Написання арабських цифр складалося із відрізків прямих ліній, де кількість кутів відповідала величині знака. Ймовірно, хтось із арабських математиків колись запропонував ідею – пов'язати числове значення цифри з кількістю кутів у її накресленні.
Отже, дивимося на оригінальне зображення арабських цифр і бачимо, що:
0 – цифра без єдиного кута в накресленні;
1 – містить один гострий кут;
2 – містить два гострі кути;
3 – містить три гострі кути (правильне, арабське, зображення цифри виходить при написанні цифри 3 при заповненні поштового індексу на конверті);
4 — містить 4 прямі кути (саме цим пояснюється наявність «хвостика» внизу цифри, що ніяк не впливає на її впізнаваність та ідентифікацію);
5 – містить 5 прямих кутів (призначення нижнього хвостика – те саме, що у цифри 4 – добудова останнього кута);
6 – містить 6 прямих кутів;
7 – містить 7 прямих і гострих кутів (правильне, арабське, написання цифри 7 відрізняється від наведеного на малюнку наявністю дефісу, що перетинає під прямим кутом вертикальну лінію посередині (згадаємо, як ми пишемо цифру 7), що дає 4 прямих кута і 3 кута дає ще верхня
8 – містить 8 прямих кутів;
9 – містить 9 прямих кутів (саме цим пояснюється настільки хитромудрий нижній хвостик у дев'ятки, який повинен був добудувати аж 3 кута, щоб загальне їх число дорівнювало 9).
Згодом кути згладилися, і цифри набули звичного нам вигляду. Ось уже багато століть увесь світ користується арабською системою запису чисел. Цими десятьма значками можна легко виразити величезні значення.
До речі, слово «цифра» також арабське. Арабські математики переклали індійське слово «сунья» за змістом своєю мовою. Замість «суну» вони почали говорити «сифр» або «цифр», а це вже знайоме нам слово. Так слово «цифра» у спадок від арабів дісталося нам.