спеціаліст і готовий працювати, двері можуть відчинитися незалежно від твого походження. Загалом, рівень підготовки артистів та виконавців дуже високий, а рівень маркетингу недосяжний для багатьох країн. Це, на мою думку, найбільша відмінність.
– Де саме зараз ви працюєте як оперний співак і які постановки чи концерти входять до вашого репертуару?
– Опера залишається моєю найбільшою професійною пристрастю. Я продовжую розвиватися як оперний співак. Сьогодні я беру участь у концертних та оперних проєктах, співпрацюю з музикантами та диригентами у США і готуюся до нових прослуховувань та постановок.
Останніми роками мій голос пройшов серйозну трансформацію. Це був непростий, але дуже важливий творчий етап. Сьогодні в моєму репертуарі є арії та сцени з опер Верді, Чайковського, Моцарта, Пуччіні, Бізе, Джордано та інших композиторів. Особливо близькі мені партії Єлецького з «Пікової дами», Жермона з «Травіати», Валентина з «Фауста», Родріго з «Дона Карлоса» та Фіґаро з «Севільського цирульника».
Для мене опера — це не просто професія. Це спосіб розповідати історії через музику та торкатися сердець людей, незалежно від мови чи країни.
– Чим відрізняється робота оперного співака у США від роботи в Україні?
– Робота оперного співака у США та Україні суттєво відрізняється насамперед масштабом конкуренції. У США на одне прослуховування можуть прийти десятки, а інколи й сотні співаків з усього світу. Тут дуже висока планка вимог, і ти постійно мусиш підтверджувати свій рівень. Незалежно від попередніх досягнень, кожне нове прослуховування — це новий іспит.
Водночас американська система досить прозора. Якщо ти добре підготовлений, маєш сильний голос, професійну етику та готовий багато працювати, у тебе є шанс побудувати кар’єру незалежно від країни походження. Саме це мені завжди подобалося в американському підході.
Щодо України, то наша вокальна школа традиційно є однією з найсильніших у світі. Українські співаки завжди відзначалися високим рівнем музичної освіти, красивими голосами та глибоким розумінням музичного матеріалу. Але, на жаль, багато талановитих артистів роками не мали достатньо можливостей для міжнародного розвитку.
Після початку повномасштабної війни ситуація певною мірою змінилася. Світ почав більше звертати увагу на українських артистів, на українську культуру та на саму Україну. Для багатьох українських співаків це стало можливістю вийти на міжнародний рівень і бути почутими на великих сценах Європи та Америки.
Водночас війна поставила перед мистецьким середовищем багато складних моральних питань. Часто можна почути думку, що культура і політика не повинні перетинатися. Особисто я не поділяю такої позиції. Історія свідчить, що культура завжди була частиною державної політики, національної ідентичності та міжнародного впливу.
Саме тому мені складно сприймати ситуації, коли українські артисти, чия країна і народ щодня переживають наслідки війни, опиняються на одній сцені з представниками країни-агресора так, ніби нічого не сталося. Я розумію, що кожна людина має власну позицію і власні обставини, але для багатьох українців це залишається дуже болючим питанням.
Мені здається, що сьогодні українські митці мають не лише можливість представляти свою країну у світі, а й певну відповідальність — розповідати правду про Україну через свою творчість, свої виступи та свою присутність на міжнародній сцені. Саме тому я вважаю, що культура і суспільні процеси нерозривно пов’язані, особливо в часи, коли триває боротьба не лише за територію, а й за ідентичність, пам’ять та майбутнє нації.
– Підтримуєте зв’язок з українською аудиторією та чи плануєте виступи в Україні?
– Безумовно. Попри те, що вже багато років живу за кордоном, я завжди відчував і відчуваю себе українцем. Мені дуже приємно, що люди досі пам’ятають мене ще з часів «Х-Фактора», стежать за моїм творчим шляхом і підтримують нові проєкти.
Я регулярно спілкуюся з українською аудиторією через соціальні мережі та завжди намагаюся розповідати світу про Україну. Після завершення війни я з великим задоволенням хотів би виступити в Україні як з концертною програмою, так і з благодійними проєктами. Для мене буде великою честю повернутися на українську сцену в мирній і вільній країні.
Кузнєцов виконував Гімн України перед матчем «Шахтаря» проти «Зорі» у 2021 році на НСК “Олімпійський” у Києві. Фото: instagram.com/alexeikuznietsov
– Ви є майстром спорту з боксу. Чи допомагає спортивна підготовка у вашій вокальній кар’єрі?
– Дуже допомагає. Багато хто вважає, що опера і бокс не мають нічого спільного, але насправді це не так.
Бокс навчив мене дисципліні, витривалості, концентрації та контролю над власним тілом. Усе це критично важливо і для співака. Коли ти стоїш на сцені перед великою аудиторією, ти маєш контролювати дихання, нервову систему та емоції так само, як спортсмен перед виходом на ринг.
Я переконаний, що фізична форма є важливим складником успішної вокальної кар’єри. Саме тому навіть сьогодні спорт залишається невід’ємною частиною мого життя.
– На початку повномасштабної війни ви активно займалися волонтерством і допомогою Україні через фонд HelpUkraine. Чим фонд займається зараз?
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми не могли залишатися осторонь. Разом із друзями та однодумцями ми долучилися до збору гуманітарної допомоги, підтримки українських родин та вимушених переселенців, надання медичної допомоги та підтримки наших воїнів.
Сьогодні діяльність фонду триває, хоча й у дещо іншому форматі. Ми започаткували інший фонд під назвою «Асоціація Розвитку та Реконструкції України», співпрацюємо з міжнародними партнерами та організаціями. Ми підтримуємо окремі гуманітарні ініціативи, беремо участь у благодійних заходах та інформаційних кампаніях.
Для мене це не просто громадянська позиція. Я родом із Донбасу, і війна торкнулася моєї родини та багатьох близьких людей. Тому допомога Україні залишається для мене особистою справою.
З Андрієм Хливнюком у 2022 році. Фото: instagram.com/alexeikuznietsov
Хочу, щоб син пишався своїм корінням
– Як народження сина змінило ваше життя та життєві пріоритети?
– Народження сина стало однією з найважливіших подій у моєму житті. До цього я багато розмірковував про кар’єру, цілі, професійні досягнення. З появою дитини починаєш дивитися на світ зовсім інакше.
Тепер будь-яке рішення я оцінюю не лише через призму власних амбіцій, а й через його потенційний вплив на мою сім’ю. Син навчив мене ще більше цінувати час, бути терплячим і вдячним за прості моменти життя.
– Яким батьком ви прагнете бути для своєї дитини?
– Я хочу бути батьком, який не лише говорить правильні речі, а й демонструє особистий приклад.
Мені важливо, щоб син бачив, що його батьки багато працюють, поважають інших людей, не здаються перед труднощами та залишаються вірними своїм принципам. Я хочу виховати його впевненою, доброю та самостійною людиною.
– Що для вас було найскладнішим у перші місяці батьківства?
– Мабуть, усвідомлення того, що відтепер твоє життя вже ніколи не належатиме лише тобі. З’являється маленька людина, яка повністю залежить від тебе.
Безсонні ночі, постійна відповідальність, хвилювання за здоров’я дитини — все це новий досвід. Але водночас це й неймовірне відчуття любові, яке важко описати словами.
– Чи допоміг вам спортивний досвід та дисципліна в новій ролі батька?
– Так, абсолютно. Спорт навчив мене працювати на довгу дистанцію, не шукати легких шляхів і залишатися дисциплінованим, навіть коли втомлений.
Батьківство багато в чому нагадує марафон, а не спринт. Тут також важливі терпіння, послідовність і готовність ставити потреби іншої людини вище за власні.
– Як ви з дружиною розподіляєте обов’язки щодо виховання сина?
– Ми намагаємося бути справжньою командою. І я дуже вдячний Катерині за її мудрість, терпіння та любов.
У нас обох досить насичені професійні графіки, тому ми підтримуємо одне одного та разом беремо участь у вихованні сина. Для нас важливо, щоб він відчував любов і увагу обох батьків.
З дружиною Катериною. Фото: instagram.com/p/CZ91xUeoLDM
– Через насичений графік роботи як знаходите баланс між кар’єрою та родиною?
– Чесно кажучи, це один із найбільших викликів у моєму житті. Я поєдную кілька професій, багато працюю, але з роками зрозумів, що найцінніше — це час із сім’єю.
Тому сьогодні я свідомо намагаюся знаходити моменти для дружини та сина, незалежно від робочого графіка. Баланс не виникає сам по собі — його потрібно створювати щодня.
– Чи важливо для вас зберегти українську ідентичність сина?
– Так, це надзвичайно важливо для мене. Я хочу, щоб він знав, звідки походить його родина, розумів історію України та пишався своїм корінням.
Незалежно від того, в якій країні він житиме в майбутньому, я хочу, щоб Україна завжди залишалася частиною його особистості.
– А розмовляєте з дитиною українською мовою вдома?
– Так, звичайно. Ми намагаємося спілкуватися українською мовою вдома, читаємо українські книжки та знайомимо сина з українською культурою.
Для мене мова — це не лише засіб спілкування, а й важлива частина національної ідентичності. Ми спілкуємося багатьма різними мовами.
– Колись ви сказали, що приїхали підкорювати Америку. Наскільки сьогодні ця мрія реалізована?
– Я не приїхав підкорювати саме Америку. Але я мав конкретні цілі в Америці як артист, співак. Сьогодні я дивлюся на це інакше. Коли мені було двадцять років, я думав, що «підкорити Америку» означає стати знаменитим. Зараз я розумію, що справжня перемога — це побудувати життя, яким ти можеш пишатися.
Я закінчив одну з найкращих музичних шкіл Нью-Йорка, працюю у професіях, які люблю, виховую сина, підтримую свою родину та продовжую розвиватися як артист.
Чи досяг я всіх поставлених цілей? Так і ні. Але я точно став ближче до тієї людини, якою хотів бути. Та головне — я продовжую робити те, що хочу і що люблю.
– Які свої професійні досягнення вважаєте найбільшими?
– Безумовно, перемога в «Х-Факторі» стала важливою частиною моєї історії. Але сьогодні я дивлюся на успіх ширше.
Навчання у Нью-Йорку, дебют в оперних постановках, Lincoln Center, робота з майстрами, легендами своєї епохи, повернення до авторської музики — усе це вимагало та вимагає величезної роботи над собою.
Проте найбільшим досягненням я вважаю не конкретний концерт чи сцену. Найбільше досягнення — це не втратити себе, попри всі зміни, та продовжувати рухатися вперед, незалежно від обставин.
Олексій мріє про концерт в Україні. Фото: instagram.com/p/CSg_CdzIEbS/