2 квітня відзначається Всесвітній день дитячої книги. Цей день Міжнародна рада з дитячої книги під егідою ЮНЕСКО обрала не випадково. Другого квітня народився великий казкар всіх часів і народів – Ганс Християн Андерсен (1805-1875).
Перший президент Міжнародної ради німецька письменниця Елла Лепман і запропонувала у 1953 році заснувати таку організацію, а потім із 1967 року і свято. З її ж ініціативи з 1956 року стала присуджуватись престижна нагорода – Премія імені Г.Х. Андерсена, яку називають «Дитячою Нобелівською премією».
Існують різні «книжкові» дати: Всесвітній день письменника (3 березня), День поезії (21 березня), День книги (23 квітня). Але дуже правильно, що День дитячої книги започатковано окремо від «дорослих» свят. Дитинство – особливий світ. І вторгатися в нього можуть лише обдаровані письменники, які вміють влізти в душу дитини без повчань і розумів.
Діти – специфічні читачі та глядачі. Як правильно висловився хтось (фраза приписується і Маршаку, і Горькому, та іншим): «Для дітей потрібно писати так само, як для дорослих, тільки краще». Я висловився б навіть так: «Хороша дитяча книга – це книга подвійного призначення». У тому сенсі, що кожен у ній, і дорослий, і дитина може почерпнути щось для себе. Усі казки Андерсена (як багатьох інших талановитих письменників) мають подвійний підтекст. Але при цьому форма та зміст мають бути доступні для дитячого сприйняття.
Для дітей треба писати просто, але значить примітивно. Діти не розуміють метафор, алегорій та інших літературних прийомів, якими так люблять хизуватися «дорослі» письменники. Філігранне балансування між простотою мови та філософською глибиною задуму і є найбільшою майстерністю дитячого письменника. Тому серед великої кількості письменників саме дитячих дуже мало. Я маю на увазі «чистих» дитячих письменників, а не тих, хто іноді «бавився» дитячою літературою.
Кожен дорослий письменник був дитиною. Але далеко не кожному під силу «реінкарнуватися» з дорослого стану на дитячу безпосередність. Дуже складно розумному письменнику прибрати з творчості свою «розумність» і поринути у наївний світ дитячих фантазій. Книжка, особливо дитяча – це духовна зброя. І не кожен здатний цією зброєю правильно володіти.
Астрід Ліндгрен, Джанні Родарі, Туве Янссон, Сельма Лагерльоф, Едуард Успенський, брати Грімм, Алан Мілн, Льюїс Керролл, Шарль Перро – це неповний перелік всесвітньо відомих письменників. Деякі з них здобули «Дитячу Нобелівську премію», а Лагерльоф була удостоєна і справжньої Нобелівської премії. Твори, написані цими та іншими письменниками, по праву входять у золотий фонд дитячої литературы.
У Росії найвідомішим дитячим поетом був Сергій Михалков. Він очолював з 1968 року Російську раду з дитячої книги. Загальний тираж його книг у всьому світі перевищує п'ятсот мільйонів екземплярів. Відомий його афоризм: «Сьогодні – діти, завтра – народ».
Інший не менш популярний дитячий поет Самуїл Маршак так охарактеризував, що таке дитячий письменник: “Улюбленими стають тільки такі дитячі письменники, які по-справжньому обдаровані живою уявою, здатністю грати всерйоз – залишаючись дітьми і в зрілі роки”.
Другого квітня є чудова нагода ще раз перечитати улюблені казки.