«Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» 09.04.2026 08:00 Укрінформ Яким чином під час війни на Закарпатській Гуцульщині відроджують стародавній передвеликодній звичай
У Страсний четвер на Рахівщині знову відчувається аромат свіжої здоби. Більшість господинь випікають паски саме в цей день, але, окрім святкових хлібів, у піч ставлять декілька десятків кукуців. Це – булочки з дріжджового тіста у формі птахів з чорним перцем чи зерном гвоздики замість ока. З самого ранку до кожного будинку прибігають діти, а господині дарують їм кукуц, крашанку та ласощі за «простибіг», тобто за відпущення гріхів покійним родичам.
Стародавня традиція відвідувати оселі з кукуцами декілька років тому майже зникла, розповідають Укрінформу місцеві мешканці. Але зараз, на п’ятому році повномасштабної війни, знову набула популярності. І гуцули цьому надзвичайно радіють, оскільки вірять: поки готують кукуци, розписують писанки та колядують – доти існує світ.
«ПРОКИДАЮСЬ О ТРІСЕЧКА, ЩОБ ЗАМІСИТИ ТІСТО НА КУКУЦИ»
Цього року вчителька математики з Великого Бичкова (села, з якого починається Закарпатська Гуцульщина, що далі простягається аж до Ясіні на межі з Івано-Франківською областю) Валентина Чаус приготувала як ніколи багато кукуців. Вони в неї гарно виходять, тому сусіди та знайомі просять жінку зробити й для них.
– Якби не праця зранку – цілий вагон тих кукуців спекла б! – каже пані Валентина. – По суті, вони з решток тіста, яке пішло на паски. Так робить більшість господинь, щоб не обтяжувати себе зайвий раз. Але я на власному досвіді зрозуміла, що краще їх випікати з пісного тіста – без яєць і молока. Тоді люди, які постять (дотримуються посту, – ред.), зможуть кукуци без проблем їсти, не чекаючи неділі. Роблю заміс вночі – встаю для цього о третій годині, очікую, поки тісто підніметься, і тоді печу кукуци. На ранок вони свіжі та ще теплі. Коли діти приходять, уже маю що покласти їм у кошик.
Валентина Іванівна зазначає, що з кожним роком дітей по кукуци прибігає все більше.
У Великому Бичкові цьогоріч на греко-католицький Великдень не було шкільних канікул (кожна громада встановлює їхні дати самостійно), тому дітлахи ходили по кукуци перед навчанням.
Зазвичай господині напікають кілька десятків пташок на Чистий четвер
– Ой, яка то втіха, коли ти зранку йдеш на роботу, а тобі назустріч – діти з кошиками! По дорозі сама роздавала їм кукуци, хоча зранку перед роботою кілька дітей встигло завітати й до хати, – розповідає вона.
Вчителька додає: дуже рада, що традиція відроджується.
– Немов усі раптом прокинулись і усвідомили, що це нам дуже потрібно. І греко-католицька церква в селі долучається: вони дуже багато вкладають у дітей, цьогоріч на ранкову службу в четвер напекли кукуців і роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень влаштовували.
Валентина Чаус – не тутешня, але у Великому Бичкові живе давно.
– Мої батьки переїхали в Бичків з Житомирської області через роботу. Мама з 1933 року, пережила Голодомор. Вона дуже боялася і церкви, і традицій – всього, що було заборонено радянською владою. Мама пам’ятала, як одна дівчина пішла з батьками освячувати паски, а її після того «заклювали» в їхній школі так, що вона збожеволіла… Тому в нашій сім’ї це все було потайки: пекли паски, але святити не ходили. Мама все життя цього боялася. Згадую, як була малою, то в дитсадку святкували взимку з Дідом Морозом, а сільські діти один перед одним розповідали, як до них приходив Миколай та що приніс. То я дуже радію, що теперішні діти вже не знають Діда Мороза, до них вільно приходить Миколай, а перед Великоднем вони ходять по кукуци. Добре, що це повертається, – ділиться жінка.
Діти на Рахівщині з кукуцами, які назбирали по хатах
ДІТИ НАКОПИЧУЮТЬ СОЛОДОЩІ НА ЦІЛИЙ РІК
Гід з Рахівщини Юрій Сас розповідає, що в їхньому краї звичай кукуців добре розвинений.
– Коли я був малим, то набагато більше дітей ходили по кукуци. Того стільки було – не зрівняти! Ми бігали всім селом. Зараз є села, де традиція добре живе, є й такі, де відійшла. Залежить від громади. Але й зараз до цього дня на Рахівщині готується кожен дім. Люди приїжджають із Чехії, привозять багато солодощів: шоколадок, зайців. Всі очікують, що до них завітають на кукуци. У нас колись давали кукуц та писанку – ще називали галунки, а солодощі – ні. А зараз діти на кукуцах солодощами на цілий рік запасаються.
Цього року на закарпатській Гуцульщині два Великодні: Мукачівська греко-католицька єпархія перейшла на західний календар і вже три роки святкує із західним світом, тому в них Великдень був 5 квітня. А через тиждень – православний Великдень, і в цей Страсний четвер, або Живний, як кажуть на Рахівщині, діти знову підуть по кукуци.
«ТО БУВ МІЙ ПЕРШИЙ БІЗНЕС!»
Відома закарпатська кондитерка Галина Репарюк родом з Рахівщини, з високогірного села Чорна Тиса. Телефоную, щоб спитати, чи ходила вона малою по кукуци.
– Звісно! То був мій перший бізнес! – каже пані Галина і зауважує, що ті миті – одні з найрадісніших з дитинства. – Маю дитячий спогад: бабця питає, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була втіха, оті пташки! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як зараз роблять люди, коли приходять племінники чи хрещеники, а лише кукуци і писанки. Але за оті булочки я була така щаслива! То був мій скарб!
Галина Репарюк
Галина Репарюк розповідає, що в них у селі кукуци також роблять з решток тіста на паски, які печуть на Живний четвер.
– То не роблять в духовках – є печі, і пасок стільки, щоб піч заповнити повністю! Ну а кукуци-зозульки теж закладають. Так було колись. Зараз, щоб собі не ускладнювати життя, люди купують печиво, фрукти, цукерки, але кукуци теж випікають і обов’язково дають дітям.
Паски в традиційній гуцульській печі
У часи її дитинства по кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.
– Пам’ятаю, що колядували й старші, а по кукуци – лише маленькі. Мама живе в селі й каже, що зараз діти бігають тільки до своїх. А ми ходили в кожнісіньку хату: доки повернешся додому, то ледве той кошик можеш нести! Ходили групами, починали зі своєї перії (в гуцульських селах так називають кутки, – ред.) – і далі, на інші. Ми були з Бегенської перії, – згадує вона.
В кукуци діти на Гуцульщині починають ходити з трьох років
Пані Галина розповідає, що в неї досі з приготуванням до Великодня пов’язані дуже теплі спогади: «Випікання пасок, аромати в домі – то зовсім не про їжу, а про особливий стан у родині, коли чекаєш на здійснення чогось важливого».
Дуже дивно, додає співрозмовниця, коли зараз батьки вчать своїх дітей не ходити по кукуци.
– Мовляв, ми не бідні, нема чого по людях ходити. Так звичай і втрачається. Але те, що діти ходять від дому до дому, – не про бідність. Це круто. Це дитину соціалізує, адже бабусі питатимуть: «А чий, чия ти?», «А скільки тобі років?». І як відповідатимеш, так тебе й приймуть.
За словами Репарюк, раніше господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей на кутку-перії. Зазвичай робили декілька десятків тих пташок.
Вона зауважує, що на Закарпатті паски не такі, як на решті території України. У цьому краї це хліб на великій кількості яєць та молока, але не солодкий. І кукуци – такі ж. Пані Галина ділиться рецептом закарпатської паски.
– Інгредієнти такі. Для опари знадобиться 1,1 л теплого молока, 3 ст. л. цукру, 100 г свіжих дріжджів, 200 г борошна від загальної кількості. Для тіста: 200 г м’якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 г сметани, 1 ст. л. солі, приблизно 2,1 кг борошна та 100 г олії для змащування рук під час замішування. Додатково потрібно 2 жовтки для змащування пасок та 1–2 ст. л. молока або води до жовтків. Важливо, щоб усі інгредієнти були кімнатної температури. Ваше тісто має бути м’яке, еластичне, не забите борошном, – розповідає кондитерка.
«БЕРЕЖЕМО СВОЇ ЗВИЧАЇ – ОТЖЕ, СВІТ ПРОДОВЖУВАТИМЕТЬСЯ»
Обласна депутатка з Рахівщини Ірина Мацепура каже, що протягом останніх двох років спостерігає підйом цієї традиції на Рахівщині.
– Декілька років цю тему піднімали в медіа, вона добре розійшлася в соцмережах і так ожила, що діти здригнулися й масово пішли по кукуци! Я не печу – не вистачає на це часу, та й, чесно кажучи, не маю таланту до тіста. На мене пече сусідка. Але і торік, і цього року все, що напекли, роздали. А якщо раптом прийшла до тебе дитина, а не маєш готового кукуца, то даєш шоколадку чи яблуко. Гроші теж дають, але переважно «своїм». Загалом, якоїсь «такcи» немає – це все ж не колядування.
Ірина Мацепура радіє, що цей давній звичай відроджується.
– Ми роками заохочували людей, щоб відроджували традиції, щоб не забували. А тут раптом раз – і увійшло в моду. У тренді, як кажуть зараз! Діти зранку кричать під вікнами: «Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» – «На, хороший, тільки пам’ятай про це!». Знову всі печуть кукуци в Живний четвер, знову діти ходять вулицями з кошиками. І це чудово! Бо всі ми тут знаємо, що світ закінчиться тоді, коли люди перестануть пекти кукуци, колядувати і розписувати писанки. Знаєте, коли зараз Трамп тим світом трясе туди й сюди – так, що багато хто говорить, що вже кінець світу буде, ми, гуцули, печемо кукуци, розписуємо писанки і ходимо колядувати. Ми того кінця світу не можемо допустити ніяк! Тому бережемо свої звичаї – а, отже, світ продовжуватиметься.
Фото Ірини Мацепури, Галини Репарюк та Юрія Саса
Гуцули Великдень Закарпаття Писанка Паска Війна з Росією