«Не бійтеся сюди їхати!»: як 12-тисячне місто Бучач прихистило та облаштувало тисячі вимушених переселенців

Фото: ФБ Україна Інкогніта

Це населений пункт у Тернопільській області, який має населення до 12 тисяч мешканців. Відколи розпочалося повномасштабне вторгнення, він став прихистком для тисяч людей, які втікали від бойових дій. І сьогодні сюди продовжують прибувати мешканці Харкова, Сум, Бердянська та інших міст і сіл, почувши позитивні відгуки від своїх земляків, які вже переїхали.

Чому самі біженці рекомендують це місце як безпечний притулок та як їх тут приймають – у матеріалі Коротко про.

Прийом біженців – давня традиція Бучача

Бучач – це стародавнє місто, розташоване на березі річки, за 70 км від Тернополя. Воно може похвалитися однією з найгарніших у країні ратуш у стилі бароко, творами «українського Мікеланджело» Йогана-Георга Пінзеля у місцевих храмах, а також багатою історією – на пагорбі збереглися руїни фортеці XIV століття. А ще місто має давні традиції теплого прийому гостей. І цієї теплоти місцеві жителі не втратили й дотепер.

– Я родом із Харкова, але проживаю в Бучачі вже чотири роки, – розповідає переселенка Лариса Мамасахлісі. – Мої чоловіки захищають нашу країну. Хочу закликати людей: не бійтеся їхати до Бучача! Я приїхала сюди, не знаючи, що на мене чекає. Але тут я зустріла надзвичайно добрих людей, які допомогли мені адаптуватися, прийняли з великим теплом. Зараз я маю роботу, дах над головою, знайшла нових друзів. Раджу приїжджати. Знайти житло тут не складно, усі навколишні села дуже мальовничі та розташовані неподалік від міста.

Заступниця міського голови Бучача Олена Сурмяк. Фото: ФБ Олена Сурм’як

Заступниця міського голови Бучача Олена Сурмяк відчуває певну незручність, коли її місто так хвалять.

Вона зізнається: місцеві жителі завжди відзначалися гостинністю – широту їхньої душі формували поколіннями.

– До нас у 1944 році, під час війни, переселялися лемки, бойки, надсянці, – пояснює Олена Сурмяк. – Мій чоловік походить із надсянців, а його батьки – з лемків (етнографічні групи мешканців більшої частини Тернопільської області – подоляни. – Авт.). І люди їх тут приймали. Тому нинішні переселенці для нас далеко не перші. Ми історично звикли бути притулком для всіх.

Місце для психологічного відновлення

Однією з головних переваг Бучача є те, що, на щастя, від початку війни тут не було жодного влучання ворожих снарядів. Поки що «щастить» обмежуватися лише сигналами повітряної тривоги.

– Люди мають змогу психологічно відпочити від війни. Влучання поблизу були зафіксовані лише на полях, – розповідають місцеві жителі.

Мешканці міста ще з перших годин повномасштабної війни об’єдналися, щоб надавати допомогу людям з охоплених бойовими діями регіонів. До міської ради почали звертатися люди, які готові були надати притулок біженцям або запропонувати своє житло. Ті, хто давно виїхав, також встановлювали зв’язок та дозволяли поселяти людей у своїх порожніх будинках.

– Нас одразу ж зв’язалися наші міста-партнери з Польщі та Австрії, запитуючи, чим вони можуть допомогти, – згадує Олена Сурмяк. – Вже наступного дня ми отримали значний потік гуманітарної допомоги з Польщі та Чехії: продукти харчування, ліхтарі, павербанки, медикаменти, засоби гігієни, теплий одяг – абсолютно все. Було навіть харчування для домашніх тварин. Ми були першими в області, хто отримав стільки допомоги. Люди приїжджали посеред зими, одягнені лише в гумові капці, на босу ногу. Були діти, які прибули самостійно. Це був справжній шок, жахливі події.

За перші місяці до Бучача, який налічує 12 тисяч мешканців, прибуло понад сім тисяч осіб. Це лише ті, хто офіційно зареєструвався. Їм безкоштовно надали притулок усі готелі, монастирі – до одного з них було переведено цілий притулок для одиноких матерів, а також дитячі садки, якщо вже не було вільних місць.

– Жодна дитина не залишилася без даху над головою. У нас досі проживає родина, де діти приїхали з сусідами, – перераховує заступниця міського голови. – Також до нас з території, яка перебувала під окупацією, перебрався старший брат із багатодітної родини. У них п’ять дітей, а найменших вивезли до Росії. Батьки загинули. Двом дітям вже вдалося повернути та привезти до Бучача. Ще двох ми очікуємо з дня на день. Опіку оформив старший брат.

Також у Бучачі проживала жінка, чоловік якої зник безвісти. Вона приїхала вагітною третьою дитиною, народила, залишила дітей на свого батька та пішла служити до військового підрозділу чоловіка.

Бучач не тільки надає притулок біженцям, але й приймає на відпочинок дітей з прифронтових територій. Фото: ФБ Олена Сурм’як

«Не існує такої проблеми, з якою ми б не допомогли впоратися»

На сьогоднішній день у місті проживає понад тисяча внутрішньо переміщених осіб. Люди продовжують прибувати. У міській раді зазначають, що переселенці вже створили власну громадську організацію та активно долучаються до міського життя. Вони допомагають у отриманні грантів на створення дитячих майданчиків, на лікування та у будь-яких інших сферах, де можуть бути корисними.

Далеко не всі їдуть далі у пошуках кращої долі. Багато хто вже успішно облаштувався, придбав власне житло, заново відкрив втрачений через війну бізнес. Одні відкрили токарні майстерні, інші – пекарні або кав’ярні. У місті функціонує маслосироробний завод, коньячний завод, швейна фабрика, агропідприємства, є численні школи та велика лікарня… Робочих місць не так багато, адже це не промисловий центр. І, звісно, заробітні плати тут значно нижчі, ніж, наприклад, у Києві чи області. Тому ті, хто звик до вищих доходів, не дуже поспішають влаштовуватися на місцеві агрохолдинги чи фабрики. Але який вибір, коли за вікном триває війна?

– Ми розуміємо: якщо орендувати житло, то цих коштів ледве вистачатиме, – зітхають представники міської ради. – Особливо з огляду на те, що держава тепер виплачує переселенцям допомогу лише протягом трьох місяців. Тому молодь і їде до великих міст. Але ми готові допомогти кожному. А якщо людина приїжджає до будь-якого села нашого Чортківського району, повірте, там збираються всі жителі та допомагають усім разом: як по господарству, так і біля будинку. Вони надають побутові речі, їжу, а якщо треба щось з’ясувати чи оформити – відведуть за руку туди, куди потрібно.

У міській раді зазначають, що намагаються надавати допомогу кожному, хоча соціального житла, як і раніше, немає. Але є гуртожитки, ліцеї, дитячі садки, монастирі. Також можна домовлятися про надання даху над головою безпосередньо з сільськими радами. Допомога надається переважно за рахунок грантів та благодійних коштів. Обіцяють також допомогти з пошуком роботи.

– Не існує такої проблеми з наданням допомоги переселенцям, яку ми не змогли б вирішити, – підсумовує Олена Сурмяк.

У Бучачі вимушені переселенці можуть знайти психологічний відпочинок від війни. Фото: ФБ Олена Сурм’як

Джерело: kp.ua