До повномасштабного вторгнення полтавець Анатолій понад двадцять років провів за кермом: 16 років працював у різних службах таксі в рідному місті, а згодом возив зерно та керував фурами на європейських трасах.
Ранок 24 лютого 2022 року застав його в кабіні зерновоза з селітрою під Дніпром. Доїхавши до місця та розвантажившись, він сказав шефу, що йде до лав ЗСУ. А коли з Польщі повернувся 21-річний син зі словами «ти йдеш — і я з тобою», вони разом мобілізувалися до 116-ї окремої бригади Сил ТрО.
Восени 2023 року Анатолій пройшов важкі штурми в напівоточенні на Донеччині, а згодом перевівся водієм в артилерійську батарею, отримавши позивний «Таксист».
В артилерії робота водія вимагає значних фізичних зусиль: за рейс потрібно власноруч завантажити та скинути на позиції до пів сотні мін вагою по 13–16 кг. Через це 53-річний боєць уже давно зірвав спину, проте продовжує щодня виїжджати на завдання. Часом пересуватися доводиться поміж спаленою технікою та протитанковими мінами під суцільним гулом ворожих FPV-дронів.
Бували й критичні моменти. Якось ворожий безпілотник заходив просто в лобове скло автівки, але побратим Ян встиг збити FPV-дрон вистрілом із помпової рушниці за кілька метрів перед капотом. В іншому епізоді «Таксист» разом із командиром батареї на позивний «Міхо» на пікапі через багнюку кукурудзяних полів прорвалися до відрізаної піхоти, вивезли бійців і вискочили з оточення прямо перед ворожою БМП.
Найкращим способом перепочинку після напружених виїздів для військового є риболовля — вудки завжди лежать напоготові в розташуванні підрозділу. Якось Анатолій заклеїв викинутий надувний матрац, виплив посеред ставка й зміг витягнути двох товстолобів вагою 17 та 26 кг, нагодувавши свіжою юшкою весь підрозділ.
Попри постійну втому та вік, думок про демобілізацію чи звільнення у нього немає. Каже, що не може залишити сина та побратимів, із якими пройшов стільки випробувань. А після Перемоги мріє знову сісти за кермо цивільної фури й просто їздити мирними дорогами України.
Подробиці можна знайти на сайті: np.pl.ua