“Містечко Добра” у Чернівцях: осередок, де дітям та матерям повертають родину, сподівання та перспективи

Фото: надано “Місто Добра”

Спершу це була орендована будівля без ліжок, де мами з малечею в перші дні ночували на підстилках, – але навіть так це було прийнятніше, аніж повертатися до так званої «домівки», де панував розпач. Нині – це розлогий комплекс із медичним осередком, в якому знаходиться єдиний в Україні дитячий хоспіс з інклюзивною освітою та особистою евакуаційною групою.

Найбільший в Україні кризовий центр-притулок для жінок, дітлахів, бабусь і домашніх улюбленців “Містечко Добра” у Чернівцях постав із задуму: якщо допомогти матері, дитина залишиться поруч з нею, малюка не відберуть представники соцслужб. За час діяльності тут надали допомогу тисячам жінок і діточок, для котрих ця місцина стала можливістю на безпеку, оздоровлення, навчання, інше життя та зцілення від горя.

Зараз у “Містечку Добра” мешкають 276 дітей та більше 70 матусь. Є також діти без родини – це малеча, евакуйована з дитячих будинків.

Про те, як власний біль трансформувався у проєкт загальнодержавного значення, кому і яким чином вдається допомагати і що змінилося за десять років існування центру, Коротко про розповіла голова та засновниця проєкту Марта Левченко.

“Бажаєш допомогти дитині – допоможи її мамі”

Засновниця проєкту Марта Левченко. Фото: Інстаграм Марти Левченко

Старт “Містечка Добра” припав на 2016 рік. Марта разом із чоловіком мала родинний бізнес, а крім того, вони допомагали дітям-сиротам та сім’ям з низьким рівнем достатку. Марта Левченко пригадує, що нерідко спостерігала випадки, коли у матерів представники соцслужб забирали дітей: через скруту, насильство в родині, відсутність роботи чи незадовільні житлові умови. Траплялося й таке, що самі матері страждали та потребували підтримки – бодай такого притулку, куди вони б могли втекти від домашнього деспота, або місця, де б їй – зовсім юній та наївній – роз’яснили, що взагалі означає бути матір’ю.

Тож вирішили організувати стаціонар, куди б поселяли матусь з дітьми. Орендували будівлю.

– Нашою метою було зробити все, щоб діти мали змогу зростати поруч із мамою, – пояснює пані Марта. – Прагнули допомогти жінкам адаптуватися в суспільстві, знайти себе, здобути фах, стати на ноги. Особливо це було важливо для вихованок дитячих будинків, які не мають навичок ведення господарства та розуміння, як доглядати за дитиною, адже самі вони ніколи не відчували материнського тепла.

Перші матері заселилися в грудні 2016-го. Умови були не найкращі: спочатку ночували на підстилках на долівці: ліжок не було, люди допомагали нам зібрати все – ложки, виделки, постільну білизну. Однак умови були не найголовніше, найважливіше – підтримка, яку отримали жінки, а сотні дітей були врятовані від інтернатів.

– Ми збагнули, що наш задум працює: якщо надати мамі не осуд, а реальну підтримку: допомогти здобути освіту, професію, знайти роботу, навчитися вести побут – діти залишаються з нею, – зазначає засновниця проєкту.

Переїхали до власної, зведеної споруди вже у 2020 році. І назвали її «Містечко Добра». Заснували особистий департамент захисту прав жінок, з юристами та психологами. Жінки, котрі переховуються від насильства в родині, нарешті змогли відчути себе в безпеці й навіть просто спокійно заснути – територія будинку охороняється цілодобово. А ще – цілковито змінювались і їхні діти.

– Бажаєш допомогти дитині – допоможи її мамі, – переконана Марта Левченко. – Тільки-но мама заспокоюється, одразу стає спокійною і дитина. Це міцний, нерозривний зв’язок.

Мами не лише отримують прихисток, а й шанс заробити. В «Містечку Добра» діє академія «Мама шиє». Навчання триває три місяці на професійному устаткуванні, під керівництвом 5 викладачів. На одному циклі можуть навчатися до 30 жінок, аби згодом гідно жити, забезпечувати себе та піклуватися про дітей

За доброчинністю стоїть особиста, болісна історія самої Марти Левченко. Пригадує, як її батько випивав, бив маму.

– Я вважаю, що життя готує нас до того, що чекає попереду, – говорить пані Марта. – Мені потрібно було пройти всі випробування дитинства – збагнути, що таке насильство в родині, як рятувати маму від побоїв, як це – бути наляканою та скутою страхом. Я відчула, мабуть, усі нюанси того, що нині відчувають наші діти. Тому мені боляче від кожної оповіді. Я плачу та страждаю разом із ними, розумію їхній страх. Хочеться, щоб цього страху та болю у світі було менше. Цей біль дотепер відлунює в мені, і він впливає на все життя людини. Тому так важливо не допускати цього, важливо чути дітей, довіряти їм, вірити їм, бачити їхній біль і витягувати з нього. Ненормально, коли дитина у 3-4 роки залишається наодинці з насильством у родині та стає єдиною, хто може врятувати свою маму.

Зараз у “Місті Добра” живуть 276 дітей і понад 70 мам. Фото: ФБ «Місто добра»

Мами різні: хтось і читати не вміє, а в когось був власний бізнес

Період перебування тут триває щонайменше три місяці: залежить від рівня напруження, і від рівня жінки. Але передусім – психологічна допомога.

– Коли мама з дитиною потрапляє до нас, спочатку вона спілкується з психологом. Адже кожна пережила важкі події. Це часто “розбиті душі”, котрим потрібне зцілення. Тому перший етап – психологічна реабілітація та адаптація жінки й дитини.

Є й милі звичаї: аби мама з дитиною відчули себе як вдома – жінку завжди зустрічають букетом квітів, а дітей посвячують у “добрячки”.

Згодом із мамою починає працювати кейс-менеджер: визначаються її пріоритети, завдання, сильні сторони, потреби – освіта, нова професія, курси, бажана робота. Формується індивідуальний план сприяння.

– Є мами, які не вміють читати та писати – ми починаємо буквально з початкових слів. А є мами з двома вищими освітами, котрі колись мали власний бізнес. Ані війна, ані насильство в родині не вибирають жертв. Тому все дуже індивідуально. Ми не ставимо жорстких термінів – даємо стільки часу, скільки потрібно, аби допомогти мамі стати на ноги, – констатує пані Марта. – Доки мама не розправить крила та не стане щасливою, самодостатньою й упевненою в собі.

Жінки навчаються, відвідують курси, з ними працюють психологи – індивідуально та в групах, соціальні працівники, за потреби – реабілітологи. Якщо людина не вміє читати – тоді долучаються вечірні школи, і, звісно, програми відновлення тривають довше.

А ще не дають забувати жінкам, що вони жінки. Співпрацюємо з салонами краси, проводимо курси етикету, матері відвідують театри, музеї, вивчають мистецтво, максимально розширюємо світогляд. Це перемикає матусь із проблем на розвиток, відкриває нові горизонти.

– Поки мама зайнята – діти в дитячому садочку при центрі. Є дві групи – молодша та старша, за дітьми доглядають няні. А вечори дитина та мама проводять разом. Поки мама навчається, за дітьми наглядають няні, – роз’яснює засновниця притулку.

Станом на листопад 2025 року в «Містечку Добра» більше 10 тисяч жінок отримали підтримку й перейшли до самостійного життя. Жінка виїжджає, коли в неї є робота та безпечне житло. І ще три місяці після виїзду співробітники притулку підтримують сім’ю – допомагають з комунальними витратами та іншими потребами, аби жінка змогла накопичити кошти та жити самостійно.

Всіх дітей тут зустрічають як рідних і плачуть над кожною історією. Фото надано “Місто Добра”

Були мами, які чотири рази повертались до прихистку

– За ці роки у вас накопичилося чимало позитивних історій, коли мама, зіткнувшись із бідою, поступово встала на ноги?

– Історій дуже багато. У нас є мами, які почали писати вірші та тепер видають книжки. Є ті, хто відкрив власний бізнес та став роботодавцем для інших жінок. Ті, хто раніше потребував підтримки, тепер допомагають державі, сплачують податки, розвивають економіку.

Є мама з інвалідністю, котра приїхала до нас вагітною. Їй одразу казали, що дитину відберуть, бо вона пересувається на візку та не зможе піклуватися про дитину. У “Містечку Добра” ми організували їй реабілітацію та операції. Вона почала ходити, народила здорового хлопчика, здобула фах візажиста, стала успішною фахівчинею, вийшла заміж та живе чудовим життям.

Якщо бачити людину цілісно, як всесвіт, тоді можна справді допомогти. Просто дати житло на три місяці – нічого не змінить. Але якщо дати можливість стати самостійною та успішною, людина зможе змінити своє життя та життя своєї дитини.

– Напевно, не завжди історії мають щасливий фінал. Не всім мамам усе вдається одразу.

– Ми віримо: тільки любов, прийняття та відсутність осуду можуть допомогти людям зростати. Тому стежимо за всіма нашими підопічними та дбаємо про тих, кому потрібна допомога.

У нас були мами, які потрапляли до притулку чотири рази. Жінка приходила до центру, прагнула змін, але це було важко, вона йшла та поверталася до старого життя. І так тричі. Однак центр жодного разу не відмовив у допомозі – прийняли її й учетверте. І тільки тоді все вдалося!

А ще тут можна знайти родину. От як знайшли одна одну Ніна Олексіївна з Авдіївки та Софійка з Кривого Рогу. Фото: ФБ «Місто добра»

Будували корпуси для евакуйованих дитбудинків

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році до «Містечка Добра» прибув перший евакуйований дитячий будинок із Миколаєва. Таким чином кризовий центр здобув іще один напрямок – роботу з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Завдання було не з простих: прагнули, щоб дитина без батьків не почувалася чужою, здобувала освіту, мала право розвивати свої таланти та була щасливою.

У центрі разом із вихователями створювали для них простори та програми, разом розробляли дитяче меню. Вчилися самі та плакали над дитячими історіями.

– Ми плачемо над фільмами, а тут – реальні історії, реальні діти та жінки. Ти бачиш наслідки в їхніх очах та обличчях. Я бачила сивих дітей – від війни, від насильства в родині та ще страшнішого насильства, яке, на жаль, доводиться переживати беззахисним дітям. Дітей, які говорили: “Я не дитина”. Це страшно, до болю дітей неможливо звикнути, і ми завжди плачемо. Спочатку ми обіймаємо серцем, а згодом робимо все можливе, щоб змінити ситуацію.

Напрямок роботи з такими дітьми розширювався. Незабаром до них приїхали діти ще з двох евакуйованих дитячих будинків з Одеси. А згодом і з інших міст. Для цих дітей довелося будувати ще корпуси – сьогодні їх уже шість.

А ще є справжня любов.

– У нас також живуть самотні бабусі з Бахмута, Покровська, Авдіївки – їм було нікуди йти. Вони допомагають дітям, обіймають їх, люблять та стали для них справжніми бабусями, – розповідає Марта Левченко.

У “Містечку Добра” також організовано інклюзивну освіту – дошкільну та початкову, дітей готують до школи. Ті, хто потрапляє сюди з інтернатних закладів у 9-10 років, уперше йдуть до школи саме тут.

Окрема гордість центру – притулок для собак, врятованих із зон бойових дій та від жорстокого поводження. Діти граються з ними, вигулюють, доглядають. П’ять собак сертифіковані як собаки емоційної підтримки. Це собаки, яких буквально вилікували любов’ю діти. Ті, хто раніше не хотів вчитися читати, тепер читають книжки нашим собакам. У центрі є чудова дитяча бібліотека.

Тут рятують не тільки жінок і дітей, але й тварин. Потім за ними доглядають діти. Це терапевтично для всіх. Фото надано “Місто Добра”

Головні виклики – війна і блекаути

Пані Марта розповідає, що наразі місця мешканцям центру вистачає, однак корпуси вже переповнені. Тож зараз триває будівництво нових трьох корпусів. Все залежить від фінансування. «Містечко Добра» не фінансується державою, все, що є, зазначає засновниця, – це допомога людей і бізнесу.

Організація співпрацює з соціальними службами та службами у справах дітей. І вони направляють сюди жінок чи дітей-сиріт, якщо дитина тяжко хвора та нема куди йти. Звертаються голови громад, якщо в селі є важка ситуація. Також взаємодіють з поліцією, ювенальною превенцією, Міністерством соціальної політики.

Роботи додалось, коли почали звертатись внутрішньо переміщені родини.

– Зараз дуже багато переселенців – людей, які втратили дім через війну, яким нікуди їхати, немає родичів та заощаджень. Вони залишилися на вулиці з дітьми та живуть у нас. Під нашим дахом разом перебувають постраждалі від насильства в родині, від війни, люди у складних життєвих обставинах, бабусі, собаки, діти, – розповідає пані Марта.

– З якими найбільшими викликами вам доводиться стикатися зараз?

– Головні виклики – війна та блекаути. Постійна потреба в генераторах, паливі, теплі. Підтримки з-за кордону стало менше, у людей менше можливостей, економіка постраждала, бізнеси закрилися. Стало складніше знайти роботу та забезпечити майбутнє матусь із дітьми. Однак ми тримаємося та віримо в перемогу та в те, що добро перемагає.

Сьогодні доводиться працювати на знос. Не можна зупинити роботу, адже навіть від лічених хвилин може залежати життя дитини. Ми також дбаємо про психологічний стан наших працівників, у нас є психолог. Якщо людина виснажена, даємо їй час на відновлення. Без власного ресурсу іншим допомогти не вдасться.

– Якщо підсумувати: що змінилося за ці 10 років і які у вас плани на майбутнє?

– За ці роки змінилося абсолютно все – наш світогляд, можливості, масштаб роботи. Врятовано десятки тисяч дітей і тисячі жінок, а отже – цілі сім’ї та майбутнє. Якщо порахувати, це ціле врятоване місто.

Ми мріємо масштабувати наш досвід на державному рівні. Були плани розширюватися в Одесу, але почалося повномасштабне вторгнення. Ми хочемо розвивати дитячу паліативну допомогу, підвищувати стандарти та якість, щоб жодна дитина не страждала від болю та не залишалася одна. Прагнемо наблизити наші стандарти до європейських. Роботи дуже багато, однак ми готові та дуже хочемо цим займатися.

Іноді від хвилин залежить життя дитини, каже Марта Левченко. Фото надано “Місто Добра”

А що ще?

Дитячий хоспіс “Дім метеликів”

Потреба в ньому постала, коли почали евакуювати дитячі будинки, а тяжкохворі діти залишались у небезпеці – їх просто нікуди везти. Просто в укриття їх не відвезеш. Це має бути медичний центр унікального формату: з нянями, вихователями, освітою та реабілітацією. Для прийому паліативних дітей потрібні особливі ліцензії, включно з дозволами на медичні препарати та цілодобовий догляд. Це колосальна відповідальність. Їм потрібні кисень, харчування через зонди, ліки. Кожна тривога сильно погіршує стан дітей з епілепсією, порушеннями зору та іншими тяжкими діагнозами.

У «МІсті Добра» викликів не злякались. Так з’явився “Дім метеликів”, а ще власна евакуаційна бригада, яка виїжджає, забирає дітей та піклується про них. В хоспісі про дітей піклуються няні, цілодобово працюють 74 медики: анестезіологи, хірурги, реабілітологи. І в кожного, навіть в останню хвилину, є свій відповідальний дорослий, який тримає за руку.

А ще іноді трапляється диво, і діти одужують.

– Такі історії є, і це дуже радісно. Є діти, які отримали шанс на життя. Наприклад, дівчинка Аня потрапила до нас у дуже важкому стані. Завдяки якісній діагностиці, роботі реабілітологів та операціям нам вдалося її вилікувати. У півтора року вона зустріла в “Місті Добра” сім’ю, ходить до дитячого садка, у неї є мама, вони разом печуть печиво і надсилають нам відео. Це справжній порятунок життя: там, де не було надії – любов і увага все змінюють.

Коли дитина самотня, немає ні тата, ні мами, лише складний діагноз – такі діти втрачають багато шансів, бо нікому поряд кричати “рятуйте, лікуйте, оперуйте”.

– Тому до нас часто потрапляють діти, які вже втратили час. Коли час згаяно, ми іноді можемо лише полегшити біль, – каже Марта Левченко. – Але якщо діти потрапляють до нас у пів року або навіть у два місяці, шансів набагато більше. Так було з Тимуром – він не дихав самостійно і харчувався через трубку. Зараз він дихає і їсть сам і незабаром теж потрапить у сім’ю.

Чим раніше почати рятувати дитину, тим більше шансів допомогти. Потрібно боротися за кожен шанс дитини – навіть якщо це просто вдихнути, ковтнути води, поворухнути пальчиками або зробити крок із підтримкою. За все це варто боротися.

Фізіотерапевти працюють з хворими дітками, важлива кожна, навіть невеличка, перемога. Фото надано “Місто Добра”