Богдан Колмаков: Паркур — скоріше культура, ніж спорт, але на Олімпіаду потрапити мрію
Фото: PHILIP FONG/AFP via Getty Images
Раніше паркур сприймався як небезпечне заняття для молоді. Стрибки з висоти, складні трюки, синці та прагнення до пригод у міському середовищі. Зараз ця вулична культура трансформувалася у значний світовий рух з професійними інструкторами, ретельними тренуваннями та точними вимірами часу. Однак, в його основі, як і раніше, лежить майстерність контролю над власним тілом та подолання страху.
Нещодавно у місті Монпельє, Франція, відбувся перший етап світового кубка з паркуру в рамках престижного фестивалю екстремальних видів спорту FISE. 28-річний український спортсмен Богдан Колмаков підтвердив високий рівень українських паркуристів, здобувши срібну медаль у змаганні на швидкість. Він поступився першому місцю лише на частки секунди.
Про свої враження від змагань, майбутнє паркуру на Олімпійських іграх та розвиток цього виду спорту в Україні Богдан Колмаков поділився з журналістом Коротко про.
Український паркур знову набирає обертів
– Богдане, нещодавно завершився перший етап Кубка світу з паркуру у Франції. Як ви оцінюєте свій виступ на цьому турнірі?
– Кубок світу для мене пройшов успішно. Проте, я не повністю задоволений собою, адже припустився п’яти помилок у фінальному виступі.
– Якою була організація турніру? Чи було щось цікаве, що ви помітили? Адже для Франції паркур є особливим видом активності.
– Рівень організації змагань постійно покращується. FISE (Міжнародний фестиваль екстремальних видів спорту) проводиться вже 29 років. Паркур був включений до програми приблизно з 2018 року. Цього року я вп’яте брав участь у змаганнях у Монпельє, і лише вдруге вдалося відвідати море, яке розташоване лише за 10 кілометрів від центру. Раніше часу на це не вистачало.
– Як і де ви готувалися до цих змагань?
– Підготовка проходила в Києві з січня, була досить інтенсивною та ретельною.
– Чи є паркур не лише видом спорту, а й культурним явищем?
– Паркур, скоріше, культурне явище, ніж спорт. Однак, за останні 3-4 роки спостерігається зміщення акценту в бік спортивної складової. Спортсмени почали залучати тренерів, розробляти плани тренувань, і процес набуває професійного характеру.
– У якому стані перебуває паркур в Україні зараз? Як війна вплинула на його розвиток?
– Наразі паркур в Україні знову набирає популярності, особливо серед молоді. Можливо, ви знаєте, що на Кубках світу змагання проводяться у двох дисциплінах: спідран (проходження траси з перешкодами на час) та фрістайл (виконання серії акробатичних елементів, поєднаних у зв’язний виступ на конструкціях з безперервним темпом). Більшість дітей обирають спідран — це більш зрозуміла дисципліна, але фізично складніша, і конкуренція в ній значно вища. Щодо війни, то на початку багато хто виїхав за кордон і не повернувся. Однак, залишилися діти, прийшли й нові. Тому нове покоління поступово зростає.
Богдан (другий ліворуч) серед найкращих паркурників світу. Фото: ФБ Богдан Колмаков
Паркур має потенціал для Олімпійських ігор
– Що спонукало вас зайнятися паркуром? Чим вас захопив цей вид спорту?
– Жага до пригод, бажання досліджувати, ставити собі нові завдання. Можна сказати, проходити певні місії. Мене захопило те, як можна контролювати своє тіло в просторі та як долати власні страхи.
– Як проходили ваші перші тренування?
– Разом із друзями дитинства ми пробували стрибати в пісок, виконуючи різні рухи та перевороти.
– Хто був вашим натхненням у паркурі під час дитинства?
– У той час на мене справляли враження двоє людей — Іван Савчук та Ерік Мухаметшин. Я часто слухав музику з їхніх відео та запам’ятовував їхні фрази.
– Як виглядають ваші тренування зараз?
– Вони кардинально відрізняються від тих, що були раніше. Зараз є розроблений план тренувань, графіки навантажень та відновлення.
– Які поради ви можете дати молодим хлопцям і дівчатам, які надихаються вашими виступами?
– Моя порада молодому поколінню — завжди слухайте своє серце, йдіть за своїми бажаннями. Якщо у вас є сильне прагнення до чогось, незважаючи на труднощі, це правильний шлях, і всьому свій час. Ви обов’язково досягнете того, чого заслуговуєте своєю наполегливістю.
– Паркур, окрім своєї видовищності, є й досить травматичним видом спорту. Чи часто вам доводилося падати? І як ви долали страх падіння?
– Звісно, паркур пов’язаний з ризиком травм. Багато видів спорту травматичні, але якщо підходити до тренувань свідомо та обдумано, можна мінімізувати ризики. За весь час у мене був лише один випадок перелому руки, і то через непередбачені обставини — я впав з мокрої труби. Дивно, що так можна отримати травму. Страх, звісно, присутній, але він долається впевненістю та контролем. З часом вчишся знаходити з ним спільну мову, так би мовити, дружити.
– Паркур значною мірою базується на філософії подолання страху. Які страхи вдалося подолати вам завдяки цьому виду спорту?
– Щодо філософії страху. Напевно, я став більш впевненим у собі, займаючись паркуром. Швидше справляюся з труднощами.
– Що ви відчуваєте перед виходом на старт?
– Я намагаюся очистити свідомість, зосередитися на моменті «тут і зараз», залишивши всі складнощі позаду. Зараз час демонструвати результат своїх наполегливих тренувань.
– Однією з найважливіших подій вашої кар’єри є перемога на чемпіонаті світу. Як вона на вас вплинула?
– Я усвідомив, що мої зусилля принесли результат, а мрії стали реальністю. Я прагнув цього, і я це досяг. Але ще одна головна мета залишається — золото Олімпіади. Сподіваюся, це станеться у 2032 році, коли паркур може бути включений до програми Олімпійських ігор.
– Як ви переживали моменти невдач? Чи це складно?
– Це буває складно. Найважчі моменти — це коли морально важко прийняти життєві обставини, особливо в сімейних питаннях, і це може вибити з колії, незалежно від фізичної сили.
– За останні роки ми спостерігаємо значну еволюцію паркуру: від вуличного руху до професійного спорту. Чи не шкодить професіоналізація його початковому духу? Чи рухається спорт у правильному напрямку?
– Я вважаю, що у паркуру є олімпійський потенціал. Варто побачити, як старанно готуються атлети до змагань, навіть без допомоги тренерів. Мені прикро, що люди сприймають це як щось хаотичне. Натомість, керлінг та сані спорту вважаються олімпійськими дисциплінами. Я не маю нічого проти, але це виглядає дещо комічно. Завжди знайдуться ті, хто займатиметься паркуром на вулиці заради задоволення. Професійний спорт і вулична культура не конфліктують. Це схоже на футбол: є аматорський рівень для задоволення, і є професійний. Вважаю, що рух у цьому напрямку є правильним, і ми обов’язково досягнемо певних результатів.
Я реаліст, а не мрійник
– У соціальних мережах багато контенту, пов’язаного з паркуром. Як ви ставитеся до цих відео?
– Я, звісно, ставлюся позитивно, коли бачу, як хтось демонструє щось неймовірне, виконуючи трюк з одного парапету на інший, якого раніше ніхто не робив. Або коли показують неординарні варіанти виконання елементів на точність у складних умовах.
– Яким ви є поза межами спорту?
– У вільний час я спілкуюся з друзями, люблю відвідувати цікаві місця, багато слухаю музики.
– Що є вашим головним джерелом натхнення сьогодні?
– Коли ти займаєшся улюбленою справою, незважаючи ні на що.
– Про що ви мрієте?
– У мене немає мрій, я скоріше реаліст. Вважаю, що всі свої бажання потрібно втілювати самостійно.
Переглянути цей допис в Instagram