У Дніпрі відбулася презентація нової антології українсько-кримськотатарського літературного проєкту «Кримський інжир» під назвою «Кримський інжир. Bizimkiler». Захід, що пройшов у Центрі сучасної культури Дніпра (DCCC), став платформою для розмови про дім, пам’ять, ідентичність та досвід переселення.
Місце проведення заходу – Дніпро – символічно, адже місто стало прихистком для багатьох, хто був змушений покинути свої домівки, але зберіг зв’язок із ними.
Антологія «Кримський інжир. Bizimkiler» зібрала твори авторів, які досліджують тему Криму крізь призму особистих історій, пам’яті, культури, родинних зв’язків, досвіду окупації та життя поза півостровом.
Учасники зустрічі, зокрема Алім Алієв, Ірина Пасько, Світлана Таторіна та Мамурє Чабан, обговорили роль літератури у збереженні зв’язку з домом, нові смисли, що народжуються в досвіді переселення, а також важливість розвитку кримськотатарської мови та культури. Особливою частиною вечора стало читання уривків із п’ятого видання антології українською та кримськотатарською мовами.
Про Крим, пам’ять і мову: головні думки вечора
Під час дискусії йшлося про розвиток українсько-кримськотатарської літератури, досвід переселення, роль перекладу у збереженні мови та особисту відповідальність за історії, які передаються наступним поколінням.
Алім Алієв, засновник літературного проєкту «Кримський інжир», заступник генерального директора Українського інституту та член українського PEN, зазначив: «Коли ми запустили цей конкурс, то побачили, що і поезія, і проза, переклади та дитяча література пишуться — причому і українською, і кримськотатарською мовами. Наша мета — зберегти цей імпульс та дати можливість авторам, які пишуть про Крим як на півострові, так і поза його межами, мати свій майданчик та власну інфраструктуру. Показово, що зараз з’явилася нова тема, якої раніше не було, але на останніх двох конкурсах ми вже чітко її фіксуємо — це тема переселення. Вона про болючий досвід, коли людина виїжджає з Криму й опиняється в новому середовищі. І такі тексти виходять надзвичайно сильними».
Ірина Пасько, перекладачка, підкреслила місію перекладу та повернення кримськотатарської мови до культурного простору: «Головна мета як перекладачки — подарувати мові новий, чудовий текст. Кримськотатарська мова тривалий час була штучно виключена з багатьох сфер нашого життя: з науки, з культурного простору, з повсякдення. Тепер ми маємо крок за кроком це повертати. І саме переклади найбільше цьому сприяють, виконуючи прекрасну і надважливу місію — вони повертають мові її повноцінне звучання та життя».
Світлана Таторіна, українська письменниця та журналістка, авторка романів «Лазарус» і «Дім солі», поділилася своїм особистим зв’язком із Кримом та історіями, що поєднують різні епохи: «Для мене писати про Крим, розказувати його історії та шукати нові сюжети — це мій незмінний локус і особисте „домашнє завдання“. Мій текст у п’ятій антології — це фантастична історія з глибокою тяглістю, своєрідний археологічний детектив, розкладений на тисячоліття. Його події тягнуться від передскіфських часів, крізь ХІХ століття та буремні 90-ті, аж до нашого уявного майбутнього. І хоча антураж цієї оповіді не завжди веселий, вона вийшла напрочуд оптимістичною. Бо саме так я і сприймаю всі наші історії».
Мамурє Чабан, викладачка кримськотатарської мови, перекладачка, членкиня журі та переможниця конкурсу «Кримський інжир / Qırım inciri», наголосила на ролі перекладу у збереженні мови, культури та зв’язку з домом: «Мене неодноразово запитували: „Для чого ці переклади кримськотатарською, якщо тексти є українською, і нею прочитати набагато простіше?“. Але наша мета значно глибша. Кримськотатарська мова перебуває під загрозою зникнення, і сьогодні нам життєво необхідно її не просто зберігати, а розвивати. Коли помирає мова, ми втрачаємо цілий всесвіт і все, що з ним пов’язано. Тому ми маємо зберегти, розвинути і передати кримськотатарську мову далі. Бо це не тільки про слова — це про людей, про наш дім, це про наш Крим».
Література, що зберігає дім
Особливою частиною вечора стало читання творів із п’ятого видання антології «Кримський інжир. Bizimkiler». Уривки текстів українською та кримськотатарською мовами наповнили простір Центру сучасної культури у Дніпрі й стали продовженням розмови про пам’ять, ідентичність та досвід людей, чиї історії пов’язані з Кримом.
Звучання двох мов нагадало про те, наскільки важливо не лише зберігати літературну спадщину, а й створювати простір для нових текстів, перекладів та голосів. Презентація антології стала нагодою почути різні голоси про Крим, поговорити про досвід переселення та відчути, як через тексти, мову й спільні історії формується відчуття дому — навіть далеко від нього.
Організатори висловили вдячність усім, хто долучився до дніпровської зустрічі, спікерам та партнерам за щиру розмову, відкритість і спільний простір для осмислення важливих тем. Також подякували кожному, хто придбав п’яте видання «Кримського інжиру» від Видавництва Старого Лева.
За матеріалами: nashemisto.dp.ua