Ірина Федишин: 450 автівок для ЗСУ – більш значуще за творчий шлях

Фото: ФБ Ирина Федишин

Ірина Федишин встигає сполучати плідну кар’єру артистки, материнство (Ірина з чоловіком та його імпресаріо Віталієм Човником ростить двох синів) і волонтерську діяльність. Як їй вдається це робити, звідки вона черпає сили та натхнення, а також про пісні, присвячені війні, Ірина поділилася з журналісткою Коротко про.

“Пробачаю, однак роблю застереження”

– Ірино, ваш приклад захоплює – і як добровольця, і як артиста. Особливо дивує, що ваше ім’я, на відміну від багатьох інших українських відомих особистостей, не з’являється в жодних незгодах. Яким чином вам це вдається?

– Я не люблю вступати в суперечки. Завжди треба до всього ставитися зважено, приймати рішення не емоціями, а розумом. Якихось окремих правил немає. Я дуже сконцентрована на діяльності. Завжди спостерігаю за собою. Напевно, через це мене це все обминає. Коли зосереджений на власному творчому розвитку – на інших не звертаєш уваги, міркуєш, як стати кращим, як поліпшити пісню, про виступи.

– Проте, ймовірно, у вашому житті такі випадки траплялися – їх не уникнути. Чи швидко даруєте провину?

– Я дарую провину, але роблю застереження. Довіри, безсумнівно, вже не буде.

«Половина часу – на волонтерство. Інакше не вийде»

– Коли стежиш за вашими сторінками в соціальних мережах, складається враження, що волонтерська діяльність у вас майже переважає артистичну…

– Так, люди бачать тебе на сцені і не помічають, що діється поза кадром. У мене Олежик, мій менший син, вже декілька разів питав: «Мамо, чому у вас в інстаграмі тільки автівки?» (Ірина станом на квітень 2026 року передала на фронт понад 450 машин. – Авт.). Я кажу: “Олежику, ми допомагаємо армії”. А що робити? Дійсно, волонтерство зайняло 50% часу точно. Мого особистого часу, роботи, зусиль, зосередженості. Тому що такий час. Бо інакше не вийде. І ти хочеш не хочеш, а мусиш боротися та допомагати Збройним силам України визволяти країну.

– На які жертви доводиться йти через подібне навантаження?

– Жертвуєш своєю творчістю. Цей період я могла б вкладати в пісні, створення відеокліпів, але вибір – волонтерська діяльність. Потрібно не просто акумулювати кошти, їх треба якось застосувати, машини придбати. У нас постійно перемовини тривають, як їх придбати, привезти, забрати, як їх відремонтувати. Величезна частина часу у нас із Віталієм йде на розмови з військовими.

Особливо у Віталія. Він дуже міцний чоловік. Має дуже твердий характер. Люди, які займаються волонтерством, усвідомлюють, чого це коштує: купити, переправити з документами, згодом цю автівку “поставити” на військову частину. Це дуже важка діяльність. Віталій зранку до вечора цим живе. Після гастролей у нас навіть немає часу відпочивати: хлопці чекають. Це безперервний процес праці.

– Яка кількість людей входить до вашої команди? Скільки людей допомагає вам у підтримці ЗСУ, організації концертів?

– В основному, все на нас із Віталієм. Є добровольці, які їдуть на кордон та забирають там автівки. Автівка, наприклад, прибула з Англії, її привезли на кордон, і тут уже наші хлопці переганяють її сюди, оформлюють документи на наш фонд і допомагають нам на ремонт відвезти, на фарбування. У нас немає офісу та великої кількості працівників, як можна подумати. Хотілося б зробити багато чого. Це нелегко: дзвінки з ранку до вечора, потрібно вислухати, записати – яка бригада, у чому потреба, наскільки важливо.

Деякі дивуються: навіщо ви стільки на себе берете? Але… четвертий рік війни. Ті самі машини ламаються дуже швидко. Вони не простоюють. Немає потреби мені брати людину, щоб ще хтось окремо за це відповідав. Я сама за це відповідаю, сама тримаю зв’язок із хлопцями. І віддаю тим, кому, як відчуваю серцем, ця автівка вкрай необхідна, у кого пошкоджена. Але ти розумієш, що ти не можеш забезпечити автівками весь фронт. Але робиш максимум, що в твоїх силах.

З віртуозом Євгеном Хмарою у Ірини склалася творча спілка. Фото: ФБ Ірина Федишин

Війна акцентувала, що має значення

– Чула, що перші два роки війни ви трудилися в нуль, взагалі не брали коштів за концерти.

– Так, все віддавала хлопцям. Ми з Віталієм до війни дуже активно працювали і в Україні, і в Америці, і в Європі. Була можливість.

– А вам не було лячно, що кошти рано чи пізно закінчаться? Дітей потрібно навчати, та й взагалі…

– А що, взагалі-то, людині потрібно в житті? Коли війна, коли ти усвідомлюєш, що хлопці живуть там у пеклі: в окопах взимку, в холоді, наражають на ризик власне життя… Думати про те, щоб поїхати зайвий раз на курорт чи придбати зайву пару штанів? Це просто неважливі речі зараз. Цінності зовсім інші. Ти розумієш, що ці гроші можна виділити бійцям, треба економити. Що не час зараз для відпочинку, для якихось додаткових витрат. Можливо жити простіше.

– Творчість – це єдина жертва, на яку довелося піти через війну?

– Безсумнівно, це виснаження, це і здоров’я, безсонні ночі, напружені гастролі… Не завжди вчасно поїсти, це літаки, зміна клімату… Не виспишся: тому що о третій годині ночі треба вставати і бігти на літак, знову виходити на сцену… Віддаєшся максимально, щоб ці гроші зібрати, бо вони з неба не падають. Потрібно дуже добре попрацювати, щоб ці автівки ми могли придбати. Не лише фінансами жертвуєш. Без моїх прихильників, які відвідують концерти та жертвують кошти, я не змогла б, звичайно, це зробити.

– Артисти часто ставлять собі високу планку щодо творчого шляху – вийти на світовий чи європейський рівень, у когось є ідеали, на яких рівняються. Наскільки я розумію, це не про вас, якщо ви жертвуєте і творчістю, і заробітком?

– Зараз про це дійсно якось не замислюєшся. Не на часі. Треба все ж таки перемогти, а потім уже… Все це не нагальне, отже, навіщо зараз будувати якісь плани. У мене такі життєві принципи, таке виховання батьків. Усвідомлюю, що має цінність, що – ні. Війна це дуже чітко акцентувала. Ось прилітає ракета – і абсолютно нічого немає… Життя – найдорожче, а все інше – це лише мішура. А плани? Найближчі – переможемо, тоді житимемо вже на повну. Тоді будуть нові мрії, задуми.

Бійців, яким співачка передає машини, вона називає як близьких – “хлопці та дівчата”. Фото: ФБ Ірина Федишин

Допомагати – за власні гроші

– Деякі артисти під час війни перестали писати, виступати – настав якийсь ступор. У вас не було подібної паузи, коли нічого не хотілося?

– Ми одразу почали виступати з доброчинними концертами. У перші дні війни саме приїхав до Львова Євген Хмара, наш піаніст-віртуоз. Я з ним зв’язалася, кажу: «Євгенію, давайте підтримаємо наших військових, людей, які приїжджають зі сходу України». Я бачила це під фортепіано. Навіть запальні пісні, але під фортепіано, акустичніші версії – це було дуже зворушливо. Ми з Євгеном об’єдналися і одразу почали давати концерти та допомагати.

Спочатку, пам’ятаєте, не було ані взуття, ані амуніції, ані бронежилетів – нічого. І ми почали із взуття, потім бронежилети, військова амуніція, дрони. Крім автівок, багато чим допомагали – вже згодом ми зосередились на автомобілях. А у травні 2022 року я зрозуміла, що треба їхати та збирати гроші за кордоном. Цього ж місяця був перший концерт в Іспанії. Почали активно гастролювати із доброчинними концертами.

– Ви знали, що збори в Європі та Америці будуть більшими чи тут внески значно зменшилися?

– На початку відкривали картку – переказували гроші. Тобто щось кожний намагався робити. Якось я усвідомила, що більше не хочу просити, вказувати номер картки… Хочу це робити самостійно. Своєю працею. І це значно цінніше. Якщо люди переказуватимуть кошти, згодом можуть сказати: «Ти там десь у Карпатах сидиш за наші кошти». Ні. Треба змінювати концепцію, давати виступи та віддавати на ЗСУ кошти, зароблені власною працею.

– Зараз багато артистів сконцентрувалися на військовій тематиці – у деяких майже всі пісні про війну. Ваш імідж із агресивною тематикою не поєднується, але наскільки війна вплинула на вашу творчість?

– У мене дуже багато пісень про війну – за чотири роки це все воєнна тематика. Не знаю, чи в когось із артистів є стільки військових пісень. “Нас весна не там зустріла”, пісня “Буча”, яка вийшла на третій день, коли стало відомо про ті злочини. Мені священник надіслав вірш: я читаю, і в мене сльози градом з очей ллються. Сідаю за фортепіано – і одразу народжується музика. Того ж дня йду на студію та записую вокал. Потім були пісні “Я живий”, “Рана”.

Добре, коли є підтримка. Але це найтяжчі періоди. Найбільш глибокі важкі рани, які завдає нам війна, лікує любов. Це та найсильніша річ, здатна повернути людину до життя. Про це у моїх піснях. Пісня «Журавлі» – це присвята загиблим хлопцям. Це все про війну. Під час війни я комерційних пісень не видавала. Розумію, що вже чотири роки минуло, людям треба давати інший контент, легший…

Всі нові пісні Ірини про війну, життя та Україну. Фото: ФБ Ірина Федишин

«Родина мене приземлює»

– А як взагалі справляєтеся з емоційним навантаженням? Як на вас впливають всі ці новини про війну, втрати? Багатьох вибиває з колії, і люди взагалі не можуть творити.

– Я, звичайно, в курсі – читаю всі новини, телеграм-канали, але… Я не знаю, як це пояснити. Мене приземлює моя родина. Це найбільша цінність, яку має кожен з нас: діти, батьки. Є для кого жити, для кого працювати. Незважаючи на всі жахливі новини, ми повинні жити далі: дарувати дітям радість, надію… Зібрати себе до купи після цих новин, вийти з ними погуляти, зробити уроки – і ти переключаєшся.

– Перед військовими наскільки часто вас просять виступити?

– Часто. Це дуже відповідальні концерти, непрості. Але я дуже радію, коли бачу хлопців після виступу, коли вони посміхаються, коли вони дійсно радіють. І це має велике значення. Музика зцілює.

– Хотілося б поговорити про ваших дітей. У вас два хлопчики. Чи не хвилюєтеся ви, як мати, що за декілька років вони можуть опинитися на війні?

– Я сподіваюся, що війна завершиться, і роблю для цього все можливе з чоловіком, щоб вона не перейшла до наших дітей. Насправді ніхто не знає, що на кого чекає в житті. Як би людина не розраховувала, не передбачиш напевно. Потрібно жити по совісті. Скільки випадків, коли люди тікають від війни та гинуть за кордоном. Як має бути, так і буде. Я думаю, що на Україну чекає дуже велике, світле майбутнє. Це буде чудова, квітуча держава. Сюди приїжджатимуть багато людей. Зараз якась нездорова ситуація у світі. І в мене таке відчуття, що навіть невідомо, де буде безпечніше знаходитися: чи за кордоном, чи в Україні. Тому краще триматися своєї землі та робити все, щоб допомогти своїм хлопцям.

Сім’я для Ірини – точка заземлення. Із синами 14-річним Юрієм (ліворуч) та 10-річним Олегом та чоловіком Віталієм. Фото: ФБ Ірина Федишин