LELÉKA – про негатив після нацвідбору, «м’яку українізацію» Німеччини та в чому перевага Ridnym

Фото: Суспільне via instagram.com/leleka_music

Тріумфаторка цьогорічного національного відбору на “Євробачення-2026” Вікторія Корнікова (LELÉKA) здивувала чимало людей власною беззаперечною перемогою. Нагадаємо, що виконавиця здобула максимальні 20 балів: 10 балів від журі та 10 балів від аудиторії. Отже, у травні Вікторія представить Україну на міжнародному змаганні у Відні. 

Зважаючи на те, як небагато про артистку знають, оскільки вона живе в Німеччині, журналістка Коротко про вирішила особисто поспілкуватися зі співачкою. Ми відвідали її творчу зустріч в межах проєкту “Тет-а-тет у книгарні”, кураторкою якого є креативна продюсерка і поетеса Тетяна Власова. 

Вікторія Лелека (LELÉKA) розповіла, як прийняла свою перемогу у нацвідборі, як планує готуватися до міжнародного конкурсу і як ставиться до звичного хейту. Також вона поділилася з Коротко про про те, як опинилася в Німеччині, як проводить серед німців ніжну українізацію, чому обрала для конкурсу пісню Ridnym, хоча бажала виконувати пісню з власного нового проєкту DONBA₴GRL.

“Коли я почула, скільки балів здобула Jerry Heil, в мене просто відключилося розуміння”

– Віко, як ти себе відчуваєш після перемоги у нацвідборі? 

– Якщо стисло, то вже ліпше. Розумієте, коли оголошували бали, я десь всередині відчула, що просто не маю тут знаходитись. Бо хто я така? Ось Jerry Heil дуже відома, тож їй тут місце. І я просто собі як мантру негативних думок це повторювала. І в мить, коли я почула, скільки балів здобула Jerry Heil і скільки я, в мене просто відключилося розуміння. І я вже не сприймала інформацію до моменту, коли мені сказали: “Підводься, йди та бери вже той кубок”.
У перший день після цього в мене було відчуття внутрішнього відторгнення усього цього, але зараз я помаленьку повертаюсь до реальності, оскільки… помила посуд вдома. 

– Посуд?

– Так, це дуже повертає до дійсності, тому що прожити звичайний день нормальної здорової людини, котра прокидається і робить якісь повсякденні речі, це дуже заземлює і дарує спокій. І ось з того моменту, як я вимила свої тарілки, в мене зʼявилося відчуття усвідомлення того, що відбувається. Зараз я відчуваю трохи радості, хоча сильно  тисне відповідальність і те, який обсяг роботи має бути виконаний до “Євробачення”, щоб зробити все так, як ми бажаємо. А ще скажу – в мене давно цього не було – у перший день після перемоги у мене зранку трапилася панічна атака. А після такого я стаю дуже загальмованою. І в цьому стані я за домовленістю мала все одно відпрацювати три великі інтерв’ю, і я не пам’ятаю, що там говорила. 

– Не хочеться вже дуже лякати, але зараз ти вступаєш у марафон, коли доведеться мало спати, давати багато інтерв’ю й мати безліч зустрічей. Ти себе фізично якось готуєш до цієї історії? 

– Останні три роки в активній психотерапії моєю основною метою було – навчатися стежити за своїм самопочуттям, відстежувати свої потреби і розуміти, що мені взагалі потрібно, щоб почувати себе у тонусі. І зараз, мені здається, буде такий етап як іспит, як перевірка, чи напрацювала я нові звички, щоб це все витримати.

Я себе налаштовую, що найважливіше – це принести Україні перемогу. І я готова за це боротися та в це вкладатись, але я більше не готова себе руйнувати і займатися самоунищенням. Тому краще дійти живою і гідно представити Україну, ніж зовсім зламатися. І, на мою думку, якщо я буду тримати цей посил в голові, то ми якнайкраще представимо Україну цього року. 

– У сприйнятті “Євробачення” ми постійно забуваємо, що це перш за все телешоу, це фани, телевізійна розвага… Але для України “Євробачення” – це щороку музичний бій. Можливо, нам варто було до цього ставитися спокійніше? 

– Ймовірно, так. Але це – якщо не сприймати серйозно увесь процес нацвідбору. Так, це трохи як розвага, якщо дивитися збоку – не зсередини. Ось я і дивлюся збоку і намагаюся уявити, що я пролітаю над усім цим. 

Після перемоги на нацвідборі в мене було відчуття нереальності того, що відбувається. Фото: Суспільне via instagram.com/leleka_music

“Я в цій історії – випадкова людина, я не шанувальник “Євробачення” і за ним не стежу”

– А що для тебе “Євробачення”? 

– Я себе постійно питаю: “Де я, а де шоу-бізнес?” Я тут дійсно випадкова людина, я не шанувальник “Євробачення” і за ним не стежу, тому єдине, що для мене цей конкурс означає, – це великий майданчик, на якому різні країни представляють себе. І це одна з тих платформ, де Україна має бути представлена якнайкраще.

– Чи ти зафіксувала в собі момент, коли зрозуміла, що реально є претенденткою на перемогу у нацвідборі?

– В мене постійні внутрішні коливання між абсолютним повним знеціненням себе і моментами, коли я почуваю себе прямо ух! Але просто сам факт того, що я вже певний час створюю музику, маю досвід, достатню кількість платівок і нагород, котрі є для мене особисто більш престижними, ніж перемога на “Євробаченні”, – все це разом дає мені сил почуватися впевнено.

У певний момент, якщо ти працюєш над собою, у тебе з’являється відчуття власної цінності. І коли я думала, що варто податися на нацвідбір, то усвідомлювала, що я – сильна виконавиця. Не хочу, щоб це звучало зарозуміло, але в мене не було такого: “О, а чого це я раптом стала претенденткою?”. Я розуміла, що роблю якісні речі і роблю їх чесно, тож або беріть мене, або ні. Я просто є.

– Нацвідбір на “Євробачення” – це постійний стрес, постійний тиск на артиста, на його пісню. Як ти з цим справляєшся? 

– Я намагаюся собі повторювати таку річ, що “Євробачення” сьогодні є, а завтра його немає, відповідно увага до мене сьогодні є, а завтра всі про мене забудуть. І хто б що не думав і не говорив, мою сутність це ніяк не змінює.

Ні, звісно, воно все впливає, але мене дуже підтримують люди, що навколо мене об’єдналися. Це просто найкращі, найсвітліші люди, котрі мене оберігають. Вони мені суворо наказали: “Віко, ти не заходиш у соцмережі”, а самі подають мені якийсь загальний вектор тем, що обговорюються.

І це допомагає, бо я розумію, що ОК, це вже сталося, треба прийняти мені цей статус і всі сили та енергію акумулювати на те, щоб зберегти себе для майбутнього конкурсу. А це означає, що я – LELÉKA – маю помалу ширяти над усім цим, бо нікому не потрібна на “Євробаченні” обскубана, виснажена та захейтчена пташка. Нам потрібна сяюча пташка. Тому я себе бережу. 

Але з іншого боку, я розумію, що це природна реакція. Ну, по-перше, ми всі знаємо особливості характеру нашого суспільства і нашої ідентичності. Це частина нас. По-друге, мене ніхто не знав, ну, скажімо так, мало хто знав. І, на мою думку, це природно, коли щось з’являється нове – цьому не довіряти і це перевіряти. 

Ось тому я це сприймаю так добре. Люди перевіряють, хай йдуть, дивляться інтерв’ю, слухають, розбираються, що я робила в своєму житті, які в мене цінності. 

Та мені не страшно, бо можна “копати” по мені все, але там немає чого викопати, що мені може зашкодити. Тому моя совість чиста. 

“Додатковою мотивацією для навчання в Німеччині стало моє німецьке коріння”

– Багато хто з хейтерів дорікає тобі, що ти живеш не в Україні, а в Німеччині. Тож варто запитати, наскільки ти зараз у контексті України? Наскільки ти відчуваєш цей контекст?  

– Ох… Я не знаю, як цей контекст треба вимірювати. Ось дайте мені приклад людини, котра дійсно в контексті і живе ідеально для всіх. І що означає бути взагалі не в контексті? І тоді я зможу сказати, наскільки я між цими двома точками відчуваю своє місцезнаходження.

Мені просто важливо, щоб Україна збереглася. Я не уявляю свого життя без своєї країни, тому що якщо вона зникне, то, як пишуть деякі військові – і я з ними цілком погоджуюся, – розлетимося ми по світу, по іміграціях і будемо там співати сумних українських пісень. Тобто без статусу державності для України ким я буду? Для моєї душі важливо робити це українською і підсилювати культурний імідж саме України. А якщо його не буде, я буду співати мовою неіснуючої країни. І це все втрачає сенс. 

А так перебування в контексті, мені здається, вимірюється, зокрема, волонтерською діяльністю, наскільки я контактую з військовими, що я їм передаю, з якими волонтерами та організаціями я в контактах, що я промовляю на своїх концертах, як себе позиціоную. Але, на мою думку, я не можу це оцінювати, бо я всередині себе знаходжуся, а не зовні, тому не маю розуміння, наскільки хто в Україні в контексті. 

– Якщо ми вже говоримо про Німеччину, то розкажи, чому ти поїхала туди вчитися та як взагалі українська дівчинка, що народилася у Шахтарську, змогла зробити там кар’єру артистки, співаючи те, що німцям не зовсім зрозуміло? 

– Так, я родом з містечка Шахтарськ, котре називають Західний Донбас, але це ще Дніпропетровська область. Усі мої мрії “поїхати вчитися за кордон” почалися у школі у випускному класі, бо я точно знала, що хочу вчитися співати. При цьому я не могла собі уявити навчання на оперному вокалі, бо я свідомо хотіла робити щось інше, а кафедри умовно поп чи джаз-вокалу в консерваторії в нас немає, на жаль, досі. Тому я пішла вчитися на акторку, але я багато чула, що в Німеччині дуже хороша музична освіта, і плюс додатковою мотивацією було те, що в мене є не тільки українське, а й німецьке коріння.

І обидві ці мови в нашій родині було втрачено – не збереглася ні українська, ні німецька мови. Все було русифіковано. І я хотіла відновити обидві мови для того, щоб моя прабабуся-німкеня десь там,  на хмаринці, зраділа, що німецькою тепер у нашій родині хтось може розмовляти. І так, я вступила в Німеччині до консерваторії, потім до іншої. На щастя, люди з емігрантською біографією тут можуть отримати чудові умови для того, щоб створювати проєкт і розвивати його. І тому я щаслива, що всі п’ять альбомів LELÉKA і все моє навчання було профінансовано однією з європейських країн, і я можу використати це на користь України. 

У процесі навчання я зрозуміла, що не можу зупинитися вчитися, бо мені хочеться насичуватися просто всім. Тож я спочатку наспівалася, потім почала на барабанах грати, далі на контрабасі, навіть один зламала контрабас, потім я зрозуміла, що і композицію можна опанувати. Тобто музика цікавить мене глибоко, а не просто спів і демонстрація себе.

І головне, що я розуміла, що я це роблю в тому числі для того, щоб зробити свій внесок в українську культуру, можливо, ще більшим, тому що це важливо залишатися також і у світовому контексті, не тільки у внутрішньоукраїнському, якщо я хочу, щоб наша культура стояла на рівні з іншими. Для цього треба розуміти, який це рівень і що відбувається у світі. Тому так, я навчалася в різних консерваторіях, для того, щоб завжди співати українською. І цей процес дуже природно відбувався завдяки тому, що у мене були гарні професори в цих консерваторіях, і вони завжди казали: “Ну, джаз джазом, але ти ж не з Африки, і ти маєш шукати свій автентичний голос, тож спробуй, покажи своє українське коріння”. 

Ще з дитинства Вікторія Корнікова точно знала, що хоче вчитися співати. Фото: instagram.com/leleka_music

“Україна вже скільки років незалежна, а тут нас ніби і немає” 

– За твоїми відчуттями, наскільки і як змінилося ставлення до української культури в Європі після 2022 року? 

– Тут більш зручно говорити саме в контексті того, як змінилось ставлення до української мови чи до суб’єктності України як такої. Тому що це великий біль. Я започаткувала гурт LELÉKA у 2016 році, і ми зіграли безліч концертів по всій Німеччині, де здебільшого була саме німецька публіка – українці на початку мене майже не знали. І для мене це було дуже болюче питання, тому що я виходжу на сцену, кажу: “Я з України, вся моя музика базується на українських старовинних народних піснях. Я співаю українською”. Люди плачуть на концерті, а потім зі сльозами на очах до мене підходять й кажуть: “Боже, це було так чуттєво, так глибоко, і ви знаєте, я раніше вивчала російську мову…”. І я така – “упс!”. Тобто людина не принижує мене свідомо, але взагалі не розуміє, наскільки щось жахливе відбувається. Я від цього була в шоці. І цей зріз суспільства дуже великий. І я просто усвідомила, наскільки велику роботу треба виконати. Україна вже скільки років незалежна, а тут нас ніби дійсно немає. 

– І це чому так, як гадаєш?

– Тому що нами не виконана певна робота, щоб люди сприймали нас як суб’єктів. І це відбувалося досить довго, а далі я почала шукати ходи, як змінити ситуацію, щоб себе не спустошувати якимось емоційними дискусіями. І ось я вирішила на концертах працювати з німцями, як з маленькими дітками. Наприклад, я кажу їм: “Дякую. А це означає danke schön українською мовою. І, бачите, ці два слова споріднені тим, що з однієї літери починаються” (посміхається).

Ну, ніби “дурника вмикаю”, але розумію, що зараз ті люди, котрі сиділи й готувалися: “О, я зараз підійду і скажу їй “спасибо”, у них в голові вмикається якась кнопка, і вони не розуміють те, що збиралися сказати. І це почало діяти. Тобто це була така дуже м’яка українізація. А далі я зрозуміла, що одна з красивих ознак нашої мови – це назви наших місяців, котрі не перетинаються з російськими. І це досить впевнена аргументація, що наша мова самостійна. 

А після 2022 року я відчула інше сприйняття, що німці вже обережніше ставлять ці питання про схожість мов або навіть підходять і кажуть: “О, а українська звучить по-іншому, м’якше”. Тобто вони почали замислюватися. Але це і злить мене дуже, бо невже в Україні має відбуватися стільки втрат, стільки смертей, стільки руйнувань для того, щоб люди нарешті почали усвідомлювати, що це інша культура існує.

– І це дуже боляче. 

– Але з іншого боку, це все-таки поступовий рух вперед. І нині дуже багато українських артистів роблять цей внесок. Ну, тобто на нішевих маленьких джазових або якихось фолксценах. І ми всі з’єднані, і ми, коли обмінюємося нашим досвідом, у всіх дуже схожі історії, і це важливо на всіх рівнях. Ми – це трошечки такі комашечки, котрі працюють на спільну мету.

Фолкджазовий гурт Leléka: солістка з України, піаніст зі Швеції, барабанщик і продюсер з Німеччини, контрабасист має польське коріння, народився в Німеччині. Фото: instagram.com/leleka_music

“Ми йдемо на “Євробачення” не просто кричати про Україну якусь правду”

– Я сьогодні послухала вперше ваш новий проєкт DONBA₴GRL, і мені дуже сподобалося. В коментах на ютубі багато хто пише, що треба було брати пісню zbroya і з нею виходити на “Євробачення”, бо композиція Ridnym – цитую – “дає занадто вилизаний, неправдиво “світлий” і правильний образ України без сили та характеру, який хочеться побачити”. То чому вибір припав на Ridnym?

– Насправді вибір пісні для нацвідбору залежав не від мене, тому що я подалася на “Євробачення” і з DONBA₴GRL, і з LELÉKA, тобто представила дві абсолютно різні пісні. І я дуже сподівалась, що це буде DONBA₴GRL, тому що цей проєкт більш для мене на часі і відповідає тій атмосфері, в якій ми живемо. У нас нині багато причин для темних емоцій, а в композиції zbroya більше щирості та злості, але в мистецькій формі. І була ще одна непереборна перепона – zbroya базується на вірші Лесі Українки, а за правилами конкурсу текст має бути оригінальний. Крім того, пісня була випущена до подачі заявки на нацвідбір.

Тоді я подала на нацвідбір пісню теж з DONBA₴GRL, котра називається Heritage –  на цю пісню мене надихнула Оксана Забужко, коли я послухала її лекцію про міжпоколіннєві травми. Вона прямолінійна, можливо, трохи депресивна і дуже мені нагадує роман Забужко “Музей покинутих секретів”, де ти бачиш реальність, від якої тобі просто хочеться закопатися. І бо ти розумієш, що тут стільки роботи і стільки всього, що ти не знаєш, коли ми дійдемо до того, щоб жити в країні, в якій хочемо. Але там все одно є посил до того, що все, що ми робимо, має сенс і маленькими кроками наближає нас до мети.

Але Heritage теж завернули з поміткою “надто андерграундна і депресивна”. На жаль, я ще не маю такої ваги, щоб як сказала – так і було. Тобто я ноунейм, не популярна артистка на широкий загал. Сподіваюся, настане час, коли в мене буде більше свободи робити те, що я вважаю за потрібне, тому що я теж щось тямлю в цьому житті.

– Будете переробляти композицію Ridnym, щоб вона не здавалася такою вже “диснеївською”?

– Нічого в цій пісні я доробляти не буду, бо вона і так вже має 30 (!) версій. Вона відбулася, вилетіла у світ й живе своїм незалежним життям. І я не маю права вказувати, куди і як їй летіти. Але я погоджуюся, що вона “диснеївська”, і це було зроблено свідомо, тому що ми йдемо на “Євробачення” не просто кричати про Україну якусь правду. Ми ж хочемо, щоб нас почули, а для цього важливо обирати форму, котра буде легко сприйматися, і вкладати туди сенс, який ми хочемо.

І це, мені здається, велике випробування – знаходити ось ці дипломатичні рішення, щоб люди сприймали це легко, бо важкою тематикою, формою або надто сильною артовістю чи андерграундністю, чи прямолінійностністю можна відлякнути людей. Європейці не готові до важкого сприйняття. Хоча особисто мені більше імпонує DONBA₴GRL, бо я роблю це для душі і бачу, що на великих електронних сценах, де зовсім інша атмосфера панує, це може функціонувати. Хочу більшу частину своєї енергії вкладати саме в цей проєкт наразі. Але “Євробачення” – це окрема тема, і треба просто розумно підходити і розуміти правила гри, якщо ми хочемо в ній бути присутніми.

До речі

Треки артпроєкту DONBA₴GRL, а також хіти, зібрані з 5 альбомів етноджазового гурту LELÉKA, ми можемо почути в Києві у Caribbean Club 16 лютого. Спеціально для шанувальників пісенного конкурсу – наживо прозвучить конкурсна пісня Ridnym, яка вже стала справжнім феноменом цьогорічного нацвідбору.

Вікторія вважає, що доносити європейцям правду про Україну треба в м’якій формі – і це, за її словами, працює. Фото: instagram.com/leleka_music