Свято закоханих у вино: Трифонів день у Бессарабії Звіт 16.02.2026 13:31 Укрінформ Болгари на Одещині святкували «винний новий рік» – «Трифон Зарізан», який позначає старт сільськогосподарського сезону для виноробів.
Болгари Бессарабії, що компактно мешкають на півдні Одеської області, здавна відзначають урочистість виноградарів «Трифон Зарізан». Воно популярне також серед гагаузів України та Молдови, а ще в Болгарії, Північній Македонії, Сербії. У цей день власники обрізають виноградну лозу, щоб отримати восени щедрий урожай. День Трифона припадає на 14 лютого, супроводжується обрядом із піснями й танцями. Звісно, у цей день вино тече рікою.
Як цього року болгари Одещини відзначили «Трифон Зарізан», – у репортажі Укрінформу.
«ЗА ЗДОРОВ'Я, НА УСПІХ, НА УРОЖАЙ І ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»
Щоб зустріти «виноробний новий рік», ми відправилися в село Залізничне, яке знаходиться за 10 км від Болграда. У цей день місцеві господині прокидаються з першими променями сонця і готують традиційну болгарську страву – тушковану курку з рисом. Також печуть калач, наливають вино в дерев’яну ємність і складають усе в нову торбу, накриваючи вишитим рушником. Господар оселі, перекинувши сумку через плече, прямує на виноградники, де збираються всі чоловіки села. Згідно з ритуалом, там вони хрестяться, кожен бере садові ножиці й відрізає три гілки від трьох великих виноградних кущів. Знову перехрестившись, виливають принесене із собою вино на кущі.
Калач прикріплюють на зрізану лозу і зав’язують поруч рушник. Болгари вважають хліб священним, оскільки він увібрав у себе всю силу землі і здатен передавати її винограду.
Чоловіки обирають «царя виноградників». За звичаєм, це найуспішніший господар у селі. Цареві одягають на голову вінок із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (колись віз тягнули самі виноградарі). Доїхавши до села, ця процесія проходить вулицями, зупиняючись перед кожною хатою. Господині виносять вино в білому посуді й пропонують відпити спочатку царю, а потім – усім учасникам обряду. Залишки вина цар виливає через плече під вигуки: «Нехай наш урожай буде щедрим! Нехай наш дім буде повною чашею!». Цар відповідає: «Амінь».
До широкомасштабної війни на свято Трифона приїжджали туристи з усієї країни, воно стало візитівкою болгар Одещини. Зараз дійство більш камерне, однак гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам зустрілися. У цей день у бессарабському селі танув сніг, багнюка сягала колін, тому господарі гостей у поле не повели, а влаштували свято в Будинку культури.
Проте нам пощастило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому й випало бути Царем Трифоном, запросив нас подивитися, як ріжуть лозу на винограднику. По дорозі Сергій розповідає, що від початку широкомасштабної війни життя в селі занепадає: більшість молоді виїхала, чоловіки пішли на фронт.
– Раніше були плантації, поля винограду. Тепер все зменшилося, кожен вирощує виноград у себе на подвір’ї. У мене – сім сортів, ще альтанка під три сорти. Колись найкраще вино у нас в селі було зі сорту Зайбер, а зараз його не вирощують. Я виготовляю вино, ракію. Все для себе, на продаж не йде, тому що у нас всі виноробством займаються, – розповідає він.
Галина Бірюкова та Сергій Драганюк
В’язнемо в багнюці, однак йдемо до найбільшого куща на городі – як заведено традицією.
З нами – керівниця народного фольклорного колективу «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому обряді вона грає роль дружини Трифона.
Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки й витирає рушником, а далі – хреститься, підкопує кущ і посипає попелом. Потім зрізає зі стебла старі гілочки. Вважається, що так виноград дасть найкращий урожай, а родина проживе рік у злагоді.
– Коли обрізаємо виноград, обов’язково поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на успіх, на врожай і дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, і залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – пояснює нам Галина Бірюкова.
Після цього усі учасники мають випити чарку вина. За повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифона Зарізана».
До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, адже мали побачити, як відзначають «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ організували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними стравами та вином.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ Й ОСЛА
У першій ятці нам одразу налили по келиху глінтвейну. Смачнішого не куштували в житті, хоча взимку доводилося не раз зігріватися таким напоєм. Який таємний інгредієнт додала жителька села Криничного Марія Желяскова у свій витвір, ми так і не дізналися. Запитуємо жінку, чи дотримуються в її родині стародавніх звичаїв на Трифона Зарізана.
Марія Желяскова
– Болгари кажуть, що це свято закоханих у вино. У моїй родині його відзначають так, як це робили наші предки. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди й поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза народила врожай. Незважаючи на раннє вставання і втому через приготування, я сьогодні сповнена радості. З’явилося сонце вперше за останні дні, морози відступили, дійсно відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші захисники могли святкувати разом із нами, щоб сім’ї зібралися, – ділиться пані Марія.
Олександр
А от легенду, чому Трифона називають Зарізан, розповів нам мешканець Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Щоб почути історію, ми мали неодмінно скуштувати ракії – національного напою болгар, який чоловік приготував власноруч. За його вказівкою, 70-градусний напій треба «просто шандарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тому ми набралися сміливості і зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, але задоволений Олександр почав розповідь.
– З цим святом пов’язують багато легенд. Найбільш правдива та найцікавіша – грецька історія. У Греції жили виноградарі, в одного працьовитого господаря було багато кущів. Одного разу він захворів і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний осел вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік одужав і побачив це, він засмутився, оскільки подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Осла він подарував сусіду, тварина погризла кущі й там. Проте після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий урожай у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі треба підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарізаном через те, що під час підрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому кара за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.
ІГРИ КУКЕРІВ
Крім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, відновлення життя, родючість і добробут.
Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого й чоловічого одягу. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кг, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відганяти злі сили та очищувати простір. Особливу роль відіграють маски, які виготовляють заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисно «страшний» вигляд, щоб лякати зло, водночас зроблені з високою майстерністю.
У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена й наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо.
Першим ритуалом є обхід усіх будинків села з побажаннями здоров’я, врожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання.
У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарізан.
Якщо стисло переказати враження від побаченого – це голосно, чарівно та заворожуюче. Відчуття, що спостерігаєш за якимось давнім обрядом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли усі мешканці Болграду. За туристів годі й казати. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.
– Ми відновили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, але люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, експерт та людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.
За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження життя.
– Люди сіють, чекають на врожай хліба та винограду, приплід у худоби та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках та взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.
За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70.
Костюми виготовляють кілька майстрів.
– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.
Він зазначив, що така діяльність добре впливає на психоемоційний стан людей.
– Ми усіх «завели». Тепер кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, але сором’язливі. Найголовніше – це вирішує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.
Зауважує, що у групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів.
– У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він.
Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми вирушили до Одеси. Уже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо піймати парну кількість зернят, рік буде позитивним. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що удача не омине й мене.
Одещина Аграрний сектор Свято Вино Винороб Урожай Війна з РФ
Источник: Джерело