Марта Галкіна, 2026-08-19 11:54
Поширити:
Напружена антиукраїнська риторика стала частиною політичних баталій у Польщі та, схоже, перетворюється на руйнівне цунамі для взаємин між двома сусідніми народами. Офіційний Київ і українське суспільство не мають чіткої відповіді, якими ще словами звернутися до польського народу, аби відновити приязні стосунки. Можливо, загроза існуванню наших держав нікуди не зникла, а війна триває? Про це Texty.org.ua поспілкувалися з польським добровольцем Крістіаном із позивним Дракон, інструктором корпусу «Хартія» Національної гвардії України.
Польський доброволець Крістіан із позивним Дракон
Курс через Київ на Курськ
Крістіан раніше служив у кримінальній поліції Кракова. Його екс-дружина працює медичною сестрою, і в них зростає донька.
«Коли розпочалася війна, багато поляків допомагало українцям. Люди купували бронежилети, шоломи, автомобілі, — ділиться Крістіан. — Це була суто народна ініціатива, все вирішувалося на ходу, вимагало неабиякої винахідливості. Навіть організація харчування для українських біженців, пошук місць для ночівлі. Усі мої знайомі брали участь у допомозі. Привозили продукти до вокзалу, розвозили людей по домівках».
У березні 2023 року чоловік вирішив вирушити до Києва, адже вже рік до того займався волонтерством.
«У Києві я нікого не знав. Натрапив на кількох поляків у місті, які також прагнули підтримати Україну, і приєднався до них. Ми вступили до батальйону територіальної оборони, — згадує Крістіан. — Своїй колишній дружині та доньці я не розповідав про свою службу. Казав, що працюю, що допомагатиму їм. Доньці тоді було лише 12 років. Проте, коли мене поранили, їй вже виповнилося 14, і я вирішив зізнатися, бо не люблю, коли мене обманюють, і сам не терплю брехні».
Уламок влучив мені в голову. Думав, не виживу
Поляк брав участь у боях за Курахове на Донеччині. Через кілька місяців уклав контракт із 47-м окремим штурмовим батальйоном, який згодом трансформувався у бригаду «Маґура». Під час операції в Курській області, поблизу села Новоіванівка Суджанського району, він отримав серйозне поранення.
«Уламок врізався мені в голову, в ліву скроневу ділянку. Я думав, що це кінець. Втратив свідомість і прийшов до тями вже у шпиталі в Сумах. Лікарі врятували мені життя», — розповідає він.
На Курщині він воював у складі розвідувально-ударної групи (Р.У.Г.) під керівництвом Гамлета Авагяна. Саме з цим підрозділом пов’язана вся його подальша служба. Побратими Крістіана — переважно іноземні добровольці. Для нього вони всі як рідні, зізнається.
Нагорода Крістіана
Поляк, італієць та колумбійці
Ми спілкуємося з Крістіаном через відеозв’язок. Надворі літо, вечір. Він перебуває у звичайній сільській хаті на базі «Хартії», готуючи пасту болоньєзе. Розповідає, що цього тижня було надзвичайно «багато роботи» — так він називає боротьбу з ворожими FPV-дронами, штурмові операції та іншу військову рутину. Хтось стукає у двері. Він розмовляє з побратимом польською. Я запитую, чи є ще поляки у підрозділі.
«Ні, це італієць, — відповідає Крістіан. — Його дружина з Польщі, тому він вивчив мову, і ми так спілкуємося. Він штурмовик. Воює за Україну. Звати його Фабіо. У нас немає жодної людини, яка б не брала участі у штурмах. Інструктором не стає той, хто сам не пройшов через штурмові дії».
У підрозділі багато представників Колумбії, додає Крістіан. Потрібно більше інструкторів, які володіють іспанською.
«Щоб допомагати їм із їхніми проблемами, навіть побутовими, — пояснює він. — Ось, наприклад, ми чистили криницю, встановили насос, тепер маємо воду з крана. Три дні працювали — треба вміти знаходити спільну мову одне з одним».
Зараз Крістіан перебуває на Слобожанському напрямку. За його словами, російські війська регулярно здійснюють удари керованими авіабомбами, дронами, а також продовжують марні спроби штурму. Значна частина населених пунктів зруйнована, а цивільне населення повністю евакуйоване.
Іноземні добровольці корпусу «Хартія». Скриншот із відео 2-го корпусу Нацгвардії
Про що варто замислитись на війні?
Наша розмова поступово переходить у сферу політики. Очевидно, що для Крістіана ця тема не є найулюбленішою.
«В обох країнах живуть різні люди, — пояснює він. — Під час відпустки я заходив до бару в Кракові. Там були українці, які поводилися так, ніби всі їм зобов’язані через війну в Україні. Це прикро. Пригадую, як один український лікар після мого поранення радив мені їхати лікуватися до Польщі. То виходить, воювати за Україну можна, а лікуватися — ні? Однак, звісно, не всі такі. Моя дружина розповідала, що до їхньої лікарні влаштувалася працювати жінка з України — чудова, добра, працьовита. Люди бувають різні».
Якщо Україна не встоїть, росіяни підуть далі на захід
На думку військового, Польща та Європейський Союз загалом мобілізуються та озброюються.
«Якщо, не дай Боже, почнеться війна, Польща мусить бути готова, — зазначає він. — Якщо Україна не вистоїть, росіяни просунуться далі на захід. Я вивчив тактику ворога на окупованих територіях. Росіяни не просто захоплюють території, вони примушують місцевих жителів воювати проти своїх же співгромадян-українців. І так вони діяли завжди. Це свідчить історія».
Для Крістіана головний супротивник очевидний, і це не «тіні минулого» польсько-українських розбіжностей.
«Путін діє за давніми радянськими сценаріями, — пояснює він. — Він захоплює промислові райони, шахти, окупував Запорізьку атомну електростанцію. Це виважені кроки, спрямовані на оволодіння стратегічними об’єктами. Це доводить його прагнення повністю перекроїти карту Європи. Якщо ми його не зупинимо, історичні суперечки втратять будь-який сенс, не залишиться ані Польщі, ані України».
Крістіан вважає, що політика — це останнє, про що варто думати під час війни. Розмова заходить про нинішню «війну нагород», коли польський президент критикував УПА, а український президент повернув Польщі орден Білого Орла, і він втомлено зітхає.
«Скажу так: історію потрібно пам’ятати, але не слід нею жити. Мені щиро прикро, коли люди поводяться нечесно чи несправедливо, незалежно від їхньої національності».
Не мав проблем у Польщі: спокійно ходив в українському однострої
Він згадує, що до нинішньої політичної кризи він не мав жодних труднощів у Польщі: спокійно носив українську військову форму, має бойові відзнаки. А розмови про політику викликають у нього дискомфорт.
«Мої польські знайомі часто запитують: «Чи українці взагалі знають про Волинь? Чому вони так довго зволікали з ексгумацією загиблих поляків?». Я відповідаю їм прямо: так, українці все знають. А те, що на розкопки погодилися лише зараз, під політичним тиском, — це провина політиків з обох сторін, які перетворили трагедію на інструмент тиску. Водночас я знаю і про злочини польської Армії Крайової проти українців. Там немає безгрішних. Але навіщо зараз роздмухувати ці рани?»
«Експедиція в Антарктиду»
Під час розмови Крістіан перевіряє зв’язок у WhatsApp. Виглядає спокійним. За ним видно амуніцію, зброю, стоять двоярусні ліжка. Військову справу він сприймає виключно як професійну діяльність.
«Зараз дуже багато рутинної роботи, — каже, дивлячись у екран телефону. — На фронті все просто: чим краще працюєш, тим краще до тебе ставляться. Серед нормальних бійців це завжди так буде».
Він згадує, як його підрозділ працював на північному кордоні. Тоді він подолав 51 км з рюкзаком. А цієї зими він забезпечував побратимів у надзвичайно суворих морозах. Піклувався про бійців більше, ніж про себе, зазначає він. Від командира Гамлета Авагяна особисто отримав сержантські нашивки. Нині він навчає і тренує людей.
Боєприпаси, їжу, поранених — усе доводиться нести на собі
Крістіан демонструє свій улюблений спальний мішок. Він привіз його з Польщі. Цей спальник врятував його, коли температура на Харківщині опускалася до -30 градусів.
«Зима була надзвичайно важкою, — згадує він. — Але для мене ще гіршим випробуванням є болото. В українському чорноземі застрягає гусенична техніка, не кажучи вже про колісну. Боєприпаси, продовольство, поранених — усе доводиться переносити на собі під обстрілами. Це справжнє випробування».
Сержант переживає за добровольців з Латинської Америки, які служать разом із ним.
«Для них українська зима схожа на експедицію в Антарктиду. У них удома взимку плюс шістнадцять градусів, а тут було мінус тридцять», — його обличчя стає веселішим.
Бійці Р.У.Г. корпусу «Хартія»
Крістіан з вдячністю згадує польські фонди та волонтерські організації, які допомагали українським військовим від перших днів вторгнення. Особливо він відзначає свого друга Даріуша, завдяки якому підрозділ отримав комп’ютери, телевізор, принтери та інше обладнання.
Незважаючи на труднощі, боєць не шкодує про своє рішення служити українському народові.
«Я приїхав сюди, щоб допомогти. Тут мої побратими, моя робота та моя відповідальність. А все інше — політика, конфлікти, образи — колись залишиться в минулому. Головне, щоб ми вистояли», — говорить він.
На завершення Дракон додає, що прагне досконало оволодіти українською мовою. Він жартує, що зараз говорить так, «наче прибув із Закарпаття».
Поширити:
Джерело: kp.ua