«Бузкова ніч» у Маліївцях Репортаж 14.06.2026 09:00 Укрінформ Як волонтерка, краєзнавиця та активістка Анастасія Донець рятує історичний палац
Маєток Орловських у Маліївцях на чотири дні травня обернувся на оселю XVIII століття. Тут аристократи лягали відпочивати після гри в карти при свічках, одягнені у нічні сорочки, пошиті за архівними викройками з історичних довідників. А вранці, у шовковому вишуканому вбранні, вирушали розважатися грою в крокет у парку та насолоджуватися гарячим шоколадом.
Неочікуване поєднання історичних реконструкторів та керівництва Малієвецького обласного історико-культурного музею вже не перший рік наповнює палац життям. Але цьогоріч команда реконструкторів під керівництвом Поліни Шухтуєвої здійснила не просто історичний виїзд до палацу. Костюмований проєкт «Бузкова ніч» розкрив свої секрети для туристів. Таким чином, неповторну атмосферу XVIII століття змогли відчути й відвідувачі музею – звичайні люди, які не мають жодного стосунку до цього мистецтва, але все ж стали ніби учасниками події, прогулюючись між персонажами історичної реконструкції.
Малієвецький обласний історико-культурний музей приймає реконструкторів
ВІДТВОРИТИ МИНУЛЕ
Але спочатку розберемося, що ж таке історична реконструкція. Одним із перших задокументованих відтворень стала реконструкція битви при Ватерлоо у Бельгії, що відбулася у 1868 році.
Як хобі, цей рух зародився у 1950–1960-х роках у США та Великій Британії. Він виник як спосіб поєднати академічні дослідження з практичним вивченням минулого, перетворюючи сухі сторінки підручників на живий досвід.
За словами Поліни Шухтуєвої, в Україні це розпочалося з рольових ігор за мотивами Толкіна, а згодом розширилося до окремого руху, більш орієнтованого на документальну історію.
Сніданок реконструкторів у палаці відтворює реальність XVIII століття
Сучасна історична реконструкція базується на ретельному вивченні писемних, образотворчих та археологічних джерел. Активісти власноруч шиють одяг за старовинними технологіями та відтворюють побут певного регіону та епохи.
Розбір образу тогочасної аристократки
Реконструктори «Бузкової ночі» не тільки познайомили туристів із тогочасним дозвіллям аристократії (пікніки, фехтування, променади, верхова їзда тощо), а й провели семінари про історичне вбрання, оскільки всі костюми учасників повністю відтворені за історичними зразками з картин або музейних колекцій.
МУЗЕЙ ЯК МАШИНА ЧАСУ
Музей, який не боїться виходити за межі, пропонуючи своїм відвідувачам таке захопливе занурення, наче машина часу, насправді й сам має цікаву історію. У нього були «великі шанси» опинитися на звалищі історії. Але йому пощастило, що в селі Маліївці свого часу в родині лікарів народилася дівчинка, яка згодом, через певні життєві обставини, не змогла продовжити медичну династію, натомість продовжила «династію» Малієвецького палацу.
Анастасія Донець, директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею
Ось як пише про себе Анастасія Донець в особистому акаунті в соцмережі: «Я переїхала в село, щоб створити тут найкращий архітектурний заповідник. Маліївці – не просто село, а графське село, з палацом і парком. Ми тут, щоб покликати за собою всіх романтиків – палаци можна відновлювати, музеї потрібні, все можливо».
І справді, ця історія доводить, що неможливе можливе: місцева мешканка, молода жінка, очолила Малієвецький обласний історико-культурний музей! Цей палац міг стати черговою «занедбанкою», яких у нашій країні, на жаль, багато. Але, навпаки, він став гордістю регіону і приносить у бюджет туристичні збори. Небайдужі люди зберегли свою історичну перлину та підвищують туристичний престиж Хмельниччини.
СЕЛО, ЯКЕ ВИРІШИЛО ЗБЕРЕГТИ СВОЮ ІСТОРІЮ
Нагадаємо історію палацу. Як відомо, після націоналізації внаслідок революції 1917 року радянська система маєтки та садиби віддавала технікумам, лікарням тощо. І тому тепер ми можемо подекуди бачити хоч якось збережені архітектурні споруди. І хоч вони не в найкращому стані, але все ж існують. У Малієвецькому палаці в радянські часи функціонував санаторій для дітей, хворих на туберкульоз. У 2019 році в Україні «згорнули» цей тип лікування, і потрібно було реагувати швидко, щоб палац не «зник».
Толока на території палацового комплексу / Фото надане Анастасією Донець
Анастасія Донець разом з односельцями активно проводила суботники, усе село прагнуло зберегти свою історію: цілий рік разом розчищали чагарники, опалювали палац. Водночас вони подали документи до Хмельницької обласної ради, щоб започаткувати у цих стінах музей, а не віддати на поталу часу, безжального до порожніх споруд. І ось 30 вересня 2021 року влада офіційно відкрила тут музей. Про його успішність свідчить статистика зростання відвідуваності туристичними групами – від 3000 тисяч туристів у 2021 році до 15000 туристів у 2025 році.
ІСТОРИЧНИЙ БЕКГРАУНД
Палац Орловських у Маліївцях має насичений історичний бекграунд, оскільки тут проживали чотири покоління – про це розповідає генеалогічне дерево власників у кабінеті директорки музею.
Першим власником з Орловських був фаворит останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського – Ян Орловський, який у 1775 році придбав цей маєток у тогочасного власника. За основу будівництва було взято проєкти резиденцій часів французького короля Людовика XVI.
Музейний стенд
Найцікавіша та найзахопливіша історія проживання, на мій погляд, була в останнього покоління: подружжя поляка Ксаверія Орловського та аргентинки Ігнації дель Каріль, яких змусили покинути Маліївці перед Першою світовою війною. Тож майже нічого з інтер’єру не вціліло. Однак у 2023 році вдалося відшукати робочий стіл графа та силами громади його викупити.
«Сьогодні ці люди, серед донатів на дрони, купили музею стіл – чудовий музейний експонат. Це рівень найкращих музеїв сучасної цивілізації. Це точна копія (а може, й той самий стіл), який стояв у палаці сто років тому. Ми знайшли і викупили його у приватного антиквара. Ви бачите – стіл ідеальний, палац… Головне, що він є. Так і наша країна – справи в ній тепер унікальні, рівня найвищого людського подвигу, а країна… Головне, що є. Ми підтягнемо до ідеального рівня все інше. Просто вірмо в себе й гуртуймося», – так коментує придбання Анастасія Донець, яка не збирається зупинятися на досягнутому.
Бал учасників реконструкції
Всередині частково збереглася бальна зала з оригінальною ліпниною, зала з колонами та деякі автентичні предмети. У самому палаці діяла каплиця, яка, кажуть, спочатку була винним погребом, але господарі змінили пріоритети на користь духовності. Також тут була велика бібліотека, що налічувала 7600 видань, і один із найбільших в Україні нумізматичних кабінетів.
ПАРКОВА ЗОНА
Навколо палацу талановитий ірландський майстер Діонісій Макклер та садівник Д. Клігер заклали великий ландшафтний парк площею 17 гектарів, у якому досі збереглися водонапірна вежа, джерела з питною водою, місток і два ставки.
Верхній парк
Палацовий парк був одним із найкращих на Поділлі. Його унікальна особливість – це вапнякова скеля з 18-метровим штучним водоспадом та двоповерховим гротом. Розташована у скелі під водоспадом печера-грот історично пов’язана з давнім православним монастирем.
Малієвецький водоспад
За легендарним датуванням, уперше в малієвецьких скелях оселилися монахи приблизно в XI столітті. Так було засновано скельний монастир, що входив до мережі скельних монастирів Поділля. Подібні ми бачимо в Бакоті, Лядовій, Сатанові, Нагорянах, Притулівці.
Скельний монастир
Момент появи штучного водоспаду над келіями монастиря залишається загадкою. Однак, безсумнівно, така ландшафтна родзинка пов’язана з перебуванням у Маліївцях надвірного коронного ловчого Яна Онуфрія Орловського. Ймовірно, ландшафтні дизайнери Яна Онуфрія для своїх сусідів-монахів створили систему підведення води на край скелі з монастирського джерела.
Палац стоїть на косогорі
У палацовому мистецтві ніщо не буває випадковим, усе закладається зі змістом. Якщо простягається довга алея, то це для того, щоб людина на цьому місці могла зосередитися на своїх думках і очиститися природою. Або, навпаки, наприкінці побачити справжній Едем із висаджених рослин. Ландшафтна філософія поєднує в собі одразу всі почуття, які має людина: слух, зір, дотик… І тут ландшафтні майстри вигідно використовують скошений рельєф місцевості – пагорб, що спускається схилом до річки Ушка, а на височині, наче корона, стоїть палац. Підкреслюючи велич споруди та роду Орловських.
Фонтан «Паща лева»
Сам терасовий парк розроблений з акцентом на малі архітектурні форми, такі як басейни, фонтани, кам’яні лави та столики, гроти, доріжки до декоративних озер або водоспаду.
Усі елементи мали бути в тісній взаємодії. Тому дуже важливо, що нещодавно коштом меценатів відновлено фонтан «Паща лева» – частину втраченої спадщини.
НЕ АТЛАНТИ ТРИМАЮТЬ НЕБО, А ЛЮДИ
Варто зазначити, що колектив музею – переважно з Маліївців, і ці 12 людей зібралися тут невипадково. Усі вони або мають якісь родинні спогади, або справжній інтерес до тієї історичної доби. Тому тут часто можна побачити не тільки екскурсоводів, а й прибиральницю або касира у костюмах.
Екскурсія палацом
Тут вам навіть запропонують графське варення з яблуневих садів палацу, зроблене за старою рецептурою з ноткою лаврового листа. Кухар палацу – так урочисто називають Ларису Міщинську – знає все про подільську кухню.
Графське варення
До неї приїздять по рецепти з відомих ресторанів Кам’янця-Подільського та Хмельницького. Тому ви маєте справді унікальну нагоду скуштувати незвичний білий борщ із рябого буряка на «товченій» груші.
Подільський борщ
Звідки цей рецепт знає Лариса? Повторюся, тут випадкових людей не буває, тут працюють люди, віддані справі. Лариса багато часу приділяє вивченню історії краю та збереженню спадщини. Але її найбільша мрія – відновити занедбаний поруч маєток середньої польської аристократії Удрієвець. І тепер Лариса шукає шляхи його відновлення.
Лариса Міщинська на фоні маєтку Удрієвець
Загалом у розмовах колектив поділився своїм баченням майбутнього – є ідея відновити цілий комплекс палаців на кшталт «Золотого кільця Львівщини». Щоб і на Хмельниччині був свій комплекс, який польська шляхта залишила у спадщину Україні.
Архівний документ з переліком парків Макклера в Україні
Гадаю, перед хмельничанами стоїть великий виклик, оскільки саме в цьому краї свого часу було подано 70 заявок на розроблення ландшафтних парків, а отже, була приблизно така ж кількість збудованих палаців.
Стенд із «занедбанками» регіону
На жаль, архів Кам’янець-Подільського повіту згорів під час пожежі, точних даних немає. Але ніщо не заважає відновити хоча б ті будівлі, де збережені фундаменти і стіни.
МАЛІЇВЦІ ЯК ЧАСТИНА «КАМІНО ПОДОЛІКО»
Великої популярності палацу додає шлях «Каміно Подоліко». Це маршрут, розроблений за аналогом всесвітньо відомого Шляху святого Якова (Camino de Santiago), який пролягає через три країни: Португалію, Іспанію, Францію. Подільський варіант Шляху святого Якова – Camino Podolico – це мальовничий маршрут завдовжки понад 250 кілометрів, що пролягає через 13 локацій, кожна з яких відкриває мандрівникам красу та історію Поділля. Люди долають його пішки або на велосипеді. Український маршрут починається з Вінниці й тягнеться до Кам’янця-Подільського через Бар та популяризує всі пам’ятки історії на шляху. Тож пілігрими відвідують Маліївці також, і в палаці ставлять чергову печатку проходження маршруту. Це туристична атракція для внутрішніх та іноземних туристів, яка одночасно створює необхідні умови для розвитку місцевого бізнесу.
Студентка Крістіна в Маліївцях під час ставлення печатки в «Паспорт пілігрима»
ВІЙНА І МИР
Якщо ви скажете, що популяризація та відновлення палаців зараз не на часі, оскільки триває жорстока війна з Росією, то згадаймо, що це і є те, заради чого вона триває. Саме задля того, щоб ми зберегли свою ідентичність.
Культура відіграє ключову роль у зміцненні суспільної стійкості, збереженні національної ідентичності, відновленні громад та забезпеченні сталого розвитку.
До того ж музей під час війни встигає не тільки пошити собі штори та викупити старовинний графський робочий стіл, щоб мати ошатний вигляд перед відвідувачами, а й надати допомогу військовим бригадам.
Подяки від військових
Для Анастасії Донець та Андрія Симоненка, які нещодавно одружилися, це не порожній звук – допомагати фронту. Бо сам Андрій – коваль, поет і ветеран, який цього року демобілізувався. Молодший сержант запасу, він служив у 120 окремій бригаді ТрО, 172 батальйоні (нині 1 батальйон БПС). 24 лютого 2022 року пішов добровольцем, служив у розвідці. Виконував бойові завдання на Донеччині, Київщині та Харківщині. 24 березня 2024 року отримав поранення, внаслідок якого був звільнений у запас за станом здоров’я.
Анастасія Донець та Андрій Симоненко
«Колись монахи присвячували своє життя духовній практиці, яка йшла поряд з науковими студіями. Ми вже інше покоління, наші духовні практики не передбачають ані самотності, ані целібату, ані відмови від комфортного життя, але досі залишається ідея служіння соціуму. Це спосіб життя, який означає робити світ кращим, і поряд з ним – завжди наукові студії», – каже волонтерка, краєзнавиця та активістка Анастасія Донець, яка не тільки врятувала історичний палац, а й згодом стала його директоркою. Можливо, це буде прецедентом, прикладом збереження для аналогічних архітектурних комплексів в інших громадах України. Навіть одна людина, за підтримки однодумців, може змінити майбутню історію нашої спадщини – за умови, якщо докласти наполегливості, зусиль і віри.
Івалана Славінська
Фото авторки та Анастасії Донець
Хмельниччина Історія Культурна спадщина Музей Туризм Волонтери Агресія РФ Ветерани війни Парк Водоспад Монастир Музейний експонат Палац