Деокупація пам’яті: як фортеці «Паланок» повертають її українське минуле 01.03.2026 09:00 Укрінформ У середньовічних стінах відбулася презентація книги про Січових стрільців на Закарпатті
Минуле часто потрапляє у залежність від політики, особливо сьогодні, коли супротивник використовує псевдоісторичні доводи для обґрунтування агресії. Здебільшого стосовно Мукачівського замку в публічному просторі та історичних дослідженнях переважали іноземні трактування. Справжні історичні факти говорять про глибоке коріння української самобутності в цих стінах.
Про дивовижні докази перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські урочистості на Закарпатті та про те, як одній з найвідоміших твердинь країни, що пов’язується переважно з угорцями, повертають її українське минуле, розмовляємо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», письменником, зараз – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.
ІСТОРІЯ ЩЕ ДОСІ У ПОЛОНІ ПОЛІТИКИ
Нещодавно Олександр Гаврош представив свою працю в «Паланку» – подію приурочили до Дня Тризуба. Сьогодні на замку встановлено один з найбільших тризубів в Україні – це було зроблено кілька років тому, попередньо знявши з постаменту державний угорський символ птаха-турула.
Презентація зібрала більше людей, ніж могла вмістити зала у замку: минуле, особливо в наш час, важливе, люди прагнуть його вивчати.
– Всі, хто цікавиться минулим нашого регіону, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони знаходилися в замку та навколишніх селищах. Але детальної інформації про це у вільному доступі було недостатньо. Коли я готував книгу української малої прози «Наша Перша світова», то натрапив на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не тільки цікавими, а й іноді сенсаційними. Тоді я зрозумів, що необхідно зробити окреме видання, де було б зібрано разом все, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», які побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.
Олександр Гаврош
Варто зазначити, видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі екземплярів цієї книги вже надійшли або будуть доставлені найближчим часом у бібліотеки всієї України.
Запитуємо в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розповідати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у замку «Паланок»?
– Тому що минуле і досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних задумів псевдоісторичні аргументи. Так само дивляться на нас і чимало політичних сил у сусідніх державах. Ми ж, погано знаючи своє минуле, іноді не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча перебіг історії підказує, що правда на нашому боці, – відповідає письменник.
ПОПЕРЕДНИКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Олександр Гаврош підкреслює, що вже саме усвідомлення того, що українська професійна армія нового часу зароджувалася саме тут, проходила на Закарпатті навчання і здобувала перший бойовий досвід, – це дивовижна постановка питання.
– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх безпосередні попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не акцентували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а, виявляється, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першого українського військового формування, що перебувало в десятках місцевостей краю і воювало на карпатських перевалах, захищаючи нас від російської навали! – наголошує Гаврош.
Письменник розповідає, що його вразили й зовсім невідомі відомості про те, що Україна не тільки спостерігала за тим, що відбувалося на Закарпатті після закінчення Першої світової війни, але й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.
– Навіть планувалися для цього певні дії, однак не вистачило військової сили. Румунська та чехословацька армії були в значно кращому стані. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало прочитати у визначних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.
ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД НАВЧАНЬ ДО ФУТБОЛУ
Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що теперішні військові називають ПДД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.
– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та навколишні села – сходилися поранені після шпиталів, приходили ті, хто загубився чи новоприбулі, тут відбувалися навчання для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку зібрано тисячу січовиків, – каже Гаврош.
Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські воїни перебували в замку «Паланок» та його околицях, ходили до місцевих храмів, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Ще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантину (шинок).
– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили фотографії, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, створювали перші літературні твори, слухали лекції, врешті-решт, грали у футбол. Тобто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще належить нам дослідити та вивчити, – говорить Олександр Гаврош.
ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»
Наостанок просимо дослідника підкреслити, чому українські сторінки минулого Мукачівської фортеці є важливими.
– Передусім тому, що ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівський замок знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві зараз залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже добре описували угорські історичні розповіді, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що поєднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.
– Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб Мукачівський замок став у медійному полі не тільки «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?
– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала теперішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови точаться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті реалізована і така дошка нарешті з’явиться!
Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко
Історія Пам'ять Українська книга Закарпаття Січові стрільці
Источник: Джерело