Театральна терапія: як сцена допомагає ветеранам пережити досвід війни Репортаж 08.04.2026 13:15 Укрінформ У Першому львівському театрі представили трагікомічну виставу «Директор ліфта», яку створила команда «Театру Незламних»
Учасники реабілітаційного центру UNBROKEN самостійно написали п'єсу і представили її на сцені. Вони стверджують, що спільна творчість дарує відчуття: “Ми – не самотні”.
Кореспондент Укрінформу поговорив з командою театру про те, як виникла вистава, як колишні військовослужбовці приєдналися до проєкту та яке значення театр має у їхньому відновленні.
ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕКСТІВ
У залі для глядачів – безлюдно, але на сцені вже триває активна робота. Звідкись зверху, з-за куліс, постійно лунає та сама нота – фахівець налаштовує піаніно, яке стане частиною музичного оформлення вистави.
Актори з'являються на сцені, перегукуються, жартують і поступово входять у свої образи. У центрі – велика металева споруда. Біля неї і буде відбуватися історія, яку учасники «Театру Незламних» готують для глядачів.
– Щоб її змонтувати, нам знадобиться ще близько години, – говорять ті, хто мають перетворити цю конструкцію на сценічні двері ліфта. У цей час розмовляю з командою театру, доки їх не захопила репетиція.
– Поранення я отримав “за кордоном”. У складі свого підрозділу їздив “на заробітки”. І “заробив”. Ну, трохи в збиток, але… – жартує про свій досвід один із акторів, ветеран 41-ї окремої механізованої бригади Руслан Пригода.
До «Театру Незламних» він потрапив, як і багато інших учасників, через написання текстів.
– Все почалося з того, що пані Катерина запросила пані Ірину Гарець, щоб вона попрацювала з ветеранами над текстами. Щоб вони змогли розповісти про свій біль. З цих текстів пізніше виникли перші п’єси, – розповідає Руслан.
Він згадує про Катерину Кіт-Садову, дружину мера Львова та соціальну працівницю центру UNBROKEN. Саме вона запросила драматургиню Ірину Гарець приєднатися до роботи з ветеранами, щоб допомогти їм не лише фіксувати свої переживання, а й перетворювати їх на сценічні оповіді.
– Перші тексти, які пише будь-який автор, про себе. У них відображається якась дуже сильна, переважно травматична подія, яка трапилася в його житті. Він на це опирається, стає трохи осторонь і може об’єктивно оцінити, що сталося. Чим більше він перечитує цей текст, тим ця історія травми стає трохи далі від нього, – пояснює Ірина Гарець.
ЖАРТ, ЯКИЙ СТАВ ВИСТАВОЮ
Однак не всі п’єси народжуються з текстів про особисті відчуття їхніх авторів, і не всі ветерани готові їх писати. Так було і з «Директором ліфта». Один із творців трагікомедії, колишній військовослужбовець 95-ї десантно-штурмової бригади Роман Онучко, каже, що не хотів повертатися до теми війни та переживати ці емоції знову. Натомість він поділився історією, як жартома вимагав 25 євро з тих, хто користувався ліфтом у реабілітаційному центрі.
– Я ходив і жартома “збирав” з людей у ліфті гроші. З усіх – навіть з іноземців. Кожен поверх – 25 євро. Вони мені казали: «Ми будемо сходами ходити», а я відповідав: «Не хвилюйтеся, я й сходи платними зроблю», – сміється Роман, який у виставі грає того самого директора ліфта.
Ця історія сподобалася Ірині Гарець, яка саме хотіла створити комедійну п’єсу про життя реабілітаційного центру. Вона і записала розповідь ветерана.
– Пані Ірина розуміла, що сама це не зможе зробити – щоб передати все, що там відбувається, треба це пережити. Тому вона запросила до процесу всіх бажаючих. Зібралося кілька людей, ми почали згадувати якісь випадки, обмінюватися ідеями, сміятися тощо. А вона це все записувала, упорядковувала і потім приносила, щоб ми перечитували. Щось відкидали, доповнювали, переробляли – і так з’явився «Директор ліфта», – ділиться Руслан Пригода.
ШЛЯХ НА СЦЕНУ
Загалом, потрапити у виставу «Театру незламних» можна різними способами. Хтось приєднується самостійно. Так було з військовим 67-ї окремої механізованої бригади Денисом Монастирським. У виставі він має кілька ролей і відповідає за музичний супровід – грає на піаніно.
– Після місяця в палаті хірургії стало дуже сумно. Я зрозумів, що не можу більше залишатися наодинці зі своїми думками. Мені потрібне було суспільство. І я почав шукати можливості. Так потрапив на читання «Директора ліфта», – зазначає він.
Дехто, як от колишній військовий 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Тарас Якимович, у якого у виставі роль іноземця, потрапив на читання випадково.
– Я просто йшов коридором. І мене пані Катерина бере за руку: «Там треба почитати текст замість когось». З того часу я тут, а той, замість кого читав, так і не з’явився більше на читках. Потім ця історія дійшла до цілої вистави, – розповідає Тарас.
А військовий 24-ї окремої механізованої бригади Олег, який у виставі грає фізіотерапевта, жартує, що його фактично «завербували».
– У грудні-січні у нас в UNBROKEN була тема вертепів. Я брав участь, гарно відіграли. А пані Катерина, як таке бачить, одразу вербує людину: “Ви будете з нами”, – каже він.
ГРА ДОЗВОЛЯЄ НЕ ЗАКРИВАТИСЯ В СОБІ
– Я розумію, що порожнеча всередині нікуди не зникне. Але такі моменти, як у театрі, дуже добре від неї відволікають. Будучи його частиною, усвідомлюєш, що життя не завершується, а ти ще потрібний у цьому світі, оскільки можеш щось таке створювати. І це дає тобі поштовхи, щоб не закриватися в собі, а жити далі, – говорить Олег.
Як додає Руслан Пригода, участь у театральному колективі не тільки дає можливість ветерану вивільнити свої емоції, забути про обмеження на кшталт «а що скажуть люди?», але й соціалізує.
– Ми тут не просто зібралися, поговорили і розійшлися, хто куди. У нас формується більш близький колектив. Усі між собою знайомляться і говорять не лише про виставу, а й про життя, – каже він.
Важливу роль відіграє і публіка.
– Теми, що лунають зі сцени, знаходять відгук у залі, бо серед глядачів є ті ж військові, які проходять війну. І актори під час вистави розуміють, що вони – не одні, що для усіх присутніх це – спільна історія. Це згуртовує та мотивує, – говорить Ірина Гарець.
– Ми ж, зі свого боку, показуємо, що після поранення життя не зупиняється. Його потрібно продовжувати, – додає Роман Онучко.
НЕ УНІВЕРСАЛЬНИЙ, АЛЕ ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ
Незважаючи на те, що написання текстів, їх перетворення на п’єси та участь у виставах вже певний час використовують у реабілітації ветеранів і пацієнтів UNBROKEN, єдиної методики наразі немає.
– Ми тільки стали на цей шлях. Шукаємо і дивимось, що діє, а що ні. Ми вперше стикаємося і з такою війною, і з тим, що театр може працювати з такими темами, – зазначає Гарець.
За її словами, театр не є універсальним інструментом для всіх. Але для тих, кому цей формат підходить, може стати дієвою підтримкою.
– Театральна історія може як допомогти, так і пройти повз. Але якщо людині подобається, тоді це працює. Хлопці та дівчата самі говорять, що це для них стало терапією, – додає драматургиня.
Коли ми закінчували розмову з нею, на сцені вже повним ходом тривала репетиція. Поведінка акторів, їхні розмови, жарти, паузи, помилки та підтримка один одного створювали від побаченого враження, що їм тут добре. Що для цих людей, які ще нещодавно залишалися наодинці з лікарняною палатою, театр дійсно «підійшов» і став розрадою.
Ігор Федик, Львів
Львів Реабілітація Театр Військові Вистава