Техно-арт на лінії вогню 07.04.2026 11:30 Укрінформ Як митець з Луганської області віднайшов використання власним інженерним здібностям на передовій
Про майстра з Сєвєродонецька Олександра Моїсеєнка Укрінформ писав десять років тому – переважно як про творця, котрий працював у напрямку техно-арту. Незважаючи на те, що це не було основним його заняттям – скульптури він створював для задоволення, даруючи їх рідному місту. Про його допомогу армійцям теж згадувалося, проте коротко. З настанням повномасштабної війни Олександр наче «зник з поля зору», однак, потім у ФБ почали з’являтися його світлини, зроблені у прифронтовій майстерні. На лінії зіткнення він знайшов велике застосування своїм інженерним вмінням.
Павич
35 ПРЕЗЕНТІВ ДЛЯ МІСТА та БОРЩ НА ДОДАТОК
Сєвєродонецьк – місцевість сувора. Без вишуканих архітектурних рішень. Але… Раптом йдеш вздовж ідентичних п’ятиповерхівок, аж несподівано погляд зупиняється на пишному павичеві. І ти мимоволі зупиняєшся, тим паче, що він тут не сам. До такого ж пишного коромисла повзе чорний-пречорний павук, а на високому ганку вишкірює зуби-свічки триголовий «Горинич». Дракон зовсім не жахливий, адже скульптор «ліпив» його з себе. «Це – про мене. Такий самий голосний, добросердний, поціновувач випити пива», – зізнавався він. Згодом до цього «звіринця» приєднався піратського вигляду папуга. Сів на штурвалі, слід думати, від «Чорної перлини»; неподалік – кований ящик, заповнений піастрами.
Павук і бабка. 2016
Загалом місто прикрашали десятки його скульптур, зварених та змонтованих майже з брухту. Хтось із краян нарахував 35 подібних дарів. А на свята Олександр Григорович вивозив на центральну площу власної конструкції пересувну кухню, в якій апетитно кипів ним же зготовлений борщ. Або куліш. Пригощалися всі охочі.
А водночас майстер займався волонтерською діяльністю – виготовляв у великій кількості «буржуйки», станини для кулеметів та ще багато чого, що так потрібно було для досить недалекого від міста фронту. Тому перевтілення на військового зброяра не стало для скульптора проблемою.
…Номер телефону Моїсеєнко за десять років не змінив, таким чином, додзвонитися до нього виявилося нескладно. Домовились, що журналіст не називатиме номер військової частини, в якій він перебуває, натомість майстер повідомив, що працює на великій ділянці: «Можна написати, що я їжджу, лагоджу зброю, починаючи з Сумщини – Харківський напрямок, Луганський напрямок, Донецький. Доводилось і в Херсонській області працювати. І звідти привозять зброю на ремонт, і самому доводиться їздити».
Розпочали зі спогадів про 24 лютого 2022-го року.
Сіверськодонецьк
– Я мав намір залишитись у територіальній обороні, поїхав до військкомату, проте він був зачинений. Зідзвонився з Андрієм Жидковим (волонтер, військовослужбовець; нещодавно загинув, – ред.). Ми дружили, спільно робили буржуйки, станини для кулеметів, все інше. Хотів залишитись у Сєвєродонецьку, однак мені зателефонували хлопці, скажімо так, зі спецслужб, й активно наполягли, щоб я виїхав та вивіз сім’ю, оскільки в росіян та в сєпарів я вже був помічений. Згодом це підтвердилось.
Олександр посадив дружину, дітей, вивіз їх у Дніпропетровську область, а приблизно о третій годині того ж дня дружині зателефонували сєпари і запитали, де вона є. Чомусь дзвонили не йому, а їй.
– Я зрозумів, що прийняв правильне рішення.
РЕМОНТУЄ ВСЕ, ЩО СТРІЛЯЄ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ
За три дні дістався до товариша, який раніше воював у ЗСУ, проте був звільнений. Там залишив рідних. Мати, до речі, не хотіла їхати разом із ним. Потім її вивезли волонтери.
– З товаришем ми поїхали до Києва в ТрО, але й там не вийшло, і я перейшов до спецбатальйону МВС «Миротворець» – просто я їх у Сєвєродонецьку «доглядав» з 2015-го року. Приблизно місяць був у Києві, а потім, коли стало зрозуміло, що столицю не штурмуватимуть, нас відпустили, тому що ми вважалися поза штатом. Тоді я перевіз сім’ю в Івано-Франківськ і згадав, що мене добре знали саме як фахівця з ремонту озброєння. Звернувся до командира тієї частини, і з 18 квітня 2022 року я лагоджу зброю в ЗСУ. Іноді – техніку. Кулемети, міномети, гранатомети, гармати та все подібне. Незабаром вже чотири роки…
У майстерні. Сіверськодонецьк-2016
А за два дні до того майстер встиг повернутись до Сєвєродонецька, щоб вивезти зі своєї майстерні на власній автівці зварювальний апарат, шліфувальні машинки, компресор, інструменти – скільки зміг помістити. Це було досить небезпечно – на північну околицю вже починали заходити рейдові групи ворога.
Дружина про це не знала – він їй сказав, що був у місті, лише на зворотному шляху, після того, як проїхав Лисичанський нафтопереробний завод (у бік Бахмута). А з дому взяв тільки документи і два кухонні ножі. Жінка три дні була за це на чоловіка розгнівана. Потім погодилась, що він усе правильно зробив, тому що за допомогою цього інструменту він вже міг ремонтувати гармати.
А дім його згорів. Пізніше. Приблизно в другій половині травня Олександр побачив документальні кадри: наш танк їде вулицею Маяковського повз його будинок, і там він стояв вже згорілий після влучання снаряда. Майстерня теж не вціліла – її потім розграбували росіяни та їхні поплічники.
– Ви знайшли, де розмістити вивезене обладнання?
– Тодішній заступник комбрига 58-ї бригади Богдан Дмитрук подарував мені мікроавтобус «мерседес» (по суті, великий вантажний бус), і я в ньому обладнав майстерню, – відповів Олександр Григорович. – Їжджу, ремонтую озброєння. Оскільки все вивезти не вдалося, збагнув, що мені потрібна така майстерня, коли б я міг сісти та поїхати, куди треба, де максимально міг би використати свої руки та знання.
Орденів майстер ще не має, проте медалі вже заслужив. Командування частини його цінує, тим паче, що вони знайомі з 2017-го року. Каже, чудовий підрозділ. Як приклад, навів такий епізод: коли треба було зробити небезпечну операцію – діставати снаряд зі ствола, він зробив відповідне пристосування, а комбат із ротним залізли в башту: приймали снаряд з боку казенної частини гармати.
– Ось такий у мене підрозділ, за який я тримаюсь.
СОЛДАТ, ЯКИЙ ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМИ
Пропозиції перейти до іншої частини були. Співрозмовник каже, свого часу пропонували до Києва переїхати і навіть готові були сім’ю облаштувати. Не погодився.
– Я тут на своєму місці. Не лише сам працюю, за тією ж схемою, як у нас було в Сєвєродонецьку: моя майстерня, мої знання, мій інструмент. Ні. Я знайшов команду, з якою можна – і необхідно – робити максимум корисного для ЗСУ. Я тут навчив деяких хлопців; є люди, в кого є свій непоганий досвід. Підібрав інструменти, і ми займаємось ремонтом певних видів озброєння. Максимально відновлюємо. Добре, що в нас такий колектив підібрався, тим більше, що озброєння в нас дуже різнорідне, починаючи від кулеметів Другої світової і закінчуючи сучасною зброєю, що надійшла з країн НАТО.
Наприклад, карабіни М4, які стоять на озброєнні в Сполучених Штатах. Часто такі екземпляри трапляються, про які в інтернеті нема інформації. Проте хлопці вчаться, набираються досвіду. Іноді навіть самі роблять запчастини, яких нема на жодному складі. Роблять оптику, точніше – механічні частини прицілів. Навіть якщо воно надходить у робочому стані, але не нове. А було й таке, що новий автомат привезли, а він не працює, тому що просто тугий. Усього слід було ледь-ледь підточити – і він запрацював. Треба тільки знати, в якому місці точити і наскільки.
– Ви військовослужбовець чи вільнонайманий працівник?
– Я військовослужбовець ЗСУ, звання – солдат, – відповів зброяр. – Фактично посада – інженер. Командир викликає: «Сашко, є проблема, треба вирішити, треба організувати, треба вигадати». До речі, ми дуже схожі з нашим зампотехом за характером, ми дружимо, спілкуємося на «ти» саме з ним, тому що ми, дійсно, наче брати. Мене виділяють як інженера. Постає питання, з’явилося щось «іномарошне», щось нове – мене викликають: «Григоровичу, треба подивитись». Утім, я не приймаю рішення. Кажу, як фахівець: можна так і так зробити. А на наради я не ходжу. Для цього є офіцери, і я вважаю це правильним. Це, до речі, одна з причин, чому я не прижився в територіальній обороні. Мені вистачило три дні, щоб зрозуміти, що основна наша проблема: «де два українці, там три отамани». Тому у 2022-му році я пішов до спецбатальйону МВС. Має бути єдиноначальність. Є командир – він приймає рішення. А коли як на мітингу, це потім закінчується дуже погано.
Там, де зараз служить Олександр, єдиноначальність присутня повною мірою. Командир, коли майстер йому зателефонував, не вагався: «Сашко, беру тебе як спеца». І Моїсеєнко за чотири роки жодного разу не стояв у наряді. Натомість – створив майстерню, забезпечив її інструментом. Іноді – вкладаючи свої гроші. Забиває свою автівку обладнанням, деталями і везе це все туди, де воно потрібне.
– Я – спеціаліст. Стоїть питання – треба вирішити. Дістав із кишені свої гроші – вклав. Сів, поїхав, забрав вантаж, привіз, знайшов спосіб, як його ремонтувати. Якщо необхідно – відвіз іншим фахівцям, щоб було швидше.
НЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД МИНУЛОГО
Питання про патріотизм не було заплановано, Олександр Григорович сам його торкнувся, тому що воно йому болить:
– Ось зараз тривають суперечки щодо ухилянтів, ТЦК, все інше. Моя думка: коли хочете влізти в таку суперечку – відкрийте визначення «громадянин». Там усе чітко написано: на що він має право і що має виконувати по відношенню до держави. Так-от, я кажу: чому мене навчила Україна – я отримав диплом техніка, вивчився в інституті – і тепер ці знання я застосовую, щоб Україну зберегти. Коли виникають розбіжності на тему, хто кому винен, я завжди кажу: «Хлопці, ось у мене в дипломі написана держава, яка мені його видала: Україна, і я хочу цю державу підтримати – в міру своїх сил». Державу та її громадян.
– Ваші скульптури в Сєвєродонецьку вціліли, не знаєте?
«Змій-Горинич»
– З того, що знаю, сто відсотків «Смішарики» біля міського ДК стоять. «Автомобіль» теж стоїть. Біля «Стоматології» на Курчатова «Змій-Горинич» і все інше теж начебто стоїть. Єдине, що знаю, знесли будівлю, де був Кризовий медіацентр. «Дудка» на ганку стояла – тепер цієї роботи немає. Окупанти знесли цю будівлю разом зі скульптурою. Трапляються відоси – хтось їде Сєвєродонецьком… У бібліотеці інституту робота, мабуть, постраждала, тому що, наскільки я знаю, туди прильоти були, зруйнована сильно.
– Боюсь, якщо вийде текст – чи не кинуться орки руйнувати ваше надбання?
– Якщо чесно, мені це абсолютно байдуже, – несподівано заявив автор тих скульптур. – Озиратись, дорожити… Я однозначно не хочу залежати від минулого. До речі, нещодавно мені вночі наснилось, що все, зроблене мною в минулому житті, у мене просто перед очима згорає такими великими «пластівцями», ось як картон горить, і відлітає понад полем. А поле все засипане попелом. Усе пішло попелом, залишилось холодне почуття відірваності. Їм потрібна гарна картинка, а мої роботи все ж нестандартні… Я думаю, просто перефарбують і забудуть. Як росіяни робили завжди: привласнювали чуже, розповідали, що це їхнє досягнення.
Для захисту від ворожих дронів
Останнє питання було, чи робить майстер на фронті щось «для душі».
Спарка в процесі
– Задумів багато, – зізнався скульптор. Маючи під рукою інструмент, якщо іноді є вільний час, продовжую свою творчу тематику. Виходять невеличкі такі роботи; в якості сувенірів – робити подарунки військовим або гостям підрозділу. Утім, для свого підрозділу, і взагалі для ЗСУ, я залишаюся ще й волонтером. Їжджу, вимінюю на метал інструмент, якісь матеріали, деталі. Знайшов річковий буй, сантиметрів 60. Хотів зробити Котигорошка, в касці, з «Джавеліном на плечі, з шаблею, з булавою. Зробити таку фотозону, щоб Котигорошко стояв на скрученій гусениці від розбитого російського танка. Але часу немає. Поки що в планах. Тому що в першу чергу я зайнятий ремонтом усього, що стріляє. Що вбиває наших ворогів. Це більше на часі. З останнього: зробив спарений зенітний кулемет, оскільки дрони тепер літають вище. Кулемети в нас малого калібру – 7,62 мм, не дістають до них. Спарка вже на чергуванні стоїть. З нічним прицілом, з планшетом…
* * *
Митець дав згоду скористатися фотографіями з його сторінки в ФБ. І там досить багато світлин з його художніми витворами. Окремі з них, за складністю роботи, звичайно, поступаються «Павичу», однак є в них щось таке, що свідчить про зростання зрілості Моїсеєнка як художника. Чи він просто став старшим на десять років, чи то так вплинула на свідомість безпосередня близькість війни. А можливо, і те, й інше.
Фото автора та з ФБ-сторінки Олександра Моїсеєнка
Луганщина ЗСУ Військові Скульптура Ремонт Сіверськодонецьк