Батьківська любов: у Рівному вишили послання Стуса до сина Репортаж 20.01.2026 10:55 Укрінформ Зі своїх 47 років життя письменник 13 років провів у неволі. Протягом цього часу він не переставав любити сина і адресувати йому листи
У Рівному – місті, котре величають столицею вишитої книги, представили вишиту збірку листів Василя Стуса до сина, котрі поет-дисидент надсилав, перебуваючи в ув’язненні в радянських концтаборах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках.
Майстриня народної творчості, прозаїк Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих аркушів). Листи до сина – це про батьківське тепло, яке перемагає відстань та час, – те, що надзвичайно важливо й зараз. Адже сьогодні роз’єднані війною чисельні українські сім’ї. І батьки, що боронять Україну, вимушені спілкуватися зі своїми дітьми здалеку. А ця війна за Україну – продовження протистояння, яке вели українські дисиденти в минулому столітті.
ТВОРЧИНЯ, ЯКА СТВОРЮЄ СИМВОЛИ ТА АРХЕТИПИ
У приміщенні «Бізнес-коворкінг Рівне» немає порожніх місць. Тут зібрались дорослі та діти, котрі бажають побачити, як уперше офіційно буде відкрито ще одну вишиту книгу, що її створила Олена Медведєва.
Дмитро Стус та Олена Медведєва презентують книгу
Серед присутніх на показі фоліанта «Листи до сина» – син Василя Стуса – літературознавець, керівник Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, автор, голова «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.
Дмитро Стус
– Пані Олена робить важливу справу: вона творить символи й архетипи. А люди зважають на символи, – говорить напередодні презентації журналістці Укрінформу Дмитро Стус.
Саме він та Олена Медведєва, надягнувши білі рукавички для захисту вишитої книги, святково відкривають її під оплески рівнян.
Олена Медведєва.
– Дмитро вперше бачить цю книгу, – зауважила майстриня.
Олена Медведєва віддячила Дмитру Стусу за те, що в неї була змога ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона їх потримала в руках, і це сповнило майстриню відчуттями.
Окрім вишитих листів, у фоліанті ще представлені надруковані на тканині світлини.
Фоліант нараховує 48 сторінок, його вага 8 кілограмів, сторінки розміром 60х42 сантиметри. Майстриня виготовила вишиту книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (великі літери заввишки 1 см, завширшки 0,5 см).
– Це біле полотно, його створили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені величезний сувій – 30 метрів, завширшки 150 сантиметрів, – розповідає майстриня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білому полотні – це їй так підказало серце.
– Біле полотно, тому що ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», певно, і є таким уособленням, прообразом Стусової позиції як батька, громадянина, чоловіка, – розмірковує майстриня.
Поміж вишитих листів є й ті, в котрих адресат звертається одночасно і до своєї дружини Валентини, а також вірші поета, його переклади віршів, зокрема Ґете, якими він доповнював свої листи. На це акцентує увагу модератор заходу, рівненський автор і журналіст Віктор Мазаний, котрий свого часу працював власкором в Укрінформі.
Майстриня говорить, що їй самій не вдалося б створити такий фоліант – були ті, хто допомагав, надихав, благословляв. Вона подякувала міській раді за підтримку вишитих книг.
«ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА – УКРАЇНСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська розповіла під час презентації, що перечитує «Листи до сина» Стуса, і назвала їх українським Євангелієм.
– У світі є чотири Євангелія, є чотири вишиті Євангелія лише в Україні – у Рівному. Мені видається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яте вишите Євангеліє – наше, українське, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи треба читати, давати читати своїм знайомим, близьким, товаришам. Вони просто запам’ятовуються, бо відгукуються в серці, особливо сьогодні, – ділиться пані Галина.
Вона згадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (все одно – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог».
Для акторки Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської ця аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса – це про безумовну любов. А презентацію вишитої книги вона назвала синкретичною подією, котра поєднує в собі й мистецтво вишивання, і літературний напрям.
– Стус для мене – поет, якого я перечитую та відкриваю знову й знову, бо його неологізми, гарна образність наповнюють, збагачують. Безмежно його поважаю. Я просякнута цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, – говорить Олена Медведєва.
Вона додає, що «Листи до сина» – це листи щирого батька, котрий прагне передати свою любов, навіть перебуваючи на відстані. І це нині дуже на часі, тому що багато наших українських сімей мають через війну саме такі віддалені стосунки.
– І я знаю сім’ї, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна йде до нього на фронт, а друга – на адресу дитини. І вони, батько та дитина, коли випадає нагода, зустрічаються онлайн, і тато читає дитині книжку. У мене зараз така асоціація виникла, тому що батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що втручаються силоміць у наше життя, є й завжди буде. Зі своїх 47 років життя Василь Стус 13 років провів у неволі. Він не бачив сина впродовж цих років, але не переставав його любити. І ця любов лунає досі, ми її чуємо, – говорить Олена Медведєва.
Проєкцію на наш час відзначив і Віктор Мазаний – це немов дистанційне навчання. Він акцентує увагу, що в листах Василя Стуса – батьківські настанови, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи – про любов, взаєморозуміння. А ще поет запитував, чи робить Дмитро копії своїх листів, котрі надсилає йому.
СТАВЛЕННЯ ДМИТРА ДО СВІТУ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА
– Який підліток буде робити копії? Звісно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім з’ясувалося, не один, а декілька моїх листів було конфісковано цензурою… Я вдячний своєму оточенню за те, що жив, не відчуваючи остраху, що думав, те писав, викладав. Як тепер розумію, там були думки досить суперечливі, м’яко кажучи, – відповідає Дмитро Стус.
А ще Дмитро Стус розповідає, що, певна річ, він був звичайною дитиною й не виконував усього, чого хотів від нього батько.
– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому вимірі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не надто розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже тяжку її долю, котру бачиш кожного дня, – розповідає Дмитро Стус.
Однак, якщо говорити про поведінкові звички, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що не зважає на те, що про тебе думає громада.
Дмитро розповів, що його особисто, його ставлення до світу змінило перепоховання тіла батька.
– Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш труну, бачиш нетлінне тіло, щось у тобі змінюється… Виявляється, що коли людина живе правильно, то вона якось спонукає й інших бути подібними, – міркує Дмитро Стус.
Він додав, що для батька листи були ще одним актом творчої реалізації.
– Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші й переклади, його листи взагалі почали нагадувати концентровані філософські трактати, – говорить Дмитро.
І це, на його думку, про те, що не можна скаржитися, а варто використовувати можливості, які залишилися.
– Як тільки почав нарікати, ти, в принципі, здався, – говорить Дмитро.
Зі слів Дмитра Стуса, епістолярний спадок батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже шанують Василя Стуса – у Варшаві є сквер його імені, там видають його твори, наприклад, зірка сучасної польської поезії та перекладач віршів Василя Стуса польською мовою Яцек Подсядло відзначений престижною польською Премією Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року).
А Олена Медведєва підкреслює, що творенням такої вишитої книги та самою презентацією хотіла наголосити, наскільки це важливо – писати листи, яким чудовим є епістолярний жанр.
* * *
Роботи Олени Медведєвої можливо побачити в першому в Рівному Центрі креативних індустрій – артпросторі «Вишивані книги».
Нагадаємо, у доробку майстрині – повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (усі – розміром 60х42 см). Також у її доробку – вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників.
Рівне Українська книга Стус Письменник Війна з Росією
Источник: Джерело