Чи стане український біодизель альтернативою імпортним нафтопродуктам 13.04.2026 12:40 Укрінформ Завдяки національному виготовленню рідкого біопалива, Україна здатна замінити до 30% імпортованого дизельного пального. За прогнозами Мінекономіки, у випадку тривалого активного етапу протистояння на Близькому Сході, українські аграрії можуть на третину збільшити площі посіву ріпаку – до 1,5 мільйона гектарів. Це один із найпоширеніших типів сировини для створення альтернативного пального – біодизелю. Наразі обсяги виробництва такого пального в Україні незначні. Основна частина вирощеного у нас ріпаку відправляється на експорт, де з нього виробляють те ж рідке біопаливо та інші продукти з великою доданою цінністю. Інша частина переробляється на олію для харчової промисловості або для потреб біодизельного виробництва в Європі. Схоже, поточні складнощі з традиційним пальним – хороша нагода змінити ситуацію і розвинути цей сегмент і в нашій країні. Що для цього необхідно? ВИКОРИСТАННЯ БІОПАЛИВА – ЦЕ ПРО ЕКОЛОГІЮ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ Навіть у часи відносно низьких цін на нафту, частка рідкого біопалива на міжнародному ринку пального постійно зростала. До 2030 року із теперішніх 4–4,5% вона, за очікуваннями, зросте до 15%. А подібні паливні кризи, як нинішня, лише збільшуватимуть швидкість підйому цього сегменту. Активно збільшують виробництво і вживання паливних сумішей з додаванням біокомпонентів у США, Індонезії, Бразилії, Китаї, країнах ЄС. У більше ніж 60 державах вже ввели обов’язкові вимоги щодо наявності біопалива у пальному. Місцями діють заборони або накладають штрафи за використання чистого дизелю на транспорті. В Європі рідке біопаливо першого покоління (біодизель та біоетанол) використовують тривалий час та інтенсивно. Багато споживачів там, обираючи пальне, звертають увагу не тільки на його вартість, але й на екологічність. На відміну від України, де, враховуючи низькі рівні прибутків людей і частково – екологічної свідомості, – головною завжди була ціна. Крім того, застосування паливних сумішей з біокомпонентами у Євросоюзі є обов’язковим. Відповідно до законодавства ЄС, обсяг альтернативного дизпалива на ринку повинен бути не меншим, ніж 5,2–12,6% (залежно від країни). Тому для наших сусідів звичні виробничі кластери, де підприємства з виготовлення рідкого біопалива розташовані поруч із нафтопереробними заводами, щоб мінімізувати логістичні витрати. До бензинів на НПЗ додають біоетанол (технічний етиловий спирт з незначним вмістом вологи, зроблений із цукро- та крохмалевмісних культур і зернових – в основному, кукурудзи, пшениці, ячменю, цукрових буряків і тростини). До дизпалива – біодизель, виготовлений з олії (найчастіше пальмової, ріпакової, соєвої та соняшникової) або тваринного жиру з використанням як реагенту при виробництві метилового чи етилового спирту. Найбільш розповсюджені суміші із вмістом 5% і 10% біокомпонентів (Е5 і Е10 (етанол) та В5 і В10 (біодизель)). Застосування біодизелю суттєво зменшує викиди діоксиду вуглецю від роботи двигунів внутрішнього згоряння, а діоксиду сірки у вихлопах немає зовсім. Якщо ж таке пальне потрапить у воду чи ґрунт, це майже не вплине на навколишнє середовище – через декілька тижнів воно майже повністю розкладеться на безпечні біокомпоненти. Транспорт в ЄС, в основному, пристосований до використання біодизелю або сумішей з його високим вмістом. Нова техніка вже з заводу адаптована до такого пального. У випадку зі старою ж йдеться про модернізацію паливних систем, встановлення спеціальних фільтрів та заміну гумових деталей, які під впливом біопалива швидко руйнуються. В Україні залити біодизель чи суміш із його великим вмістом можна не в кожний автомобіль. І саме необхідність переобладнання транспорту – один із бар’єрів для більш широкого застосування цього виду палива. Є й інші недоліки. Наприклад, чистий біодизель (як і біоетанол) не використовують при температурах нижче +5℃, оскільки він швидко густіє. Проблему вирішують, додаючи спеціальні присадки, але це – додаткові витрати, що робить таке пальне неконкурентним за ціною навіть за такої як зараз «надмірної» вартості пального в Україні. Натомість додавання до звичайного палива 5–10–20% біодизелю – досить перспективний варіант: і на загальну ціну суміші більша вартість біодизелю не дуже впливає, і додавати присадки не потрібно, і використовувати таке пальне можна за будь-якої температури. Частка ЄС у світовому виробництві біопалива перевищує 25%. Мова йде про виготовлення 13-15 мільйонів тонн пального на рік. Лідери за обсягами виробництва – Німеччина, Іспанія та Франція. Швидкими темпами розвивається ця галузь і в Польщі та Чехії. Причому, велику частину сировини для виготовлення біоетанолу та біодизелю (в першу чергу, кукурудзи і ріпаку) європейські виробники закуповують в Україні. Тобто, і ми є досить важливими учасниками виробничого ланцюжка в цьому сегменті паливного ринку. Проблема лише в тому, що мова йде про постачання сировини. Обсяг нашої країни у виготовленні продукції з великою доданою вартістю незначний. Тому підвищений інтерес до застосування біопалива в умовах теперішнього росту світових цін на вуглеводні – хороша нагода для збільшення його виробництва і в нашій країні.