1500 км на старому «Запорожці»: відтворити шлях Богдана Хмельницького задля збору на пікап

Фото: надано Влад Cinema

28-річний Влад Cinema – так він просить себе називати – разом із друзями з проєкту “Хащі” з Дніпра подолав 1500 км на старому “Запорожці”, щоб у зворотньому напрямку повторити маршрут Богдана Хмельницького від Львова до Запоріжжя. За 12 днів – 10 областей.

Мета експедиції – подорожуючи стежками козацького війська, зібрати якнайбільше пожертв на пікапи для сучасних воїнів, які боронять Запорізький напрямок.

Шлях виявився нелегким: старенький автомобіль постійно потребував ремонту, проте майже кожного разу, коли виникала поломка, на допомогу приходили незнайомі люди.

Про те, як дописувачі фактично врятували експедицію від зриву та яка доля спіткала заслужений «Запорожець» після завершення подорожі, Влад – фотограф, оператор проєкту “Хащі” та мандрівник – розповів Коротко про.

“Був момент, коли я втратив надію, що ми зможемо дістатися до мети на нашому автомобілі”

Влад Cinema з “Хащів” не уявляє свого життя без мандрівок. Фото: надано Влад Cinema

– Владе, звідки виникла ідея подолати стільки кілометрів Україною на старому “Запорожці”? Зважаючи на стан наших доріг…

– Сама концепція поїздки належить одному з наших операторів – Максиму. Він запропонував вирушити на “Запорожці”, адже це вітчизняний автомобіль, який виготовлявся на Запорізькому автомобільному заводі ЗАЗ.

Рішення втілити задум спільно з благодійною організацією @pryvit_help. Нашим ключовим завданням було зібрати протягом подорожі кошти на пікапи для захисників, які зараз обороняють Запорізький напрямок.

– Чому ви обрали саме такий маршрут – зі Львова до Запоріжжя?

– Навесні-восени 1648 року Богдан Хмельницький рухався із Запоріжжя до Львова, а ми обрали зворотний напрямок. По дорозі ми відвідували місця значних битв, що там відбувалися, і знімали про це репортажі. Фінальною точкою маршруту був завод ЗАЗ. Ми прагнули повернути автомобіль на його батьківщину, показати місце його походження.

Ми передбачали, що це викличе інтерес у людей. Тому просто їхали, зупиняючись, якщо виникали технічні проблеми. І, мушу сказати, з імовірністю 99,9% до нас обов’язково підходив якийсь чоловік і пропонував допомогу з ремонтом. Водночас ми чули багато цікавих розповідей. Люди ділилися спогадами про “Запорожець”, про свою молодість, про те, як вони володіли таким автомобілем, як їздили ним до Криму, згадували знакові місця та кумедні випадки.

Нас захоплюють люди, сама дорога, мандрівки, нові знайомства, нові місця. Було надзвичайно цікаво проїхати через різноманітні області України – загалом їх було десять – і побачити, що постать Хмельницького об’єднує всіх, адже Богдана Хмельницького шанують скрізь. Він справді єднає всю Україну. Всюди, де ми питали людей про їхнє ставлення до Хмельницького, відповіді були позитивними.

– Ви згадуєте про допомогу з ремонтом автомобіля. А скільки разів він загалом виходив з ладу?

– Простіше запитати, скільки разів він працював без несправностей. Коли ми стартували, я припускав, що зупинимося на ремонт максимум двічі-тричі. Але зупинки були значно частішими, це було дуже складно.

У Старокостянтинові ми затрималися на три дні: ще на під’їзді до міста з двигуна пішов дим. Як виявилося згодом, ми рухалися практично без мастила, їхали, оповиті білим димом. Незрозуміло, як машина взагалі продовжувала функціонувати – вона постійно глохла.

– І як ви вибралися з цієї ситуації?

– Доля буквально звела нас із потрібною людиною. Виявилося, це наш підписник. Була неділя, близько шостої вечора. Ми наближалися до гаражного кооперативу і побачили там чоловіка приблизно 35 років. Ми запитали його: “Де тут можна знайти автосервіс?” А він відповів: “А чи можу я сфотографуватися з вами?” Ми здивувалися: “Ого, підписник”. Ми розповіли йому нашу історію, а він сказав: “Наразі все вже зачинено, але я маю власний автосервіс. Їдьмо за мною”.

І протягом трьох днів ця людина разом зі своїми друзями ремонтувала наш “Запорожець”. Нам повністю відновили двигун. Безкоштовно. Вони категорично відмовлялися брати гроші. Зрештою, ми все ж змогли передати їм певну суму, але вони пожертвували її на наш збір: одна з цілей цієї поїздки – зібрати кошти для хлопців на пікапи для підрозділу.

– Чи продовжують люди робити пожертви?

– Так. Як тільки ми вирушили, одразу відкрили збір коштів та розпочали кампанію – вона триває й досі. Ось, наприклад, у Запоріжжі ми також проводили збір, зустрічалися з людьми та нашими підписниками. І коли почнуть виходити відео про подорож, збір продовжиться.

«Запорожець», який багато чого бачив, постійно виходив з ладу. Фото: надано Влад Cinema

“Подорож завершена – попереду значний обсяг роботи над відеоматеріалом”

– Який етап подорожі був найважчим? Чи траплялося таке, коли ви думали: навіщо ми взагалі за це взялися?

– Мабуть, саме зупинка у Старокостянтинові стала найскладнішим моментом, де ми затрималися на три дні. Хоча у нас там багато друзів, і ми мали дуже теплу зустріч із нашими підписниками. Ми розмістили оголошення – і буквально за дві години прибуло близько 30 осіб. Зустріч вийшла надзвичайно щирою. Друзі постійно нас кудись водили, показували місто.

Найважчим було очікування, коли ти сидиш і не знаєш, скільки ще доведеться чекати на завершення ремонту нашого “Запорожця”. Для всіх учасників це був найскладніший момент: тоді я зневірився, що ми взагалі зможемо продовжити рух на нашому автомобілі.

Але ми все ж поїхали. І буквально за три години після виїзду зупинилися у Хмільнику – у нас від’єдналися та вийшли з ладу два амортизатори. Ми знову опублікували сторіс – через 20 хвилин прибули нові люди. А ще за годину кілька чоловіків працювали над машиною, замінюючи амортизатори.

Десь у такому невеликому місті, як Хмільник, вони знайшли інший “Запорожець”, приїхали, демонтували з нього два амортизатори, доставили їх і пізно вночі, приблизно о 12-й годині – при світлі ліхтариків – встановили їх всього за годину. Ми були просто вражені.

– А як ви відпочивали під час маршруту, відновлювали сили? Де, власне, ночували? І як довго тривала подорож?

– У дорозі ми перебували дванадцять днів, ночували в наметах. Намет, килимок, тушонка, гречка – у нас було все необхідне для приготування їжі. Готували самостійно.

Хлопці ночували в наметах. Фото: надано Влад Cinema

– Чим займалися дорогою?

– Рахували “Запорожці”, які зустрічалися нам на шляху. Нарахували приблизно шість. Щоправда, здається, лише один із них був на ходу.

Якось ми зустріли цікавого чоловіка. Він нам сказав: “У мене теж є “Запорожець”, але він не їздить”. Ми зайшли до нього в гараж, і він показав нам своє авто і навіть висловив бажання його продати. Казав: “Якщо ваш не поїде, придбайте в мене і продовжуйте подорож”.

– А що сталося з автомобілем після завершення експедиції? Ви залишили його собі, продали, передали комусь? Чи, можливо, готуєте його до нових подорожей?

– Ми провели зустріч із нашими дописувачами у Запоріжжі, а потім одна людина доставила автомобіль до Києва. Найближчими днями плануємо провести ще одну зустріч, щоб розіграти цей автомобіль, а зібрані кошти направити до батальйону.

– До цієї подорожі ви здійснювали подібні мандрівки? Чи, можливо, плануєте нові?

– Планів багато, але наразі все досить невизначено. Є цікаві ідеї, можливо, щось вдасться реалізувати, але зараз усе перебуває на стадії обговорення. А так, ми дуже виснажилися, щойно повернулися з поїздки. Уявіть собі, їхати два тижні поспіль, п’ять осіб щодня в “Запорожці”?

12 днів, п’ятеро чоловіків. Втома була не лише від самої подорожі, а й від постійного перебування разом. Адже ми все робили разом: їли разом, постійно були поруч. Тому зараз кожен із нас відновлює сили окремо, порізно.

Щодо осені, поки що невідомо. Конкретних планів наразі немає. Ця подорож завершилася – попереду значний обсяг роботи над відео. Ми зняли понад 10 терабайт матеріалу, і тепер усе це потрібно змонтувати.

– Можливо, ви бажаєте щось додати до сказаного?

– Я б хотів дати пораду: не замикайтеся в собі, мандруйте, відкривайтеся світу. Мені дуже подобається вислів: “Будь відкритий світу – і світ буде відкритий тобі”. Ці слова мають глибокий зміст.

Я бачу багатьох друзів, які мають відстрочку від служби. Але вони нікуди не подорожують: дім, робота, буденність. Так, це все необхідно, але рух є надзвичайно важливим для відчуття повноти життя.

Доводилося їхати і бездоріжжям. Фото: надано Влад Cinema

До речі

“Хащі” – це документальний YouTube-проєкт, створений Володимиром Коханим, який демонструє “Україну без прикрас”.

Команда подорожує найглухішими та найвіддаленішими куточками країни, досліджуючи зникаючі села, забуті хутори та побут людей, які там мешкають.

За підсумками подорожі належить змонтувати близько 10 терабайт відзнятого матеріалу. Фото: надано Влад Cinema

Можна зробити внесок

“Хащі” мають спеціальний рахунок для збору коштів на пікапи для військових на Запорізькому напрямку. Принцип, як кажуть хлопці, простий: зібрали – придбали авто – передали до підрозділу – розпочали новий цикл збору.

Джерело: kp.ua