Слідами рожевої кав’ярні: де раніше смакували шоколад та їли цукати з каштанів київські знаменитості

Фото: ФБ Клуб Корінного Киянина

Обговорення у соціальних мережах, спричинене відкриттям у серці Києва нової цукерні з рожевим фасадом, спонукало до згадок про історію виникнення «солодких закладів» в українській столиці. Настав час, коли Хрещатик перетворився на вулицю цукернь та кав’ярень, де за прихильність клієнтів змагалися найвправніші майстри з Німеччини та Швейцарії, а кулінарні інновації стали частиною повсякденного життя киян. Про те, як це було, та про три найвідоміші кондитерські початку ХХ століття – у репортажі Коротко про.

Розквіт кондитерського бізнесу у столиці цукрових магнатів

Представники європейських кулінарних династій зацікавилися Києвом ще в другій половині ХІХ століття. Їм просто стало затісно у «старій Європі». Солодкий бізнес там був обмежений чіткими кордонами, але потенціал для розвитку та, головне, фінанси для цього були. Отже, до нас потягнулися швейцарці, а згодом і німці з поляками, щоб освоювати нові ринки.

Активність приїжджих майстрів шоколаду та кондитерів стала показником стрімкого зростання промисловості та розвитку Києва. Місто розквітало значною мірою завдяки цукрозаводчикам, які перебували на піку успіху свого бізнесу. Тоді історично все склалося вдало: скасування кріпацтва, фантастичні врожаї цукрових буряків на українських чорноземах та попит на них на світовому ринку (порівняний сьогодні, хіба що, з нафтою).

Київ став привабливим місцем для інвестицій, нових ідей та капіталів. У ті часи навіть жартували: де ще відкривати кондитерські, як не в столиці цукру? І відкривали. Вже до початку ХХ століття Хрещатик перетворився на вулицю європейських кав’ярень та кондитерських. На невеликій відстані від Європейської площі до перехрестя Хрещатика з Прорізною та Фундуклеївською (нині вул. Богдана Хмельницького) розташовувалося близько 40 закладів. І всі вони мусили боротися за клієнтів, завжди бути актуальними, пропонувати щось нове та виявляти чудеса винахідливості в рекламі. Тут простих «рожевих фасадів» було недостатньо.

Кафе «Семадені» називали ще «другою біржею». Фото: the-city.kiev.ua

Кафе «Семадені»: морозиво у стаканчиках та кефір

Найпопулярнішим було кафе «Семадені». Швейцарський кондитер Бернард-Оттон Семадені відкрив його наприкінці 1870-х років за адресою Хрещатик, 15 (будівля була знищена у 1941 році), поруч з Європейською площею.

Семадені позиціонував заклад як клуб інтелігенції: сюди завітали студенти, журналісти, біржові маклери та артисти. Між собою кияни називали його також «другою біржею», тут обговорювали новини та плітки, годинами розповідали історії та укладали угоди.

Кондитерську буквально з перших днів роботи зробив відомою фантастичний асортимент десертів. У меню завжди пропонувалося з десяток видів морозива – ванільне, фісташкове, фруктове, а також модні «торти-морозиво». Відвідувачів пригощали еклерами, кошиками з кремом, бісквітними тістечками, праліне, марципанами, драже та шоколадом. Особливою гордістю були імпортні солодощі та гарячий шоколад за швейцарським рецептом.

Влітку біля «Семадені» вишиковувалися черги за морозивом, яке подавали у вафельних стаканчиках – такого в Києві тоді не виготовляв ніхто.

Про м’ятні льодяники, такі звичні сьогодні при застудах та першінні в горлі, кияни вперше дізналися завдяки рекомендаціям із «Семадені». Вони були представлені як ексклюзивний продукт “Кетті-Бос” (або “лікувальна карамель Семадені”). Їх продавали як солодощі з користю для здоров’я, зокрема для горла, травлення та загального зміцнення організму. Основу складали цукор, мед, трав’яні екстракти та ароматичні добавки (наприклад, м’ята, шавлія, лимон).

А ще у «Семадені» популяризували кефір (!). Як корисний та модний європейський продукт його внесли до меню, що відразу зробило напій популярним серед городян. Народ не те щоб одразу зрозумів, оцінив і перейнявся, але авторитет «Семадені» був настільки великий, що його пили… навіть якщо без особливого задоволення.

Додатковим бонусом для відвідувачів були безкоштовні газети, які пропонувалися кожному, хто прийшов. Інтер’єр закладу вражав уяву: дзеркала у масивних рамах, вишукані меблі, офіціанти у фраках. Тоді казали: якщо ви не побували у «Семадені» під час візиту до Києва, то ви не бачили самого Києва.

Ціни трималися на високому рівні, що підкреслювало статус «багатого» закладу. Морозиво коштувало 15–25 копійок, тістечко – 10–30 копійок, чай чи каву – 20–40 копійок. Для порівняння: обід у робочій їдальні коштував до 50 копійок.

Льодяники від горла та з іншими цілющими властивостями були родзинкою «Семадені». Фото: ФБ Клуб Корінного Киянина

Кондитерська «Жорж»: розкіш та розписи Врубеля

Якщо хотілося «відчути» справжню розкіш – то в минулі часи потрібно було йти до кондитерської «Жорж», розташованої на розі Хрещатика та Прорізної (будівлю також було зруйновано під час вибухів на Хрещатику у 1941 році). Її у 1872 році (за іншими даними – 1887 року як оновлений заклад) відкрив прусський німець Георг Дортенман.

«Жорж» приваблював відвідувачів розкішною атмосферою та ексклюзивним асортиментом десертів. У меню пропонувалися тістечка – еклер, “Наполеон”, знаменитий “Торт від Жоржа” (шоколадний, мигдальний), фігурні цукерки – гноми, зайці, клоуни, а також морозиво.

До речі, якщо у «Семадені» воно було класичним, то у Жоржа подавали «морозиво-сюрприз» із захованими всередині фруктами чи горіхами. Особливою гордістю були кава «Мокка», «Ява» та «Цейлон», лікери та шампанське. Ціни трималися на високому рівні: тістечко – 20-40 копійок, морозиво – 25-50 копійок, торт – 2 рублі за кілограм, кава – 20 копійок, шампанське – 4-8 рублів.

Головною родзинкою і так багатого інтер’єру (високі вікна, дзеркала у масивних рамах, мармурові та дерев’яні столики, гнуті віденські стільці) був розпис Врубеля. Роботи модерніста з’явилися у «Жоржі» як частина стратегії власника щодо створення унікального простору, де мистецтво, смак та статус поєднувалися в одне ціле. І це передбачало його позиціонування як клубу для міської еліти: сюди приходили дипломати, артисти, журналісти та представники вищого світу. Так, черги на вулиці тут не вишиковувалися, але й столики не пустували – замовити їх можна було щонайменше за тиждень.

До речі, саме тут вперше в Києві почали пакувати цукерки у витончені бляшанки та картонні коробки – «бонбоньєрки». Дарувати коробочку від «Жоржа» вважалося ознакою дуже гарного тону та серйозних намірів.

Черги до «Жоржа» не вишиковувалися, але столик треба було бронювати за тиждень. Фото: ФБ Ретро-Київ

Кафе «Франсуа»: круасани «як у Парижі» та каштани в цукрі

А «паризький» заклад старого Києва відкрив польський підприємець Франц Голомбек (який видавав себе за справжнього француза). У 1899 році на розі вулиць Володимирської та Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницького) прямо навпроти Міського театру (нині Оперний театр) з’явилося кафе «Франсуа». Воно відразу стало епіцентром світського та артистичного життя.

Втім, на це і був розрахований проєкт. Під час довгих театральних антрактів в Оперному глядачі часто перебігали через дорогу, щоб встигнути випити чашку шоколаду або чарку лікеру. Тут же трапезували театральні зірки. Офіціанти знали всіх на ім’я, пам’ятали їхні улюблені столики та страви.

Меню максимально нагадувало паризьке. Тут пропонували найкращі в місті круасани (їх розкуповували протягом години до сніданку одразу після відкриття), бріоші та листкові тістечка. Головна гордість закладу – збиті вершки. Вони були надзвичайно густими та повітряними, їх подавали як окремий десерт з ягодами або додавали до віденської кави.

Фірмові ласощі «Франсуа», які стали одним із символів Києва, – каштани в цукрі. Унікальним був і місцевий гарячий шоколад. Його готували на французький манер – тягучим, ароматним, подаючи у витончених фарфорових чашках із обов’язковою склянкою холодної води.

Рівень цін відповідав статусу закладу. Чашка кави коштувала 20-25 копійок, порція вершків – від 30 копійок, а повноцінний сніданок з випічкою міг коштувати 1 рубль і вище.

Заклад займав перший поверх однойменного готелю. Інтер’єр був виконаний у стилі ар-нуво: панорамні вікна, що виходили на театр, велика кількість позолоти, ліпнини та м’яких оксамитових крісел. Влітку тут працювала одна з найпопулярніших відкритих терас у місті. Сидіти у “Франсуа” і спостерігати за театральною публікою вважалося обов’язковим елементом міської культури. Кияни минулого, нікуди не поспішаючи, за чашкою кави та спогляданням вуличного життя запросто могли провести кілька годин або навіть цілий день.

Кафе «Франсуа» розташовувалося на першому поверсі однойменного готелю. Фото: kyiv.ua.museum-digital.org

Джерело: kp.ua