Кияни з лелечого гнізда під Києвом: бракує опор для гніздування, звідси й сутички.

Жителі “столиці лелек” поблизу Києва: Стовпів для гнізд всім не вистачає, тому й б’ються

Фото: Василина Маслієва

Село Підгірці, розташоване за 14 км від Києва, здавна здобуло популярність як осередок лелек. Тут цих птахів надзвичайно багато. За словами місцевих жителів, раніше в селі було чимало жаб, які й привабили лелек. Адже не потрібно далеко літати за їжею… В результаті птахи облаштували гнізда на кожному стовпі. Жаби, звісно, майже зникли, проте мисливці за ними не захотіли покидати обжиті місця. Все одно, як кажуть місцеві, десь поблизу знаходять великих жаб – їхні польоти з уловом люди помічають без проблем. І, як стверджують екологи, доки джерело живлення не зникне – навряд чи лелеки почнуть шукати собі інший прихисток. А місцеві тільки раді – переконані, що цей птах несе щастя. Більше хвилюються, коли якесь із гнізд пустує. Тоді, як правило, чекай лиха.

Не мігрують, а збільшують житлову площу

Ніна Остапенко живе по сусідству з лелеками вже 30 років. Фото: архів Ніни Остапенко

День лелеки в Україні святкують 19 або 23 березня – є два варіанти. Це свято символізує прихід весни, початок нового життя та успіх. Лелеки з Підгірців вже давно обрали датою свого повернення з півдня 23 березня. Однак цього року запізнилися на день – перші пасажири пташиного рейсу прибули в село 24 березня.

– Один прилетів, зовсім один декілька днів сидів, – розповідає Коротко про жителька села Підгірці Ніна Остапенко. – А через чотири дні, 28-го числа, прилетів другий. Зараз вони разом будують гніздо. Доробляють, вірніше – розширюють оселю. З кожним разом гніздо стає все більшим і більшим. Вже всі гнізда, які я бачу зі свого подвір’я – а їх аж п’ять, – зайняті.

Ніна Тихонівна мешкає у Підгірцях понад 30 років. Каже: лелеки й тоді були. Проте порівняно з масовим напливом птахів, який почався років сім-вісім тому, це були поодинокі випадки.

– На кожному стовпі – гніздо. І за них у лелек відбуваються справжні сутички! – підкреслюють місцеві жителі. – Житлового простору для всіх не вистачає – не так вже й багато у нас цих стовпів.

Птахів тут не проганяють, навпаки – допомагають їм. Коли одне лелеченя випало з гнізда, селянам довелося його «вдочерити». Літати воно не могло через пошкодження. Хоча сподівалися, що все налагодиться, навіть “аварійку” з підіймальним краном викликали, щоб повернути його назад у гніздо. Але не змогло злетіти. Дали притулок в курнику на зиму, назвали Бусею. Потім передали орнітологам.

Цього року лелеки спізнилися – перший прилетів 24 березня. Фото: Ніна Остапенко

Пташині бої за гнізда

Лелеки не дуже бояться людей: як господарі, ходять подвір’ям, п’ють воду з відер, витягують черв’яків на грядках.

– Це, мабуть, ми в них у гостях, а не вони в нас, – жартують в селі.

Але близько не наближаються.

– Прилетів до «моїх» лелек якийсь чужинець – ви б бачили, яка сутичка почалася! Прогнали «мої» його, – зауважує Ніна Тихонівна.

Тоді, за словами місцевих, здійнявся такий галас, що селянам довелося буквально втихомирювати птахів.

– Неможливо було – такий пташиний герць розпочався! – розповідають жителі села.

Напередодні одного з найгучніших обстрілів останніх днів на Київщині лелеки почали підійматися зі своїх місць та відлітати. Десь, кажуть місцеві, переночували – і повернулися. Чи відчували щось?

– Вже знову на місці, продовжують «ліпити» гніздо, – каже Ніна Тихонівна. – Воно вже й так величезне. Не знаю, ті ж це лелеки, чи ні… Були б обкільцьовані – можна було б визначити. І нові гнізда, бачу, теж будують.

Гніздо навпроти її дверей, за словами Ніни Тихонівни, «двоповерхове». Коли воно опустилося донизу, зверху «господарі» зробили надбудову. А нижній рівень дістався горобцям.

– Ось так і живуть разом: зверху – лелеки, внизу – горобці, – зазначає наша співрозмовниця. – Не сваряться, все спокійно-мирно. Тож мені тепер на кухні не тільки клекіт лелек з самого ранку чути, а й щебет горобців.

Незважаючи на часті пташині сутички, місцеві особливо на лелек не скаржаться. Вважають, що вони приносять удачу. І селяни мають докази.

– Коли до сусіда одного року не прилетіли лелеки, у нього зять загинув на війні, – зазначають.

Можливо, це випадковість, але місцеві вірять: лелеки приносять щастя. Тому не гніваються, коли ті по засадженому городу ходять у пошуках черв’яків.

А ось на сирени та вибухи крилаті вже не реагують. До війни звикають навіть птахи. Місцеві говорять: якщо раніше вони лякалися вибухів та починали літати колами над селом, то зараз навіть дзьоба не піднімають.

Джерело: kp.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *