Аріна Домскі: Поп-музика не підходить моєму розмаху

Аріна Домскі – колишня учасниця першої “Фабрики зірок”, саме цей проєкт і перетворив її на поп-виконавицю. Вартісні відеокліпи, ефіри на радіостанціях, участь у національному відборі на “Євробачення-2011”. Але цього здалося замало, оскільки Аріна завжди віддавала перевагу класичній музиці – артистка закінчила училище імені Глієра за фахом “академічний спів”. П’ятнадцять років тому Домскі остаточно попрощалася з поп-музикою та почала творити пісні в напрямку classical crossover.

За словами самої виконавиці, мета її нового студійного альбому Vivat Vita – наблизити класичну музику до широкого загалу. В його основі праці класиків – Вівальді, Генделя, Оффенбаха, Шуберта, які Домскі інтерпретувала в актуальному звучанні. В розмові з Коротко про вокалістка розповіла про роботу над альбомом під час обстрілів та відключень електроенергії та чи планує робити переклади старих хітів.  

– Чому ви вирішили записувати альбом у Києві під час обстрілів і блекаутів, а не в комфортних умовах за кордоном?

– Київ – моя рідна домівка. Я тут народилася, тут сформувалася як особистість і як артистка. Сьогодні я живу на дві країни, але саме Київ лишається моєю основою, моїм базисом, моєю точкою внутрішньої підтримки. Тому рішення записувати альбом саме тут було обдуманим – не тікати від дійсності.

У мене була і є можливість працювати за кордоном, записуватися з іноземними музикантами, я одержувала подібні пропозиції. Але в Києві – моя команда. Мої люди. Музиканти, з якими я працювала до війни і з якими продовжую працювати нині. Для мене це не лише про звук. Це про довіру, про спільний шлях, про внутрішню згуртованість.

Я глибоко впевнена, що в Україні надзвичайно потужне професійне середовище. Тут працюють дуже обдаровані, чутливі, винахідливі музиканти. І я в цьому переконуюсь щодня – у студії, у деталях, у тому, з якою відповідальністю та глибиною люди ставляться до музики. Мені важливо творити цей продукт саме з ними. Розвиватися разом із ними. Залишатися разом.

У той період, коли культурна сфера переживає надзвичайно важкі часи, для мене було важливо не віддалятися, а підтримувати. Записуючи альбом у Києві, я не лише творила музику – я також підтримувала своїх музикантів морально та матеріально.

Процес був непростим: повітряні тривоги, перебої з електропостачанням, перерви в роботі. Частину матеріалів доводилося переносити на носіях додому, щоб у випадку загрози не втратити запис. Але саме ця вразливість процесу зробила музику щирою.

Якщо я співаю про життя, про світло, про віру – я маю робити це там, де це дійсно має значення. І, можливо, саме тому цей альбом звучить так, як він звучить.

Він постав не в ізоляції, а всередині живої реальності.

Аріна Домскі у київській студії, де записувала альбом. Фото: instagram.com/arinadomski

– Наскільки війна ускладнювала процес?

– Війна ускладнювала абсолютно все – графіки, логістику, технічний процес. Повітряні тривоги могли зупинити запис у будь-який момент. Були відключення світла, перенесення сесій, постійна внутрішня напруженість.

Для вокаліста важливо висипатися, підтримувати ідеальну форму, дотримуватися режиму. Це професійна основа. Але в тих обставинах я майже не думала про комфорт.

Я пригадую, як колись читала інтерв’ю Селін Діон, де вона розповідала, що зазвичай ніколи не п’є каву перед студією. Але саме того дня випила, перед записом саундтреку до фільму “Титанік” вона випила кави  – і це стала та сама, досконала версія. Мені часто приходила на думку ця історія.

Були дні, коли я не висипалася, коли фізично було важко. Але приїжджаючи до студії, я казала собі тільки одне: сьогодні потрібно працювати. Іншого дня може не бути. Іншої нагоди записати саме цю музику – теж.

Є тільки сьогодні. Можливо, десь я могла б заспівати «досконаліше». Але для мене важливішою була щирість. Це той голос, який лунав у той момент. У тих умовах. З тим внутрішнім станом. І саме тому цей запис для мене живий. Не стерильний – а справжній. Війна ускладнила техніку. Але вона поглибила зміст.

– За яким принципом обирали твори до альбому? Чому ці композиції стали його основою?

– Усе почалося з моєї поїздки минулого року до Венеції. Я потрапила на камерний концерт у церкві, де колись служив Антоніо Вівальді. Це був дуже інтимний формат – жива музика, простір, акустика. І після концерту я вийшла з таким натхненням, що зрозуміла: у моєму репертуарі неодмінно має з’явитися музика Вівальді. Так народився трек Gloria. 

А разом із ним поступово вибудувалась концепція всього альбому. Я захотіла, щоб він був побудований на шедеврах світової класики – музиці Генделя, Каталані, Шуберта, Оффенбаха і, звичайно,  Антоніо Вівальді. 

Подібний принцип був і в моєму першому альбомі La Vita, який дуже добре був сприйнятий аудиторією та зібрав міжнародних слухачів. Але цього разу мені хотілося більш зрілого, концептуального звучання.

Я обирала ті твори, які хотіла переосмислити в сучасній обробці, зберігаючи їхню класичну основу. У цьому альбомі багато авторських партій, нових мелодійних ліній, тонкої драматургії. Особливе місце займає трек на музику Франца Шуберта.

Я записала його двома мовами: мовою оригіналу – німецькою і частково українською. У другому куплеті я використала переклад Олени Пчілки – матері Лесі Українки. Мені настільки сподобався цей текст, його поетична глибина й інтонація, що я вирішила зробити трек двомовним. Для мене це стало символічним поєднанням культур – австрійської музичної традиції та української поетичної спадщини.

Окремо хочу відзначити Barcarolle Жака Оффенбаха. У цьому треку ми поєднали авторські мелодійні лінії, власну аранжировку й водночас зберегли класичне ядро твору. Я вважаю його одним із головних хітів альбому саме через це поєднання – поваги до спадщини та сучасного звучання.

Цей альбом – не реконструкція класики. Це її продовження в сучасності.

– Чи плануєте концерти в Україні на підтримку нового альбому?

– Нові твори неодмінно увійдуть до мого Opera Show, яке у 2026 році я планую оновити й фактично перезапустити. Для мене це не просто концертна програма, а цілісний сценічний формат, який поєднує класику, сучасне звучання й театральну драматургію. Зараз я працюю над його оновленням – музичним і концептуальним.

Тому частина матеріалу з нового альбому органічно стане частиною цього шоу.

Окремо для мене лишається важливою історія з великим сольним концертом, який мав відбутися ще до початку повномасштабної війни. Тоді його довелося перенести. І для мене це не закрита тема.

Я дуже хочу провести цей концерт після завершення війни – як символічну подію, як точку завершення одного складного періоду й початку нового. Я не люблю оголошувати конкретні дати до того, як усе остаточно узгоджено, але можу сказати точно: я бачу цей альбом на українській сцені. І я хочу, щоб це були не просто концерти, а події зі змістом. Бо сцена для мене – це діалог. І цей діалог із українською аудиторією для мене особливо важливий.

Обкладинка альбому VIVAT VITA.