Найдовший дерев’яний міст України, що має майже столітню історію, рятують від руйнації небайдужі мешканці Полтавщини. Споруда, яка пережила Голодомор, війну та радянську добу, залишилася без балансоутримувача, і селяни змушені самотужки збирати кошти та матеріали для її ремонту.
Ремонтували крок за кроком
Щоб дістатися з села Каплинці до Пирятина на Полтавщині, можна скоротити шлях на 10 кілометрів, скориставшись 340-метровим дерев’яним мостом над річкою Удай. Ця унікальна споруда, збудована у 1933 році, вважається найдовшим дерев’яним мостом України. Однак, за словами місцевих жителів, вона не має офіційного балансоутримувача, тому ремонт лягає на плечі самих селян.
Приблизно два роки тому місцева мешканка Жанна Мальцева організувала один із наймасштабніших народних ремонтів мосту. Тоді споруда перебувала в аварійному стані, і пересуватися нею було небезпечно. Жанна Мальцева розповідає, що найскладнішим було не саме фізична праця, а організація людей. До ремонту долучалися 8-10 осіб безпосередньо на місці, а також майстри з деревообробки, лісники та трактористи, які допомагали з матеріалами. Сама Жанна домовлялася про деревину, транспорт, розпилювання дощок та забезпечувала харчування для добровольців.
Працюючи крок за кроком, люди розбирали старий настил, замінювали балки та укладали нові дошки. Попри труднощі з пошуком потрібних цвяхів, робота була виконана. Загальна сума, витрачена на ремонт, становила близько 20 тисяч гривень, зібраних громадою.
46 прогонів, кожен по 7 метрів
Незважаючи на завершений ремонт, вже за кілька місяців один із прогонів мосту біля берега з боку Пирятина просів. Жанна Мальцева припускає, що причиною могло стати надмірне навантаження від скутерів та мотоциклів, які часто використовують міст. Це викликало обурення серед місцевих мешканців, і просілий прогін довелося знову ремонтувати силами громади.
Жителі Каплинців намагаються привернути увагу влади до проблеми, наголошуючи на унікальності мосту, який пережив стільки історичних перипетій. Жанна Мальцева підкреслює, що це не просто “кладочка”, а монументальна споруда з 46 прогонів довжиною 7 метрів кожен, яка досі стоїть. Після останнього ремонту до села почали приїжджати туристи, відвідувала міст і місцева влада, проте, за словами активістки, це не призвело до реальних дій щодо збереження об’єкта. Добровольці ж прагнуть зберегти міст як пам’ятку для майбутніх поколінь, не чекаючи подяки.
Пішки, бричкою, велосипедом
Історія мосту сягає 1933 року, коли його будували для забезпечення хлібозаготівель та сполучення між берегами Удаю. Селяни з навколишніх сіл брали участь у його зведенні. За місцевими переказами, конструкції готували на березі, а палі забивали взимку на замерзлій річці. Для цього використовували спеціальний копер. Зазначається, що на будівництво пішли сотні дубів.
Під час Голодомору будівельники отримували продуктові пайки, що для багатьох стало можливістю вижити. У 1934 році була добудована гребля з боку Каплинців. Міст став важливою транспортною артерією, якою користувалися пішки, на велосипедах, бричках, а згодом і автомобілями. Хоча старожили згадують, що в минулому міст був значно міцнішим.
Туристи приїжджають, а відповідального немає
Міст має значний туристичний потенціал завдяки своїй унікальній історії, природі та архітектурі. Після ремонтів, проведених місцевими жителями, кількість туристів зросла. Проте, як зазначає Жанна Мальцева, це не вирішує головної проблеми – відсутності балансоутримувача.
Староста Каплинцівського округу Віра Шурхал розповідає, що інформації про балансоутримувача чи проєкт мосту в архівах не знайдено. Ведуться розмови про передачу мосту на баланс Пирятинського національного природного парку, але це складний процес, особливо враховуючи стан споруди.
Дерев’яна конструкція такого віку потребує професійної оцінки стану паль, балок, опор та допустимого навантаження. Хоча мешканці змогли замінити настил, повноцінний інженерний огляд та капітальний ремонт неможливі без відповідальної особи.
Місцеві жителі довели свою готовність докладати зусиль для збереження мосту. Вони сподіваються, що врешті-решт споруда знайде свого відповідального господаря, матиме чіткий план ремонту та регулярний догляд. Міст є стратегічно важливим для мешканців, адже він забезпечує зручне та коротке сполучення з Пирятином. Без нього шлях до центру громади значно подовжується.
340 метрів дерев’яної переправи – це не просто шлях, а символ наполегливості та єдності громади. Шлях від народної ініціативи до збереження унікальної історичної пам’ятки виявляється значно довшим, ніж сама подорож мостом.
Джерело: kp.ua