У народі вважалося, що саме на Маврикія (дата за старим стилем: 22 лютого) прилітають додому граки, шпаки та ластівки. При цьому помічали: якщо птахи прилетіли раніше за встановлений день — це до швидкої весни. Говорили й так: «Ранні ластівки — на щасливий рік». Цих птахів на Русі завжди любили і пов'язували з ними безліч прикмет. Серед них такі: ластівки шастають низько – до дощу, високо – до вітру; хто розорить гніздо ластівки, той матиме ластовиння; хто при першій ластівці миється молоком, білий буде.
На Маврикія розпочиналися перші роботи в полі та на городі. На майбутні ріллі та грядки вивозили гній, що скупчився за зиму. Це треба було зробити, поки дорога ще була міцною і дозволяла проїхати до полів. До гною, як до єдиного доступного добрива, ставилися шанобливо, писали про нього прислів'я і приказки: «Клади гній густо – не буде в коморі порожньо»; “Звіз гною купу – і Богу не купуюся (тобто не докучаю)”; «У полі гній, у коморі хліба віз». Проте тут теж були свої тонкощі. Наприклад, гній не можна було заорювати в землю ні в повний місяць, ні в молодик, щоб не виросла бур'янка. Найкращим часом вважалася остання чверть місяця.
Цього дня у південних регіонах сіяли ранню капусту. Це «передчасне» засівання уберігає від нападу гусениць у період, коли зав'язуються качани. А з-під першої весняної сохи можна було взяти грудку землі і покласти в хату — це мало вигнати з дому всіх клопів.
На стіл на Маврикія подавали так звану «чорну юшку» — суп, для якого м'ясо варилося в огірковому розсолі з додаванням різних прянощів та коріння.
Свято отримало назву на згадку про християнських святих, що жили в 3-4 століттях, — мучеників Апамейських, Маврикії та 70 воїнів.